УМЕРТВІННЯ ПО-КИЇВСЬКИ

Гострі, але небезпідставні нотатки

Олександр ФЕДОРУК,дійсний член Академії мистецтв України, професор НАОМАМені ввижається, що за чверть століття у Києві зникнуть дерева, не стане парків і зон відпочинку, а воду з водогонів ощадливо відпускатимуть скупими порціями протягом, можливо, однієї-двох годин на добу. Причиною екологічного лиха стане хижацько-недбайливе господарювання керівників сучасного Києва. І нащадки наші повернуться думками до Володимирового Києва і мовлять згіркло: “Які ж бо вони свого часу були необачні, нехазяйновиті”. Помилявся лірик-романтик Володимир Сосюра, пишучи: “Нам заздрити будуть нащадки”. Переконливіший був Тарас Шевченко, прорікаючи: “Нехай бачать сини і онуки, що батьки їх помилялись”.

Бездумна, азартна, наживна, скандальна забудова теперішнього Києва, що призвела до неприхованої, на рівні хижацьких інстинктів боротьби за землю, нинішній варварський дерибан — усе це наслідок розгнузданої загарбницької політики голови Київської міської державної адміністрації: вчорашнього Олександра Омельченка, нинішнього Леоніда Черновецького разом з його поплічниками: басами, довгими, журавськими, кільчицькими. У них ані клепки культурної, ані совісті, бо їм лишень одне в голові: “money forever!”, рекетирсько-рейдерські наїзди на парки, сквери, на придніпровські кручі, на центральні майдани, лікарні, на землі всесвітньо знаного скансена в Пирогові, безсердечні, поза здоровим глуздом плани та перспективи забудови на Аскольдовій могилі — всупереч християнським моральним цінностям і повазі до пращурів та їхніх поховань. Додаймо сюди ще й уперто-тупоголове посягання на територіальну цілісність Олександрівської (Жовтневої) лікарні.Цей перелік “діянь” нинішньої й попередньої київської (столичної!) міської влади можна множити і не буде кінця-краю, як не буде скону сьогоденним плачам уболівальників-патріотів рідного міста: “Що за напасть на наші голови? Звідкіля ці гуни круками злетілися, аби псувати красу міста?” Скільки гуни захочуть, стільки будуть, і ніхто з них не замислиться: у Києві обмаль дитячих майданчиків, бракує садків, шкіл, спортивних осередків, не вистачає лікарень, продуктових крамниць, їдалень з помірними цінами. Від Хрещатика до Львівської площі — жодного продмагазину! У київських бонз щезла під намитим для нових будмайданчиків піском елементарна турбота про соціальний розвиток столиці! Київ принижено й зневажено, мораль у ньому впала до критичної межі, ніхто не дбає про дітей, молоде покоління: розплодилися по всіх кварталах міста — що гриби-поганки — казино-притони, “вітальні” з гральними автоматами, центри з червоними ліхтарями, еротичними шоу. Київ перетворили на унікальну гуральню-броварню, де на кожному кроці: на тротуарах, вулицях, під брезентом в антисанітарних “буцегарнях” — розливають алкоголь, де бравада з пляшкою спиртного, пива в руці набула загрозливого характеру. Подвоєна загроза в тому, що “марш охмелілого парубоцтва-дівоцтва на теренах столиці” відверто підтримують ділки некоректно-азартного стилю життя, що мають підтримку нинішньої влади і, можливо, діляться з нею тіньовими прибутками. Дерибанять між тим землю в стольному граді Києві; не вгадаєте, скільки ресторанів, казино, неоподаткованих притонів на нас очікує! Лихо-лишенько…Писали тужливо не раз: Київ зганьблено, понижено в культурі! Відколи? Не від піонера, “відмінника-студента” Леоніда Черновецького це диявольське дійство почалося. Попередником на посаді Київського міського голови був напівосвічений-напівінтелігентний, часто-густо брутальний Олександр Омельченко, і в оте його сумне правління розпочався тотальний наступ на культуру. Це він, міський голова О. О., легким розчерком золотого пера порозганяв геть усі мистецькі, музичні книгарні з центру міста, це він зазіхнув на майно творчих спілок, це він другим розчерком за згоди тодішніх його басів, за підтримки вельми серйозних фінансово-політичних “авторитетів” поклав криве око на будівлю колишнього виставкового павільйону Міністерства культури і туризму України на Інститутській, 3. Нащадки пам’ятатимуть: це він розгнуздав будівельну істерію. Сан Саничу, це з вашого повеління не відбулося в столиці відкриття виставкового залу, який, відповідно до проектів, передбачали реконструювати для експозиції творів українського мистецтва ХХ століття Національного художнього музею України. Це ви, Сан Саничу, фактично зруйнували Музей історії Києва, передавши приміщення судовій владі. І це з вашої вини Музей історії Києва віддали у притулок до Українського дому… а через рік-другий з фондів того самого Дому, що є українським, зникли (їх, мабуть, до того розікрали!) 114 картин та ікон, що належали Музею історії Києва. Не маю сумніву, Сан Саничу, що ви опосередковано причетні й до цієї втрати, і до всіх інших історико-культурних втрат, що їх зазнала столична українська культура. Послухайте мене як київського виборця: коли знову претендуватимете на затишне крісло, не обмежуйте себе цукерками, які ви роздавали в Будинку офіцерів. Попросіть у Леоніда Черновецького гречки та олії… для бідних пенсіонерів. Бо плаче від вас культура, Сан Саничу, знакова постате безкультур’я!Київ за часів “відмінника навчання” у ВНЗ Леоніда Черновецького форсовано й успішно перетворюють на постінтернаціональний крейсер сектантської космічної бездуховності, де знеславлено пам’ять про національну спадщину Св. Володимира і пам’ять про наших працьовитих дідів-прадідів. Врешті про світочів української культури, той Київ, що віддають на поталу поганам, що стримано протестує проти свавілля алілуйщиків — басів-довгих-журавських. Чого не вчинили варвари, те зробили нинішні гуни на чолі з різномастими пройдисвітами, імена яких непокірні сміливці щоночі “висвітлюють” фарбою на київських бруківках!Держава — це дух народу, єдність і міць нації. А де у Києві той дух нації, сила, сміливість і єдність, братерство народу, коли знесилених і голодних бабусь і дідусів згадують лише під час очманілих гендлярських політичних виборів і сумнівних “гречкових” агітацій, купуючи їх дешево за фунт крупи чи пляшчину олії? Де вони, ці чесноти, коли понівечено, перекреслено, здевальвовано і врешті знищено елементарні правила громадянської поведінки за потреби консолідації перед поступом чужинства і його кланово-корпоративних хижацьких навіть не інстинктів, а відвертих грабунків, що їх сприймаючи, ковтаємо, своєю васальною мовчазністю підтримуємо з покірно схиленими українськими чубами?Київ часів Черновецького доведений до відчаю, бо культуру в місті перетворили на монстра, що стоїть поперек бізнесових доріг. Київ волає згарищами мистецьких майстерень на Андріївському узвозі й клятими рейдерськими наїздами на інституції культури, він кричить вигнанством книгарень (скільки зусиль докладає знайоме киянам “Сяйво”, щоб відстояти свою територію і нашу гідність!), зазіханнями “money” на приміщення академічних наукових інституцій, на територію Музею народної архітектури і побуту (чи, не доведи, Господи, не вступили з рейдерами у змову ділки від Національної академії наук України, “дерибанячи” святу земельку?).…Не вдень, а потайки цьогорічної серпневої ночі баси-довгі-черновецькі розпочали знесення виставкового павільйону на Інститутській, 3, зігнорувавши укази президентів України (Л. Кучми і В. Ющенка), відповідно до яких приміщення Міністерства культури і туризму України переходило у власність Національного художнього музею України. Але ще торік у вересні лукавий київський благодійник-“гречкосій” Черновецький підмахнув цидулу-рішення знести будову на вул. Інститутській, 3, що фактично, наголошуємо, належала Національному художньому музеєві України. Дав дозвіл на руйнацію фірмі з велемовною назвою “Історія міста”. Отака собі трагікомістерійна “історія міста” — казочка про хижого Вовка і Червону Шапочку, де хижий вовк — цілковитий марсіанин… І колишній мер Омельченко, і нинішній Черновецький один одного варті: українську культуру босоножать — обидва — з причин задрипаного неуцтва. Те, що задумав попередник, виконав наступник — попри те, що є низка урядових документів про реконструкцію будівлі на вул. Інститутській, 3: розширити виставкові площі Національного художнього музею, щоб створити експозицію українського мистецтва ХХ століття. Зігноровано урядові рішення, зневажено укази президентів України, розтоптано громадську думку киян — столичного міста європейської країни. Освячено — прикро! — межі тупоголових про панацею ресторанного штибу будинків людської деморалізації з купецькими саунами і принизливо-міщанськими рівнями генеалогічного гендлярського плебейства, проігноровано ідеї центрів Помпіду, варшавських нацбібліотек чи мюнхенських реконструйованих пінакотек… Із ким і про що говорити: з Кільчицькою про її модерну кухню чи діаманти колишньої знакової персони, яка не запам’ятала змалку завченого всіма хрестоматійного: величний Дніпро, величний Київ!Гендлює Черновецький Києвом з його тисячолітньою культурою. Земельку на Інститутській, 3 намагаються через ТОВ “Історія міста” зухвало перевести — хоч би трішечки — на особисті банківські рахунки… Крутиться-вертиться гендлярсько-черновецьке циркове колесо, що приносить йому та його кар’єрній челяді казкові прибутки…А що в цьому унікальному випадку робить висока державна виконавча влада? Мовчать боги на Олімпі, очманіло витріщила очі челядь: дивина у світі, нема влади, таке навіть Миколі Гоголю не снилося, бо часи ревізорів минулися, ревізори в Україні перевелися, ревізорів уже ніхто врешті (вгорі, на верхах) не боїться.…Приснилося спокійно-мрійливої ночі Леонідові Черновецькому: слід продати колекцію Національного художнього музею України. Продати її варто, приснилося, очолюваному ним упродовж років “Правексбанку”. Аж упрів, сердешний, а проснувся — стрельнуло: “а чом би й ні?.. Продали земельку — продамо всю колекцію…”Черновецькі та іже з ними царюють, маючи культуру за ніщо. Нагадаємо: повернені в Україну фрески Михайлівського собору лежали запакованими й кілька років чекали, щоб міський голова зволив “освятити” їхнє прийняття. Від часів Адама Кисіля до Фундуклея і далі до Давидова — такої здичавілої міської влади у Києві не було. Не дивуйтесь із себе, пане Черновецький, руйнуйте наш (не ваш!) Національний художній музей України! Ваша — поки що — козирна! Ваш — довго-журавський-бас…Агресивно-хижацька всякбудова Києва на початку ХХІ ст., зініційована Омельченком та Черновецьким, поставила культурне життя столиці України над прірвою катастрофи. Нащадки не пробачать нам, збанкрутілим, зманкуртілим, полохливим, що ми не стояли гордо і твердо на рідній землі, а в покорі гнули спину перед блюзнірами в рідній державі. Омельченки-черновецькі прийшли і відійдуть, наче придорожній порох, — історія, час, майбутнє їм не пробачать понівечених поколінь за вовчі інстинкти! Але ми не дрімаймо — вдармо в усі лаврсько-михайлівські дзвони: досить, панове гендлярі! Ваших замахів на тисячолітню історію Києва кияни й українці вам не забудуть і не простять. Ніколи! Будьте готові відповісти сповна. Уже завтра. Уже сьогодні. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment