НЕВГАСИМА СВІЧА 

Людмила РУБАН,Київська обл.Небо плакало. Потемнілими від скорботи хрестами, що бовваніли на всіх кладовищах сіл Переяслав-Хмельницького району, де мені довелося побувати, стікали, мов сльози, цівки холодного осіннього дощу. Вони не застигали озерцями, а всотувались у чорне тіло землі, немов намагалися востаннє напоїти душі невинно загиблих.Скільки їх — закиданих поспіхом у проваллях неосвячених братських могил? Десятки? Сотні? Тисячі? За свідченням секретарів Полого-Вергунівської та Улянівської сільських рад Світлани Кузьменко та Віри Щепінської, в архівах їм пощастило знайти лише кілька вицвілих клаптиків паперу з іменами селян, чию загибель у 1932—1933 роках зареєстрували уповноважені як смерть від недоїдання і старості. Так представники влади означали у звітах тотальне винищення заможніх колись сіл. І це тоді, коли, за статистикою, урожай 1932 року було визнано лише на 12 відсотків меншим від середнього показника попереднього десятиріччя.Збираючи свідчення очевидців того лиха, ми разом з членами Асоціації дослідників голодоморів в Україні — завідувачем відділу Національного історико-етнографічного заповідника “Переяслав”, ветераном МВС України Юрієм Авраменком та мешканкою села Улянівки Вірою Каплюк почали подорож у минуле із Пологих Вергунів, де, за офіційними даними, до Голодомору мешкало близько трьох тисяч шестисот осіб, а залишилося живими менше половини.Дарма кажуть, що голодна смерть не обирає жертв — у могили, де лежать мільйони українських селян, зійшли найкращі. У Переяслав-Хмельницькому районі вона забрала тоді понад 28 тисяч життів. Гинули працьовиті господарі, вимирали цілими сім’ями, відданими на поталу так званим активістам. Народ називав їх “штирхачами”. Це презирливе прізвисько стало символом зради, підступності та смерті.У подружжя Олександри і Василя Мойсеєнків та найстаршого на Переяславщині подружжя — Христини і Данила Шовкошитних — власні рахунки до винуватців тих подій. Їхні родини розкуркулили й обібрали до нитки, вони пухли від голоду й одного за одним ховали рідних. Живі досі пам’ятають прізвища тих “штирхачів”, які навіть у колисках та косах жінок шукали приховане зерно…До списку переяславських сіл, які ми досліджували, Данило Шовкошитний додав ще й село свого дитинства Віненці, де голодом виморили понад півтисячі осіб. Активісти возами звозили награбоване збіжжя до комор, а збожеволілі від голоду люди їли власних дітей.— Я все життя живу з заплаканими очима, — згадує бабуня Дуся — Євдокія Савівна Сніжко, якій 1932-го було лише сім років. — У нашому селі Пологих Яненках вимерло з голоду понад дві тисячі. А наша сім’я втратила бабуню, батька і найменшенького брата Василика. Коли помер Василик, я пішла на цвинтар до церкви. Заходжу до дзвіниці, а там купа мертвих, і серед них двоє ще живих жінок із зав’язаними ганчір’ям ротами. Розв’язала їм роти, а вони почали ледь чутно просити їсти.Я бачила і людожерів, — каже Євдокія Сніжко. — Привели якось до сільради жінку із Пологих Вергунів з двома чавунами смаженого м’яса. У неї було п’ятеро дітей, і вона вже трьох встигла з’їсти. Мою маму поставили її сторожувати, вона й мене з собою взяла. А та тітка так страшно хрипить: давай, мовляв, і твою дівку з’їмо, все одно здохне.Я зустрічалась із Катериною Андріївною Бацюрою із невеличкого села Тарасівки, що втратило третину мешканців. Спілкувалася з Оленою Архипівною Якименко, яка бачила, як на кладовищі біля ям лежали живі ще люди і просили їсти.Записала спогади Олександри Филимовнівни Шари, яку ще й досі жахають сни, де їй бачаться чавуни із людським жиром, і свідчення Євдокії Петрівни Зражевської, сім’ї якої вдалося вижити лише тому, що тамтешній голова сільради на власний ризик залишив багатодітній родині корову.…Коли на Покрову в Тарасівці поставили великий дерев’яний хрест на пам’ять про односельців, винищених голодом, кожен, хто пережив його, поклав до підніжжя горнятко із зерном і хлібину. А бабуня Євдокія — ще й цукерку. То для найменшенького братика Василика, який в урожайний рік помер голодною смертю на рідній землі.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment