МИСТЕЦТВО РОЗПОВІДАЄ ПРАВДУ

Андрій ЛОЗОВИЙВиставки на тему Голодомору вкрай потрібні для остаточної самоідентифікації нації. Тим більш, що у багатьох людей візуальна пам’ять краща. Якщо ж ми забуватимемо нашу історію, не шануватимемо гідно українських героїв і не згадуватимемо про національні трагедії, то виникає запитання: чи маємо право на майбутнє?У Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури України (Воровського, 20) відкрилася виставка “Україна. 1932—1933. Голодомор”. Автори — члени Всеукраїнської асоціації дизайнерів-графіків “4 Блок” (Харків).“Ці знання, очевидно, не так потрібні літнім людям, які вже перестраждали і своїм мовчанням залякали дітей, — говорить Віталій Шустя, керівник майстерні графічного дизайну Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури України. — Вони потрібні молодим, щоб усвідомили, що чинила “найгуманніша” влада робітників і селян на чолі з ЦК ВКП(б), чому в житниці Європи люди їли людей… Канібалізм у ХХ столітті! Тоді в людині людського залишалося дуже мало. Та сама влада доклала чималих зусиль, щоб про геноцид українців ще й досі небагато знали у світі. А на одному з російських сайтів “висить” лише одна фраза: “Верните нам Крым!” Ось вам і ставлення до української трагедії”.Виставку слід відвідати кожному небайдужому. Плакати вражають. Вони з погляду мистецтва красиві, але навертаються сльози, коли споглядаєш їх. Молоді харківські митці поставилися до проблеми з креативом. Білі числа “1932” та “1933” на чорному тлі закресленні багатьма штрихами, проте що це за числа, все одно можна прочитати, як і білий напис “Історію не закреслити, пам’ятаймо Голодомор”. Ось світлина померлої з голоду дитини із зображенням вартості: “0.00 коп.” Саме такою була ціна життя малюка для людожерської влади. Або український візерунок із хрестів (на взірець надгробних) та написом “Національні мотиви України 1932—33”.З передмови до каталогу плакатів: “ГЛДМР… У цьому слові немає голосних. Спробуйте вимовити його — вийде набір звуків, мовби вам затисли рот. Схоже, так ми прожили життя — із затиснутим ротом. Без голосних. А невиразні звуки, що доносилися ззовні про те, як голодно було в 1930-ті роки, не торкалися свідомості. Ну, хтось помер — час був такий, та й давно вже… А виявилося — не хтось, а свої, дуже близькі родичі. 10 МІЛЬЙОНІВ УКРАЇНЦІВ! За два роки… А 75 років — невеликий термін”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment