ПАСИНКИ ГІППОКРАТА

“Люди мають почуття жалощів до інвалідів та до сліпих, і взагалі можна сказати, що в них є любов “у запасі”. Її колосально багато. Шкода лише, що маючи стільки любові в запасі, люди залишаються такими свиньми. Вони не дають їй волі, от і все. Вона замкнена всередині них, залишається там і не служить їм ні до чого. Вони здихають од любові всередині”.Л.-Ф. Селін, “Подорож на край ночі” (1935)

Володимир ВОЙТЕНКО,професорУсвідомлюю, що суспільний песимізм тридцятих років минулого століття, помножений на особливості творчого стилю одного французького письменника, аж ніяк не може віддзеркалювати сутність того, що відбувається в нашій країні сьогодні. Але коли йдеться про туберкульоз, наркоманію, ВІЛ/СНІД, злоякісні пухлини чи психічні хвороби, важко лишатися оптимістом.

 Коментуючи низку матеріалів про медицину й лікарів,  Ю. Макаров (“Український тиждень; 2008, № 2) зауважив: “Наша медицина — прокляття, яке однаково висить і над тими, хто ззовні, й тими, хто всередині неї”. Мені, лікареві, писати про це прикро, але маю трагічний досвід: утратив єдиного сина — а він мав би шанси на одужання, якби лікувався де-небудь на захід від України. Син був дитячим ортопедом; скаржився на низьку кваліфікацію “місцевих” лікарів, внаслідок чого скалічені дітлахи потрапляють до Києва запізно; казав, що попри все, можна лишатися порядним, якщо не брешеш батькам. Ті, що лікували сина, брехали: планували собі прибуток від тривалого лікування, хоч була потрібна термінова операція. Клініка, де це діялося, розташована в Києві, на Мінському масиві, але не йдеться про виняток: захланність і байдужість стали ознакою багатьох лікарів, “вкинутих” недолугим законодавством у вир практики в стилі “дай на лапу”. Широкий загал громадян плаче, стогне і лається в поліклініках, лікарнях і під дверима моргів, але справно обирає у владу людей, які лікуються не вдома. А вони розкішні авто та костюми “от кутюр” поєднують із соціальним лицемірством: фактичним ігноруванням низів за одночасного злісного популізму. Дискримінація всіх, хто перебуває за межами вузького кола “своїх” по партії чи бізнесу, — ось непроголошене, але активне гасло “верхів”. Воно знаходить відгук у тих, хто нижчий за рангом, але має бодай якусь владу. “Дует ветер в чистом поле, / прячет шкурку рыжий лис. / Вырастай, сыночек Коля, / на начальника учись. / Будешь ты с вождями рядом, / будешь ты руководить, / и своим партийным взглядом / страх на массы наводить”. Номенклатурний Коля виріс і почав старіти, але прагне лишатися безконтрольним і сьогодні.АТАКА НА ПАЦІЄНТАМешканець Донеччини Володимир К. уже понад два роки відбуває покарання в місцях позбавлення волі, до якого засуджений за те, що… кілька разів звертався в місцеву лікарню: з приводу видалення фурункулів, у зв’язку зі шлунковою кровотечею і для здавання звичайних аналізів крові. Виникає подив, що запроторити хвору людину за ґрати допомогли лікарі.Приводом для порушення кримінальної справи став лист завідувача центру профілактики і боротьби зі СНІДом на ім’я начальника міського відділу міліції. У ньому йшлося про те, що громадянин К., який перебуває на диспансерному обліку з діагнозом “ВІЛ-інфекція”, звертаючись у міську лікарню, не попередив про наявність у нього вірусу імунодефіциту, через що начебто виникла загроза зараження медперсоналу. В листі містилася інформація, яка є лікарською таємницею (за розголошення передбачено кримінальну відповідальність згідно зі ст. 132 КК України).Реагуючи на повідомлення, слідчий допитав шістьох медичних працівників, до яких звертався Володимир К. Усі “потерпілі” заявили: через те, що пацієнт не повідомив, що він ВІЛ-інфікований, вони не змогли вжити додаткових заходів безпеки. А саме — спеціальні халат, фартух, рукавички, захисний шолом, окуляри, нарукавники тощо. Судді не поцікавилися, який документ визначає потребу вдаватися до цих “додаткових заходів безпеки”. “Потерпілі” посилалися на наказ Міністерства охорони здоров’я. Проте існував тільки один документ, виданий цим відомством, який регламентував дії медпрацівників у таких ситуаціях, — наказ МОЗ від 25. 05. 2000 р. № 120. У ньому ані слова не сказано про потребу додатково захищатися, спілкуючись із ВІЛ-інфікованим. Більш того, в преамбулі наказу зазначено: “кожен, хто звертається по медичну допомогу, має розглядатися як потенційний носій вірусу імунодефіциту”. Якщо медичний персонал не використав усіх засобів захисту, то за наявності якихось серйозних наслідків відповідальність мають нести саме медики, винні в недотриманні техніки безпеки, а не пацієнт. За інформацією керівника СНІД-центру порушено кримінальну справу проти Марини Б., яка, маючи ВІЛ-інфекцію, не поінформувала про це медпрацівників під час здавання крові. Дівчина сумнівалася в раніше встановленому діагнозі, й маючи намір вийти заміж, вирішила повторити аналіз. Через два дні приїхав міліцейський “бобік”… У вироку суд додатково звинуватив її у тому, що наражала на небезпеку майбутнього чоловіка. Він засвідчив, що претензій до дружини не має і знав про її ВІЛ-позитивний стан. У результаті Марину засудили до двох років позбавлення волі, щоправда, умовно. Згодом вона разом із чоловіком і народженою в цьому шлюбі дитиною (до слова, в неї ВІЛ не виявлено) залишили рідне місто. Ідеться про кілька проблем, стратегічно важливих для лікарів, пацієнтів і громадськості. Перша — лікарська таємниця та її надважливе значення стосовно ВІЛ-інфікованих, друга — незаконне втручання правоохоронців у стосунки пацієнтів і медиків. В обох випадках люди в халатах і люди в погонах докладали рук не до боротьби з епідемією, а до боротьби з ВІЛ-інфікованими, і це найгірше, що можна зробити. Спроби загнати інфікованих у гетто можуть викликати лише їхній пасивний чи активний спротив — від нехтування заходів, які запобігають розповсюдженню вірусу, до свідомого “СНІД-тероризму”. Хочемо захистити ВІЛ-інфікованих від себе (і — хоч як це банально — дотримуватися законів). Колегам скажу по-дружньому: шановні, не будьте ідіотами. СНІД, сифіліс і кілька різновидів гепатиту мають однаковий механізм передачі, а всі, хто працює з кров’ю чи іншим біологічним матеріалом, мусять завжди бути пильними — аж настільки, щоб виконувати службові інструкції. Переважна більшість ВІЛ-інфікованих і 90 % інфікованих вірусом гепатиту не знають про свою заразу, тож бережіть себе завжди або шукайте легшого хліба.СТИГМАТИЗАЦІЯ ТА ДИСКРИМІНАЦІЯАнтиретровірусна терапія, яку 2004 року безплатно отримували лише 137 осіб, а сьогодні, завдяки підтримці Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією та державному фінансуванню, — понад шість тисяч громадян України, може зупинити розмноження збудника в організмі й запобігти розвиткові СНІДу. Лікування антиретровірусними препаратами одного пацієнта на рік у середньому коштує дві тисячі доларів. Існують схеми першої й другої лінії. Перша коштує 300—500 дол.; друга, яку призначають, коли розвивається стійкість до першої, — до п’яти тисяч. Тому дії, що призводять до розвитку стійких форм вірусу, збільшують витрати на лікування. Поки що держава забезпечує лише 27 % вартості антиретровірусної терапії (73 % закуповують на кошти Глобального фонду), але на кінець 2008 року її частка зросте до 35 %. Резистентність до антиретровірусних препаратів формується не за дні, а за години. Це загроза не лише економіці країни, а й національній безпеці, що й бачимо на прикладі збудника туберкульозу. Вживати АРВ-препарати слід кілька разів на день у визначені години.Важко уявити, щоб людину, хвору на цукровий діабет, позбавляли інсуліну, а хворого на астму — інгалятора. Однак такі дії працівників правоохоронних органів стосовно ВІЛ-позитивних не поодинокі. Час від часу інформація про боротьбу міліціонерів з носіями ВІЛ-інфекції з’являється на газетних шпальтах. І можна лише здогадуватися, скільки випадків лишається поза увагою громадськості, Міністерства охорони здоров’я, і, зрештою, поза увагою держави. В Одесі ВІЛ-позитивного Олександра через затримання два дні було позбавлено можливості вживати препарати. Працівники міліції аргументували це тим, що ліки їм не відомі й часу для з’ясування їхнього призначення нема.У Києві затримали Максима. Щоб вчасно вживати препарати, він був змушений постійно стукати у двері, набридаючи працівникам міліції. Неодноразово звертався до оперуповноваженого, слідчого. Попри це, вживання ліків було прострочене двічі. Воно має супроводжуватися хоч би мінімальним вживанням їжі, якої затриманий також був позбавлений.Проблемі доступу до лікування затриманих була присвячена прес-конференція Міжнародного альянсу з ВІЛ-СНІД в Україні й Міжнародного благодійного фонду “Вертикаль”. Міністр охорони здоров’я підписав наказ про створення відповідальної міжвідомчої робочої групи. У стислі терміни група розробила проект інструкції. Ймовірно, цей документ уже підписали керівники МОЗ і МВС. Чи хтось із вас, шановні читачі, має певність у суворому дотриманні його параграфів? Безпощадна війна міліції проти решти громадян України багата варіантами. Не маючи бажання знеславити всіх працівників МВС і розуміючи, що саме завдяки їхнім зусиллям суспільство сяк-так бореться з криміналом, мусимо визнати: в лавах міліціонерів маємо осіб, “стійких” до закону настільки, наскільки резистентними до ліків можуть бути збудники інфекції. Схильність до стигматизації та дискримінації (зневажливого психологічного таврування і схвалення чи здійснення вчинків, які порушують права “затаврованих”) поширена в нашому суспільстві. Зрештою, не лише в нашому. Але в Європі та США таке ставлення до хворих можливе всупереч зусиллям громадських і державних інституцій; у нас держава начебто “нейтральна” (хоч міліціонер — це і є держава), а пересічний громадянин, який успадкував одновимірне світосприйняття “совка”, активно зневажає наркомана і гомосексуаліста, а про СНІД нема потреби говорити: хворих ще й бояться. І хворих на туберкульоз. І хворих з розладами психіки. У певному (а саме — гігієнічному) сенсі треба остерігатися носіїв інфекції, це нормально. Але маю на увазі інше. Так нас привчили, що громадянин і міліціонер; той, що видає якусь довідку, і той, що по неї прийшов; продавщиця і покупець; зрештою, лікар та пацієнт психологічно перебувають “по різні боки барикади” і почуваються майже ворогами. “Пациент всегда прав, но не всегда жив” — це специфічний медичний гумор ще з тієї, радянської, епохи. Але лікареві доводиться брати довідки, міліціонери ходять до поліклініки і т. ін. Ми всі буваємо “старшими” чи “меншими” в якихось суспільних (службових) контактах, тож атмосфера доброзичливості — колективний здобуток. Водночас такими самими є стигматизація та дискримінація: хто плює — на того плюнуть. У розмові про медицину не треба забувати про її соціально-психологічні шлейфи, які простягаються за межі стосунків лікаря та пацієнта.ЛІКАРІ — “СТОЛОНАЧАЛЬНИКИ”Слово “бюрократ” (“столоначальник”) не має соціального чи емоційного наповнення. На жаль, реалії нашого життя (минулого і теперішнього) надають йому специфічних відтінків. Адміністрування в медицині (хотілося б написати — менеджмент, але до цього ще треба дожити) — справа вкрай потрібна і важка. Маємо бути вдячними лікарям, які беруться за таку роботу в умовах дефіциту коштів і законодавчого хаосу. Проте саме ці умови провокують психологічні мутації, які роблять чиновників особливою кастою зі своїм неформальним статутом. Деякі слова мають властивість розкривати приховану сутність у процесі начебто дитячих забавок із заміною букв. Отже, “бюрокрІт” свідчить про непереборну схильність чиновництва до прихованої, “підземної” діяльності; “бюрокрУт” розкриває його головну ознаку — маніпуляції законами і повноваженнями, а “бюрокраД” — кінцеву мету: власну вигоду. Ось повідомлення з цієї царини, оприлюднені в ЗМІ наприкінці вересня ц. р. з посиланням на першого заступника керівника Головдержслужби п. В. Ткача. У першому півріччі 2008 р. проведено 586 перевірок і здійснено аудит 539 об’єктів усіх адміністративних рівнів. Зафіксовано витрати державних коштів із порушенням бюджетних правил на суму 1 млрд 721 млн 319 тис. грн; неефективне використання грошей на суму 1 млрд 36 млн 909 тис. грн, використання коштів не за цільовим призначенням на 54,5 млн грн; загалом ідеться майже про 3 мільярди гривень. Можна лише здогадуватися, яка частка коштів була “прихватизована”. В. Ткач вважає, що підсумки  аудиту засвідчують корупцію на всіх рівнях і в усіх органах влади. В цьому ніхто не сумнівався ще до початку контрольних заходів… А скільки бюджетних “об’єктів” лишилося поза увагою контрольних органів?Бюджетна медицина бідна порівняно з іншими джерелами “бюрокрадства”, але ескулапи-посадовці й тут знаходять поживу. Апеляція до совісті та посилання на гуманізм мало важать у середовищі людей, бізнесом для яких є не надання медичних послуг, а корупція на медичних послугах. Стосовно ВІЛ/СНІДу ситуація нічим не відрізняється від інших медико-соціальних проблем. З міжнародного і власного досвіду знаємо про виробництво і продаж неякісних презервативів, виготовлення і розповсюдження малоефективних антиретровірусних медикаментів, договірні “тендери” на постачання діагностичних систем, “економію” на засобах догляду і лікування хворих у розгорнутій стадії (“пацієнта не врятуєш”) або “просування” для цього контингенту екзотичних і за сутністю “порожніх” медикаментів на кшталт “мумійо”… Це, мабуть, не повний перелік. Більшість медиків ретельно і чесно працюють за фахом, проте хабарництво та шахрайство (від дрібних крадіжок до величезних зловживань державних чиновників) знаходять “нішу”. На цьому тлі формуються різні типи корупції — інколи “технологічно” прості та нахабні, інколи — вишукані та дотепні, але однаково гидкі за сутністю. Загальна їхня передумова — низький рівень менеджменту в системі охорони здоров’я, а загальний наслідок — погіршення якості медичних послуг (хронізація перебігу хвороб, інвалідизація чи смерть пацієнтів). В. Сімонов (2007) детально досліджує цю проблему і класифікує корупційні механізми в медицині: “1. Розтрата і розкрадання коштів, наданих на охорону здоров’я, або надходжень, одержаних за рахунок платежів споживачів.2. Корупція у сфері державних закупівель, змови, хабарництво і одержання “відкатів”.3. Корупція в системі постачання лікарських препаратів. Препарати можуть розкрадати на різних стадіях розподілу; чиновники можуть вимагати “винагороду” за надання дозволів на продаж продукції або роботу певних структур; за проведення митної очистки, встановлення вигідних цін; порушення кодексів поведінки на ринку може призводити до того, що лікарі змушені надавати перевагу певним лікам під час виписування рецептів; у постачальників можуть вимагати різні поступки за умови виписування рецептів на їхню продукцію; ще одна форма — дозвіл на торгівлю підробними ліками.4. Корупція в установах, які надають медичні послуги: здирство або згода на одержання незаконної винагороди за послуги, які офіційно надають безплатно; плата за особливі привілеї або медичні послуги; одержання хабарів за втручання у практику найму.5. До корупції у схемах платежів можуть належати незаконне безплатне обслуговування; підробка страхових документів або використання коштів медичних установ в інтересах певних привілейованих пацієнтів; виставлення незаконних рахунків страховим компаніям, державним органам або пацієнтам; підроблення рахунків, квитанцій, видаткових документів або облік фіктивних пацієнтів”.Додам, що існують ще хабарі за дозвіл (ліцензію) на “цілительство”, а також  незаконна торгівля наркотичними (психотропними) препаратами.Громадянське суспільство як передумова контролю і диктатура закону як гарантія справедливих покарань — чи це все, що можна протиставити корупції? Відповідь, розлогу і “технологічну” в юридичному сенсі, можна знайти в Інтернеті.Слова Л.-Ф. Селіна, винесені в епіграф, під час першого прочитання викликають незгоду, але мусимо визнати: є багато ситуацій, які провокують людей залишатися “такими свиньми”. Державні посадовці й медики зокрема не мають абсолютного імунітету. Дикий ринок медичних послуг заохочує до складання неофіційних прейскурантів, а “контактність” контрольних органів дає змогу грабувати бюджет. На цьому поживному середовищі виростає специфічний тип лікаря-управлінця, який забув, звідки починається аорта, але знає, як купити “джип” для себе і щось елегантніше для пані докторової. В базарній конкуренції перемагають “найпристосованіші”, а їхнє пристосуванство — антисоціальне. У хворої держави не може бути здорової медицини. Каліцтва і передчасні смерті — плата за те, що виборці вірять обіцяльникам і своїми голосами сприяють переведенню Верховної Ради на “контрактну основу”. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment