ЧИТАЙМО, БО ЗДИЧАВІЄМО!

Відомий російський книговидавець Іван Ситін з подивом згадував, як у часи його книготоргівлі тільки переїжджали російсько-український кордон на Слобожанщині, зразу було інше ставлення: гостей пригощали молоком і медом. І, звісно ж, купували книжки та літографії. Про Московщину такого сказати він не міг. Сьогодні російські соціологи доводять: якщо в людини нема домашньої бібліотеки — голосує за комуністів чи жириновців. В Україні все ж, певно, власних бібліотек більше, раз “прогресивні” та інші соціалісти не проходять у парламент, а за комуністів голосують дедалі менше.

Василь ЧЕПУРНИЙ,голова Чернігівського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Т. Шевченка, редактор газети “Сіверщина”“ГЕНІТАЛЬНА” ЛІТЕРАТУРА В НАСТУПІ Але одна книжка на трьох громадян України, за статистичними даними, — таки ознака здичавіння. Та ще ж і яка та книжка: якщо це дупці Ірени Карпи та Юрія Винничука, звихнений секс Олеся Ульяненка, химородно-алкогольні візії Юрія Андруховича, і все це густо замішане на московській лайці та випарах смітників, волоцюг і підворіття, то, вибачте, від такої літератури яка може бути користь?! Та й вони самі, автори, не звуть свої витвори романами, повістями — це все “тексти”. Із запахом гниття, якого не можна позбутися.Ні, Остап Вишня таки мав рацію: входячи у літературу, чисть черевики. Ви помітили: матюки (в моєму селі їх уперто звуть москалями) вже не пишуть підлітки на стінах та парканах — навіщо, якщо все це можна прочитати надрукованим у сучасних текстах?!Не втримаюся від цитати: “Годилося б повчитися у тварин: їм не властиві збочення. Кішка, роззираючись, зариває екскременти в землю. Письменник з третього тисячоліття виставляє їх напоказ” (Володимир Базилевський. З “Імпресій і медитацій”).Ні, не йдеться про святенництво — зрештою, у Біблії, в псалмах Давидових, є чимало еротичних місць. Не кажучи вже про класику, наприклад “Декамерон”… Але ж то — красиво! Пам’ятається, після моєї статті проти вищезазначених “писателів” Ю. Винничук характерно відреагував: мовляв, якщо якийсь невідомий Чепурний поїде представляти українську літературу в Москву, то капець. Бог з ним, з тим Чепурним, тут важливіша обмовка, як за Фройдом, — бачте, що їх цікавить: можливість представляти сучасну українську літературу по закордонах, нагода надувати щоки на чужому весіллі. Адже українська література для вдумливого читача — це все-таки не згадані “розкручені” прізвища, а Євген Пашковський, Валерій Шевчук, Віктор Баранов, Марія Матіос, Василь Шкляр, Володимир Кожелянко, Леонід Кононович та інші творці справжньої літератури. А “генітальна” література (таке означення я вперше прочитав у професора Києво-Могилянської академії Володимира Панченка) зійде, як піна з гусячої ферми з деснянською водою. Неприємне, скажу вам, відчуття — купатися у такій воді. А вона ж іде до Києва і поїть добру третину столиці. А скільки столичних людей “підсіли” на пійло “генітальної” літератури?!“ДОБРА КНИГА” — FOREVER! …Як же дійти з українською книжкою до читача після розвалу мережі книготоргівлі? Недавно уряд видав постанову: на кожний населений пункт з двома тисячами мешканців — книготорговельний пункт. Забули тільки написати, як виконати це побажання. Якщо це має зробити приватний підприємець — які йому надасте пільги? Якщо комунальне підприємство — яким механізмом його змусите до цього, коли вигідніше торгувати дурманом (алкоголь, тютюн), ніж книжками. Ми в Чернігові кілька років тому без урядових постанов і нарікань на білий світ відкрили книгареньку “Добра книга”. Під час відкриття ніхто нам не допоміг, крім відповідального секретаря ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка Миколи Нестерчука. Кишень грішми не набили, але самі себе покривали — щоправда, продавці працювали за “спасибі”, а керівник — і без цього. У Прилуках просвітянин Ігор Павлюченко при своєму кафе на честь актора Миколи Яковченка “За двома зайцями” відкрив книжкову крамницю. Українську, звісно. Тепер у Чернігові ми замахнулися на розширення, на культурно-мистецький центр, в основі якого буде книжка. Міська влада, після прицінювань банків, які ростуть, як поганки після дощу, погодилася віддати нам всі сто метрів приміщення, де ми раніше займали тридцять. Ремонтуємо його, долаючи вивихи чиновницької “допомоги” — то міський фонд комунального майна вимагає оплати вигаданого боргу, то міська рада ніяк пільги не встановить (для торгівлі пивом пільги є, а книжками — нема!), а тепер ще новий коник від “Укрсоцбанку”: половину кредиту видали, а далі, кажуть, — світова криза. Щоб їх підняло та на мінімальну зарплату посадило — до чого тут світові проблеми, якщо вже й так відсоток за кредитом надули, як бичачий міхур, якщо погашення кредиту — за договором, зрештою, договір же треба виконувати і банку! Зараз ремонт зупинився, а відсотки за кредитом платимо… Ось так діє урядова постанова про українську книготоргівлю! І це ж ідеться, зауважте, про єдину в 300-тисячному місті книгарню! А що казати про містечка!Ні, в Чернігові інші, неукраїнські, книгарні є: скажімо, “Будинок книги” — комунальне підприємство, яке зовсім не платить оренди, а ще й заробляє на зданих під продаж телевізорів площах. За рішенням міської влади. Оце допомога! Так само книгарня мережі “КС”, у якій на поличках української літератури треба повісити табличку “Література для тубільців” абощо — настільки мало книжок рідною мовою. Зате з ідеологічною вірністю Москві виставляють не те що твори російської класики (хай би!), а чернігівців змушують читати таких авторів, що й російські гурмани читання не завжди їх чули. А біографії всяких біронів, анн іоановних, білих і червоних генералів завозять, звісно, через “шалений читацький попит”… І після цього мені розказують про свободу слова, про відсутність ідеологічного тиску північного сусіда…ЗАМІСТЬ НАРІКАННЯБорис Грінченко в умовах царської цензури примудрився у Чернігові видати близько 250 назв книжок — замість того, щоб нарікати. Тож і нам треба діяти. Пора “Просвіті” та Національній спілці письменників створити власну мережу книгорозповсюдження. Для цього слід у Києві організувати оптовий склад, що робитиме невелику націнку, у всіх обласних центрах та великих містах “Просвіта” може відкрити точки продажу книжок. Зрештою, хто, як не товариство “Просвіта” має створити мережу продажу за системою “Книга — поштою”?! З каталогами, з доступом у кожне село. Заїжджаю у село Терехівку Чернігівського району, а на пошті розказують:” У селі — 16 користувачів харківського “Книжкового клубу”. А ми що — в Бога теля вкрали?! Я хотів таку схему реалізувати на Чернігівщині — виявилося, для здешевлення пересилань треба угоду на рівні “Укрпошти”.Ідею про таку систему я висував на спільних зборах рад “Просвіти” й НСПУ в Києві — як у воду камінцем булькнув. Правда, від камінчика хоч кола по воді йдуть… Значно легше ухвалити чергову гнівну постанову, ніж поворушитися самим. Хоча — якби антипрезидентську енергію шановного Володимира Яворівського — та в мирних цілях, скажімо, на створення мережі книготоргівлі, то і його розкішний тритомник дійшов би і до Сосниці, й до Бахмача, та й Президент видався б очільникові НСПУ добрішим…А хто, як не просвітяни, мали б стати агітаторами за високоякісну українську книжку на радіо, телебаченні, в пресі? І хто нас туди не пускає?! А чому б не відновити спільно з видавництвами, нашими за духом, передплатні видання? Ми в себе спробували — оголосили передплату на книжку мандрівника-просвітянина Олександра Волощука “Автостопом на край світу”. Знаєте, спрацювало: шість десятків людей повірили новоствореному видавництву “Сіверщина” і замовили книжки наперед — зараз уже отримують. Зрештою, східне прислів’я стверджує: “Хто хоче зробити — шукає можливість, хто не хоче — шукає причину”. Ми, просвітяни, що шукаємо?  

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment