Ольга Малюта — авторка книжки “Просвіти” і Українська Державність (друга половина ХІХ — перша половина ХХ ст.)”, яка нещодавно побачила світ завдяки Видавничому центру “Просвіта”. Ольга Малюта народилась у Вінниці. Закінчила історичний факультет Вінницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського, аспірантуру Інституту історії України НАНУ. Кандидат історичних наук. Авторка розповіла про роботу над монографією, поділилася планами на майбутнє.
— Ольго Володимирівно, це безперечний успіх — у 28 років видати солідну наукову працю. Розкажіть, що стало поштовхом до Вашого зацікавлення тематикою з історії “Просвіти”. — Все почалося з Малої академії наук у Вінниці, коли я обрала наукову тему “Діяльність товариства “Просвіта” на Східному Поділлі на початку ХХ століття”. Навчалася тоді в десятому класі вінницької школи № 34. Накопичувався матеріал, і працювати ставало дедалі цікавіше, оскільки відкривалися нові напрями пошуку.
Починала вивчати культурно-освітню діяльність “Просвіти”, згодом зрозуміла, що не лише це визначало діяльність організації. Члени “Просвіти” брали участь у багатьох інших громадських об’єднаннях, у суспільно-політичному житті, впливали на формування політики й виховання молодого покоління.Згодом захоплення історією переросло в стійкий науковий інтерес. Найбільше зацікавив досвід державницької діяльності членів “Просвіт”, який можна було використати на сучасному етапі, проаналізувавши причини того, чому Українська держава не змогла утвердитися на початку ХХ століття і як досягти успіху в наш час. Саме “Просвіта” була тією єдиною громадською організацією, яка від самих витоків намагалася охопити діяльністю всі галузі суспільного життя. В міру утворення галузевих товариств певної спрямованості у ХІХ— на початку ХХ ст. вона передавала певні напрями їм, а сама визначала ті основні віхи, які впливали на формування національної свідомості, були базовими у визначенні питань, що стосувалися економічного добробуту, політичного життя. Ця організація від часу створення чітко визначила саме національний напрям діяльності, створювала й накопичувала той потенціал, те підґрунтя, що було використано в періоди державотворчих змагань українців: на початку, в середині ХХ століття, в 90-х роках, коли нарешті вдалося утворити й відстояти незалежну Українську державу. Але все це я змогла зрозуміти, глибоко вникнувши в суть проблеми, і саме тому стільки років і стільки часу віддано дослідженню цієї тематики. Спочатку займалася дослідженням історичного краєзнавства Східного Поділля, потім — діяльності “Просвіти” на Поділлі та в Правобережній Україні, згодом зрозуміла, що державотворчий аспект важливий для всієї України, і з 2001 року цілком визначила напрям: “Просвіта” і її вплив на формування державницького потенціалу українського народу. Це дослідження стало основою моєї першої монографії.— Які джерела використано під час роботи?— Було використано документи, що містяться в Центральному державному історичному архіві України у м. Львові, в Центральному державному історичному архіві України в м. Києві, матеріали державних архівів Вінницької, Дніпропетровської, Хмельницької областей, а також фонди Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського НАН України, відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Найбільш репрезентативні у відтворенні державницького аспекту діяльності “Просвіти” матеріали, що містяться у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України в м. Києві. — Кому з науковців завдячуєте за настанови у виборі тематики?— Дослідження діяльності “Просвіти” на Східному Поділлі здійснювала під науковим керівництвом кандидата, а нині вже доктора історичних наук Степана Дровозюка, на Поділлі — кандидатів історичних наук Анатолія Лисого та Миколи Лихогляда (на жаль, нині покійного). Тему державницької діяльності “Просвіти” досліджувала в аспірантурі Інституту історії НАН України, науковий керівник — Віктор Даниленко, член-кореспондент НАНУ, доктор історичних наук.— Чи передаєте своє зацікавлення молодим, як ставиться молодь до діяльності “Просвіти”?— Вважаю, що в “Просвіту” кожен має йти свідомо, як ішла туди я. Сімнадцятирічною стала членом цієї організації. Привела мене в “Просвіту” наукова діяльність і науковий інтерес до теми. Кожен з тих, з ким мені довелося спілкуватися, визначав сам, що для нього важливе в діяльності організації. Якщо мене цікавили передусім аспекти, які орієнтували молоде покоління на спілкування українською мовою, сприяли введенню україністики в навчальний процес, то значна частина молодих здебільшого цікавиться культурницькою діяльністю: піснями, танцями тощо.Люди йдуть у “Просвіту” тому, що їм бракує українського середовища, в інших організаціях. У “Просвіті” це знаходять. Це важливо для самовдосконалення, визначення майбутнього. Усе, що входить в завдання “Просвіта”, дає змогу усвідомлювати себе належною до українського народу, почуватися особистістю у власній державі. — У чому вбачаєте застосування досвіду громадсько-політичної, культурницької діяльності “Просвіти” XIX — початку XX століття? Що потребує підтримки сучасного політикуму? — Вивчення досвіду попередників корисне тим, що дає змогу втілити набутки у сьогодення. Проведення в державі української національної політики може консолідувати суспільство: поліпшити добробут, підтримати діяльність передусім молодих науковців, створити їм можливості для творчого зростання, певності у майбутньому, забезпечити національно-культурний поступ. Це головні віхи, які мають визначати основу політики сучасних вітчизняних парламентарів. Українська незалежна держава процвітатиме тоді, коли на неї працюватимуть національно свідомі патріотично налаштовані науковці, а молодь бачитиме перспективу.Варто пам’ятати, що товариство “Просвіта” у XIX — на початку XX століття в Австро-Угорській та Російській імперіях об’єднувало науковців, готувало національно свідомі покоління українського суспільства, створювало їм можливості національного розвитку. Вихованці “Просвіти”, пройшовши вишкіл у громадсько-політичному житті, вели перед у національно-визвольних змаганнях та українському державотворенні в XX столітті.— Які Ваші плани на майбутнє?— Бачу себе в науковій діяльності. Сподіваюся, що ця перша книжка дасть початок багатьом наступним. Спілкувалася Надія КИР’ЯН
ІСТОРІЯ, ОЛЮДНЕНА ПОСТАТЯМИ
Майбутнє української державності — у збереженні історії, традицій, звичаїв, культури, духовності, національної пам’яті, що складають той ціннісний потенціал нації, який потрібно примножити, втілити, передати нащадкам. Умови національної самоідентифікації спільноти визначають складові подальшого державотворення, тенденції державного будівництва, що потребують посиленої уваги та мають стати напрямами державної політики.Втілюючи потенціал українського державотворення всіх історичних періодів, поновлюємо у пам’яті народу ті здобутки, що духовно збагачують, визначають національну стійкість і міць. Періоди відродження в українській історії ототожнюють із творенням української нації, епохою, що передувала активному державному будівництву. У такі періоди національно-визвольні змагання стають визначальними в отриманні досвіду, національному та державному самоствердженні.Історія, олюднена постатями та подіями націєтворчих і державотворчих змагань, здобутками та накопиченим українським народом потенціалом, постає на сторінках монографії “Просвіти” і Українська Державність (друга половина XIX — перша половина XX століття)” молодого вченого-історика Ольги Малюти.У монографії проаналізовано, як українці в умовах державної політики Австро-Угорської та Російської імперій створюють 1868 року товариство “Просвіта”, що визначило метою піднесення національної свідомості та добробуту українського народу. Перевагою товариства стала глибоко національна спрямованість, піднесення національної свідомості українського народу шляхом освіти всіх верств населення, культурного розвитку, обстоювання права на культурну, економічну, громадсько-політичну діяльність. Саме це виокремлювало “Просвіту” з-поміж схожих організацій сусідніх народів, органічно вписувало в національне відродження українців.Визначальною ознакою національно-державницьких змагань українців у західноукраїнських землях у XIX — на початку XX століття був високий рівень політичної культури, здатність і можливість відстоювати власне право на самовизначення. Саме в західноукраїнських землях, у Львові в 1860—1890-х роках з парламентських трибун члени “Просвіти” висловлювали вимоги функціонування української мови, української школи, вищої освіти й науки. І лише на початку XX століття здійснювати легальну культурницьку, наукову, освітню діяльність у “Просвіті”, відроджувати власну духовність, національну свідомість отримав можливість український народ в українських землях Російської імперії.У виданні йдеться про те, як у товаристві “Просвіта” у другій половині XIX—першій половині XX століття здійснювали вишкіл поколінь національно свідомих українців — вихідців з різних верств народу, накопичувався потенціал у культурно-освітній, духовній, економічній, політичній галузях суспільного життя. Підготовлені культурницькою та громадсько-політичною діяльністю постаті включились у національно-визвольні змагання українського народу 1917—1921 років, стали українськими державотворцями. Отриманий досвід творців національної ідеї віддзеркалювався у діяльності Товариства та передавався наступникам.Книжка молодого історика відтворює ті історичні епохи, коли українському народові в національно-визвольних змаганнях доводилось відстоювати самостійність України, боротися за право називатися нацією. Повсякденна громадсько-політична та державницька діяльність у XIX — на початку XX століття була героїзмом. Члени “Просвіти” у XIX—XX ст. у парламентах інших держав, куди були обрані, обстоювали спроможність утворити власну незалежну Українську державу.Українська незалежність коштувала величезних зусиль багатьом поколінням національно свідомої інтелігенції — тієї, що вела перед у створенні українськомовного середовища в додержавний період; тієї, що здобувала й утверджувала незалежну Українську державу.Українці в ті часи старанно відстоювали те, що потребує сьогодні утвердження: українську науку, історію, мову, історичну пам’ять… Лише вкладені зусилля сотень тисяч, а можливо, мільйонів українців, що їх вишколила “Просвіта”, тих, хто любив Україну “не лише до глибини душі, а до глибини власної кишені”, щохвилини та щоднини повертаючись до відродження української нації та Української держави, попри суспільно-політичні обставини, зробили можливим здобуття незалежності. Їхня праця варта того, щоб знати про неї.
