Добро живе там, де наші діти охоче навчаються, пишуть вірші, малюють, співають, танцюють, фантазують, люблять і сміються. А зло чатує там, де діти бездіяльні, бездоглядні, безпритульні…Щоб світла в дитячих очах стало більше, ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка 2002 року започаткувало Всеукраїнський літературно-мистецький конкурс для школярів. Спершу він мав назву “Я гордий тим, що українець зроду”, а з 2005 року — “Диво калинове”. Його присвячено пам’яті педагога, поета, перекладача, науковця Дмитра Білоуса, для якого пропаганда рідної мови була сенсом життя.
Надія КИР’ЯНЦього року підбиття підсумків конкурсу відбувалося незадовго до відзначення трагічної дати — 75-річчя Голодомору. І діти не могли оминути цієї теми.
Найкраще вдалося написати про це Есфір Солосі, учениці 8 класу Роменської ЗОШ-інтернату І—ІІІ ступенів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківства, Сумської області. Есфір заслужено виборола перше місце в номінації “Поезія” у віковій категорії 15—18 років. Ось фраґменти з її доробку:БО СОВІСТЬ І ПАМ’ЯТЬ — ЄДИНІ!Хай гомін, як стогін, лунає навколо, Симфонія-реквієм лічить роки.А ми пам’ятаєм загиблих. І в школіВажкі перегорнемо знов сторінки…Давно вже дощами кістки перемито, Зітхає у полі тополя похила.Та плаче і досі засмучене жито, Де вітром насипана стогне Могила…І там, де пшениця яріє густа,Де плаче самотність глуха і німа,Прошу, не минайте отого Хреста,Що Всесвіт крильми обніма.І будьте всі разом, як треба, як єУ нашій великій родині.Вивчайте, вивчайте минуле своє,Бо Совість і Пам’ять — єдині!ІЗ СПОГАДІВ МОЇХ ЗЕМЛЯКІВ Тривожно оглядаючись, ми погляди ховали.Порепана земля і вицвілі піски…Ніде вже й бур’янини. Уже повиривали.А ми збирали в полі останні колоски.Збирали так повільно, як віск на сонці чахне.І досі пам’ятаю роботу нелегку.В руках вони землею і трохи медом пахли.Я б пам’ятник поставила із жита колоску. У дитячих віршах — Всесвіт. Школярі пишуть про рідне село чи місто, про маму й тата, дідуся й бабусю, друзів, школу, дружбу, кохання, дитячі свята, улюблені іграшки, рослини, домашніх улюбленців тощо. І про все — щиро, тепло, створюючи неповторні образи. Одна з найпопулярніших — тема рідної мови. Ось як відчуває мову учениця четвертого класу Владислава Михайленко з Хотівської ЗОШ Києво-Святошинського району, яка посіла третє місце у віковій категорії 7—10 років:МОВАНаша мова дуже гарна,Барвиста, багата.Вона мені така мила, Як мамуся й тато.І серденько зігріває,Як сестра, як братик.Тож шануйте рідну мову,Дорожчу від злата.І вже зовсім інші образи виникають у восьмикласниці Олени Матерацької з Балаклеївської спеціалізованої школи № 1 І—ІІІ ступенів Смілянського району Черкаської області (друге місце у категорії 11—14 років): СЛОВЕЧКОУ кожнім гніздечку —Малі словечка:Ластівочка, соловеєчко.На кожній гілочці —Слова у квіточці:Сонечко, дощик і тепле літечко.У моєї бабусі —Духмяні словечка:Вергунчики і пиріжечки.А коли ж бабусенькаЩе й заспіває,То кожне словечко,Як квіточка,В устах її розцвітає.Дитячі душі прагнуть сонця, тепла й добра, юні творці навіть переробляють казки, закінчення яких не подобаються. Так вчинив дев’ятирічний Віталій Шматок із Сумської ЗОШ № 20 І—ІІІ ступенів. За мотивами відомої казки про Червону Шапочку написав твір “Казка про дівчинку та вовка” (друга премія у віковій категорії 7—10 років). Хлопчик створює образ вовка, який не лише не збирається когось їсти, а садовить дівчинку на спину і відвозить до бабусі. А закінчується ця історія тим, що перемагає дружба:…Пили чай бабуся,Дівчинка і звір.Хочеш вір, читачу,А хочеш — не вір.Так з тих пір і дружать Дівчинка і вовк.До бабусі в гості Ходять теж удвох.У вірші учениці другого класу Богдани Васильченко із Софіївської Борщагівки Києво-Святошинського району (заохочувальна премія) навіть коник-стрибунець надзвичайно добрий:Зелений коник-стрибунець,Веселий коник-молодець,Дарма часу не гає —Травинку колихає,Щоб жити недаремноЙ комусь було приємно.Нині дітям спонсори допомагають видавати колективні поетичні збірники і навіть власні книжечки. Так побачила світ гумористична книжечка-розмальовка для дітей “Черевички” Петра Катеринича, восьмикласника Любиковецької ЗОШ Сарненського району Рівненської області. У ній лагідні міні-віршики про добрих, веселих і симпатичних звірят, птахів, комах, як, наприклад оцей, про малесенького жучка з поетичною назвою:СОНЕЧКОСонечко малесеньке, Червоненький бік,Ніжки коротесенькі,Бо всього лиш рік.Ніжненькі крильцяточка,Наче білий пух.Піджачок у цяточку — Світиться весь луг.Вікторії Волощук із Чернівців обласне керівництво допомогло видати збірку пісень “Первоцвіт” з диском (спеціальна премія), а Чернівецька гімназія № 1 цього року також видала твори своїх учнів і вчителів у книжці “Я серцем лину в рідні Чернівці” (Почесна грамота за кращий збірник про рідний край). У конкурсі взяли участь тисячі учасників, про всіх розповісти неможливо. Але, на мою думку, найбільше поетичне відкриття цьогорічного конкурсу — саморобна збірка “Цікавий світ” восьмикласника Майданецької загальноосвітньої школи Тальнівського району Черкаської області Ігоря Зелінського. Він — переможець обласного конкурсу юних поетів “Тарасовими шляхами” та конкурсу на реґіональну літературну премію імені Федора Мицика. Вірші не публікував, але вони на те заслуговують. Цей хлопчик створив гармонійний світ, у якому живе разом з рослинами, птахами, звірятами, криницями, стежками… У тому світі є й щасливе, й нерозділене кохання, зрада, любов — як і в житті. Автор передав це надзвичайно свіжими, світлими художніми образами. Навчити цього неможливо. Ось, приміром, замальовка звичайного літнього вечора:Помилився пес рудий надворіІ порушив тишу огірків.На городі квітів ціле море!А на сливі сесія в котів. У вірші “Покинуте обійстя” — інший настрій, створений яскравими точними мазками:“Сліпне хата край села від сонця, капелюха насува собі на очі…” А біля неї “Бур’яни стирчать, немов жалі…” Перед очима постає стара покинута хата і співчуваєш їй, як покинутій старій жінці…Сонечко в юного поета живе, як вітер, сніг, інші явища природи:Червоніє сонце, як надвечірЗа горбок зачіплює бочок… У поезії “Вишневе щастя”: “Вишні впали цвітом попід ноги, бджоли розговілись в пелюстках…”— фантастичний образ. Помилуймося поезіями Ігоря: РОМАШКИЧубчики в ромашок забіліли.Червень щедро доньок привітав.Тихо, невиразно і несмілоВизирали чубчики із трав.Ручками тягнулися до сонця.Кліпали очицями малі…У ромашки на малій долоньціРоси поросились чималі.Квіти сонцю підставляють ніжки.Засмагають сонечка в саду.Пополудні їх поллю із діжки,А під вечір знов до них прийду.Чубчики не білі, а зелені…Це тому, що ще такі малі!Я зберу тихцем ромашки в жмені,Обцілую квіти на гіллі!Тихо-тихо на подвір’ї в мене.Сонце, вітер, ягоди… Ура!Чубчики в ромашок ще зелені.Значить, ще до школи не пора!СЛИВОВІ НАДІЇ Заблудився вітер коло сливи.Обійняв за плечі деревце. І розквітла гілочка щаслива,Та мовчала подругам про це.Від обіймів і від поцілунківПовна миска в нас зелених слив.Сипле серпень в жмені подарунки,Слива ж личко підставля до злив.Коли осінь листя малювалаІ трусила сливу край воріт,Слива і тоді, мабуть, не знала,Що вона самотня на весь світ!Лиш тоді, як сніг на ранок випавЙ ковдра простелилась спозарана,Вітер задрімав на гіллі в липи,Й слива зрозуміла: не кохана…У конкурсі представлена й проза. Переможці в цьому жанрі віком 7—10 років: учень 5 класу Сумської ЗОШ № 7 Олег Шевченко за казку “Пригоди тракторця”, учениця гімназії № 115 Марія Касянович за оповідання “Святвечір у бабусі Роми”; 11—14 років — Тарас Куцак, шестикласник Котелевецької ЗОШ Чернівецької області за збірку оповідань-мініатюр “Дідусева криниця”, Ганна Молоканова, шестикласниця Уманської міської гімназії Черкаської області за “Казку про щасливу зірку”, Маргарита Швед, учениця Великобобрицької ЗОШ Краснопільського району Сумської області за новелу “І знову тиша”; 15—18 років: учениці 10 класу Сумської ЗОШ № 12 Ірина Сичева за новелу “Повернути минуле не можна” і Ганна Косолапова за новелу “Пекучі роси Чорнобиля”, дев’ятикласниця Новогребельського НВК Бородянського району Київської області за оповідання “Голод 33-го”. Спеціальною премією “За кращий нарис про вчителя-наставника” нагороджено Анастасію Головешко, ученицю 11 класу Київської СЗОШ № 89.Дитячі твори проникнені зворушливою любов’ю до рідних сіл, міст — і це чудово. У збірнику “Я серцем лину в рідні Чернівці” школярка Тетяна Андрійчук захоплено пише про те, що їй розповідала бабуся: “Чернівці завжди дбали про себе. Вони були добре доглянуті. Вулиці, особливо колишню Панську (тепер вулиця О. Кобилянської), двірники мили по кілька разів на день водою з милом, а торгівці, що приносили сюди крам із приміської Роші, мусили гарно витерти ноги, перш ніж ступити на її бруківку… У ті часи добирали слова. Городяни шанобливо ставилися одне до одного. Між ними існувало взаєморозуміння”. Подібне стверджує Леся Воронюк: “Колись двірники у Чернівцях знали по сім мов, а дороги підмітали букетами троянд, бібліотек було більше, ніж кав’ярень… Ми повноправні володарі й охоронці свого міста. Тільки від нас залежить, чи збережеться та давня казка”. Краще не скажеш.Підсумки конкурсу підбили просвітяни в Київському Будинку вчителя. “Мені випадає честь вручати переможцям скромні подарунки від нашого Товариства, — сказав голова ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка Павло Мовчан. — Я хотів би подякувати передусім вашим учителям. Адже вони прищеплюють любов до рідної мови, до того священного, природа якого незбагненна. Слово народжується в глибині нашого єства. І рано чи пізно ми стаємо українцями: хто був відсторонений від рідного слова, до нього долучається. У ньому є мелодика, те, що надихає нас на музику, на пісні. Незалежно від того, чи ви станете бізнесменами, інженерами, державними службовцями, митцями, чи оволодієте іншими професіями, з вами буде душевна злагода. Я хотів би, щоб вона супроводжувала не тільки переможців, а й усіх учасників конкурсу, а їх — тисячі. Відібрано близько 400 авторів з усієї України. Відзначено призами ще менше. Але ви всі — переможці. Хочу, щоб переможницею у відстоюванні рідної мови стала вся українська нація”.Щиро привітали переможців конкурсу члени журі Владислав Бойко, Олександр Бакуменко, Олександр Жигун, Микола Нестерчук, Світлана Фещенко та голова журі письменник Василь Василашко, який, зокрема, зазначив, що нам потрібно докласти ще багато зусиль до відстоювання рідної мови. Адже за економічної кризи її не помітно для антиукраїнської преси: у метро, як і раніше, щодня роздають безкоштовно російські газети, які видають величезними накладами.Але це вже інша тема.
