Дмитро СТУСКельнерко! Каву для трьох:Віршник, Художник і Бог —Мудрі, як діти.Ігор РимарукКоли поети полишають землю — стає порожньо.Завжди порожньо і завжди прикро.Не вберегли.Не зберегли.Не впізнали???А може, просто у вирі буденних біганин розминалися-розминалися-розминалися, аж доки не розминулися остаточно, відколовши зустрічі (якщо нас допустять до цих зустрічей) на неосягнену вічність.Так склалося, що в останні кілька літ (після того, як з різних причин розпався попередній склад редакції журналу “Сучасність”) у кожного з’явилися нові проекти, нові турботи. До того ж, Ігор переїхав до Львова, а коли наїжджав, то……що “то”, говориш собі сьогодні, й не маєш відповіді.Береш до рук тексти, перегортаєш сторінки, і ловиш себе на думці, що вірші Ігоря Римарука по його смерті ніби виросли, наповнившись якимось новим неусвідомлюваним до того змістом…Ти помер. І що змінилося?Що зробилось навпаки?Світ хисткий, неначе милиця.Лід ламкий, немов кістки.Або:Я чую зброю. Я бачу Трою.Я знаю: вершник попід горою.Я маю ще кількасот хвилин…Але — “життя упало, наче хрест із пліч”, і всі даровані людині хвилини розчинились у позачассі — не знаю, чи Божому, але точно не людському, бо не вміє уявити людина свого життя поза межами часу.Але смерть, так надсило в це хочеться вірити, — таки не лише кінець, а й початок. Початок нового й невідомого. І не лише для тих, хто вже відійшов і повертатиметься до нас лише в тихих спогадуваннях і текстах. Смерть — це й можливість для всіх, хто ще поміж сущих у цьому світі, скинути стару шкіру, щоб краще бачити, краще чути, краще любити… Навчитися жити і творити свій простір так, щоб поети ішли від нас якось не так, якось більш по-людськи, а світ був би до них прихильнішим.Не вибиваймо ґрунту з-під ніг у поетів. Не вибиваймо. Бо “Поет у повітрі” (В. Герасим’юк) — це ще й поет без ґрунту, поет у постійному житті-надриві, поет…Утім, поети завжди творять на роз’ятрених ранах, спливаючи тими болями й платячи ціну за всіх інших, за всіх нас, більш чи менш успішних у цьому світі.Пішов Ігор Римарук.Проте українську літературу межі тисячоліть без Ігоря Римарука — не уявити… Вінбувбув домомнайкращим домомвами зруйнованим.
