МИ ПІШЛИ ДАЛІ

Андрій ІЛЛЄНКО,Всеукраїнське об’єднання “Свобода”Коли йдеться про події листопада—грудня 2004 року, ті, чия ідейна й політична еволюція не пішла далі майданних днів чотири роки тому, повторюють, як заклинання, кілька банальностей, які видаються їм вершиною політичної й соціальної філософії: “Ми стояли на Майдані не за Ющенка чи Тимошенко, а за свободу (демократію, європейські цінності тощо)”, “дискредитували себе політики, а не ідеї революції”, “якщо треба буде знов відстояти ці ідеали, то ми вийдемо на Майдан ще потрібну кількість разів” і т. ін.Усі ці заклинання зводяться до одного: в основі помаранчевої революції лежали якісь “вічні” ідеали, що й виводили людей на вулиці, їх не можна девальвувати через недолугість політичних лідерів. Але які ці ідеали?Майданні події унікальні своєю просто-таки неймовірною ідеологічною еклектичністю. Ідеологічна база революції зводилась до примітивних і розмитих гасел на кшталт “проти фальсифікацій”, “за свободу”, “банду геть”, які кожен міг тлумачити довільно й мати на увазі все що завгодно. Глибинна сутність майданних подій така. По-перше, це був вихлюп акумульованої роками народної енергії, яка потребувала чіткого спрямування у правильне русло, чого й не відбулося. По-друге, частині політико-економічної псевдоеліти вдалося опанувати цю народну стихію й використати її для власного закріплення при владі заради задоволення власних економічних інтересів. По-третє, для ідеологів помаранчевої революції вона була проектом ліберальної “модернізації” й інтеграції України у постмодерну псевдоцивілізацію. Наслідком Майдану став перехід України у фазу перманентного політичного безладу, парламентської республіки й анархії. Сьогодні переживаємо занепад цієї фази та стоїмо на порозі нової — на Україну чекає період сильної влади. Питання в тому, чи буде ця влада національно-авторитарним режимом, чи буде космополітична олігархічна кліка, зорієнтована на зовнішньополітичний центр. Єдиним правильним шляхом 2004 року було б фактичне переформатування держави, повна зміна еліт, витворення національно-авторитарного режиму, здатного на максимальне напруження сил та самомобілізацію заради здійснення колосального цивілізаційного стрибка — побудови першої національної держави в Європі в ХХІ столітті. Держави, яка має стати прикладом для Європи і першим кроком для загальноєвропейської національної й консервативної революції, що покінчить зі смертоносною епохою модерну й лібералізму та буде здатна зберегти європейську цивілізацію і повернути їй велич. Натомість “помаранчевізм” пропонував нам лише копіювати ліберальну модель, тобто ставати черговою, позбавленою суверенітету республікою, заснованою на космополітизмі, атеїзмі, експлуатації, декадансі та перспективі вимирання корінної нації протягом кількох десятків років. Попри деякий мовно-культурний національний антураж, ідеологічним базисом помаранчевої революції був лібералізм. Отже, “ідеали Майдану”, про які так часто чуємо зараз, для мене (як і для багатьох інших учасників тих подій) — не ідеали. Майдан був першим серйозним політичним досвідом і першим приводом для переоцінки багатьох речей. Саме так сприймаю ті події — без жодної солоденької ностальгії чи захоплення. Осінь—зима 2004 року показала, як не треба робити і що треба робити, аби здійснити програму-максимум — національну революцію в Україні. Ми працюємо на те, щоб чергову революційну ситуацію не змарнувати так, як це відбулося чотири роки тому. Дехто застряг у снігах листопада—грудня 2004 року, ми ж пішли далі. Національна революція, яка вкрай потрібна Україні й усій Європі, не буде ані продовженням, ані копіюванням помаранчевої дискотеки. Це буде політичне, ідеологічне й естетичне продовження великодержавної та героїчної традиції Святослава Хороброго, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Івана Гонти, Максима Залізняка і Степана Бандери, а не млявої традиції драгоманових-винниченків, виявленій у помаранчевій революції. Ми не дамо більше обдурити наш народ.Від редакції.  Відгуками молодих учасників помаранчевої революції 2004 року започатковуємо на шпальтах “Слова Просвіти”  розмову “Молода політика: що попереду?”, до якої запрошуємо найширше коло учасників — від депутатів, які сформували “Народну раду”, до нинішніх законотворців, чий вік не сягає 40. Сподіваємося, що наші читачі не залишаться байдужими до цієї теми, адже надто мало молодих облич бачимо серед тих, хто вирішує нинішнє і майбутнє України. Тож як і ким вибудовується сьогодні політична кар’єра? Чи можемо впливати на формування молодих лідерів? Сьогоднішні партії — це закриті клани чи організації, що працюють з масами? Запитань можна сформулювати безліч, і, як відомо, іноді  сформулювати їх важливіше, ніж одразу знайти відповідь. Міркуймо разом!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment