ДО ВИТОКІВ ЗАДЛЯ ОНОВЛЕННЯ

Ювілей — це не лише вітання, подарунки, відзнаки, премії й інші приємні речі. Це передусім привід замислитися, проаналізувати пройдений шлях, визначити стратегію на майбутнє. Саме це й було завданням Міжнародної науково-практичної конференції “До витоків задля оновлення”, присвяченої 140-річчю товариства “Просвіта”.

Надія КИР’ЯНФото Ксенії ГЛАДИШЕВОЇУ лекції “Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала” Ліна Костенко писала: “Був же якийсь божественний вітер, що кидав покоління за поколінням на боротьбу саме за цей народ, за цей шматок землі, який Бог на планеті подарував саме українцям”. Напевно, цей “божественний вітер” підняв 8 грудня 1868 року 65 галицьких інтелігентів, які у Львові зібралися на установчу конференцію, створили Товариство “Просвіта” і запалили “досвітній огонь”. 

Відродження нації починається з відродження духовності, а сила духу — найефективніша зброя самоствердження. Це зрозуміли перші просвітяни, створюючи широку мережу первинних осередків, торуючи стежку від хати до хати. Це зрозуміли й вороги української державності, тому “Просвіту”, яка своїм завданням ставила поширення освіти й культури серед народу, всі імперські держави вважали небезпечною. Вітаючи учасників конференції, голова ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка Павло Мовчан сказав, що нині Товариство опинилося в ситуації, подібній до тієї, яка була сто років тому. Нині й усередині країни, й зовні вистачає недоброзичливців, які не можуть змиритися з незалежністю України, прагнуть перетворити українців на своїй землі на національну меншину. Ми повинні діяти ефективно, а ефективне не те, що заперечує чуже, а те, що утверджує своє.На конференції виступило двадцять п’ять доповідачів з різних областей України і з-за кордону. Вони проаналізували ситуацію в різних реґіонах і окреслили нагальні завдання організації.Наша ситуація не унікальна. Так, ще у ХVІІІ столітті відомий філософ Гельвецій писав про летаргічний стан народів, які звільнилися від деспотичних режимів, і навіть зауважував, що у таких країнах “летаргію сприймають за спокій”. У нас це яскраво виявляється в кризі самоідентифікації національно дезорієнтованої частини суспільства. Відомо, що будь-яке лікування починається зі встановлення діагнозу. Якщо його правильно встановлено й організм має сили боротися за життя, то оздоровлення і зміцнення — лише справа часу, якого насправді в нас бракує, оскільки ми повинні наздоганяти інші держави, щоб не залишитися на узбіччі цивілізації. Володимир Яворівський зауважив, що в найтемніші для української нації часи наш народ для свого порятунку вигадує щось особливе, притаманне лише українцям. Так було створено “Просвіту”. Це наш винахід, в інших народів такого немає. Тому ця громадська організація існує так довго, як не вдалося жодній партії. (Хоч голова Комітету ВР з питань культури й духовності й очільник НСПУ помилився: і понині існують в Європі споріднені з “Просвітою” громадські організації “Полонія”, “Матиця сербська”, “Матиця хорватська”, рівні, а то й старші за віком).Мова, історія, духовність. Це три кити, на яких тримається нація. Про це говорили майже всі промовці. Доктор філологічних наук, заступник голови ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка Олександр Пономарів зауважив, що, крім відомих указів про заборону української мови в імперії за царських часів, ми ще мали у 1933 році заборону Українського правопису, що можна вважати лінгвоцидом. У Радянському Союзі вчителям російської мови доплачували 15 % за зросійщення дітей. Наша ситуація не унікальна. Але в інших країнах, які звільнялися від імперського панування, вживали відповідних заходів для відродження мови, а Україна ніяк не спроможеться прийняти новий Закон про мови та Закон про державну мову.Професор Київського міжнародного університету Іван Ющук акцентував на законодавстві про мовні права громадян. За його словами, вимога, щоб усі володіли державною мовою — це не порушення прав громадян, як дехто хоче це подати, а лише умова ефективного функціонування держави, забезпечення її стабільного розвитку.Директор Інституту українознавства НАН України академік Петро Кононенко наголосив, що на сучасному етапі повинно відбутися об’єднання освітян, просвітян, науковців і державних діячів. Цю ідею розвинув Іван Драч. “Не тільки нас заганяють в гетто, а й ми самі себе заганяємо туди”, — сказав він, пояснивши своє бачення проблеми. Це відбувається тому, що ми роз’єднані. Покоління старших і молодших між собою не контактують, навіть у невеликих містах інтелігенція не може згуртуватися, щоб спільно проводити заходи. Тридцятитисячна українська громада в Естонії може послужити зразком. Якби ми, маючи величезний потенціал, були ще й такі згуртовані, давно позбулися б багатьох проблем.Доктор богословських наук, доктор мистецтвознавства, професор Дмитро Степовик відзначив роль особистості в утвердженні національної ідеї, здорового способу життя. Сильна особистість може пробудити багатьох, переломити обставини. Так у ХІХ — на початку ХХ століття лише кілька родин з української інтелігенції постійно розмовляли українською мовою. Вони стали зразком для багатьох.Митрополит Йосип Сембратович у кінці ХІХ століття почав боротьбу за впровадження освіти через церкву. За 12 років змінив українське селянство — привчив паству до здорового способу життя, відучив пиячити, розбудив потяг до освіти, духовності.А хіба не про це говорив свого часу Василь Стус? Якщо в суспільстві знижуються моральні критерії, хтось повинен піднятися надзвичайно високо, щоб урятувати всіх.Дмитро Степовик запропонував просвітянам тісніше співпрацювати з українською церквою — ширше впроваджувати цей перспективний напрям.Виступаючи від Спілки офіцерів України, В’ячеслав Білоус підтримав науковця. Нам потрібно піднімати духовність у суспільстві. Потрібно утримувати свою армію, щоб не годувати чужу, поновити традиції співпраці “Просвіти” і Збройних сил.В’ячеслав Білоус виконав ще й приємне доручення: від своєї організації нагородив Павла Мовчана за багаторічну просвітянську діяльність почесною нагородою — офіцерським хрестом. Поділився своєю радістю представник російської діаспори, президент ділового клубу “Україна — Санкт-Петербург” Андрій Кропивко. Він розповів про те, що українці Санкт-Петербурга вже традиційно у другій декаді травня проводять фестиваль “Українська весна в Санкт-Петербурзі”, який користується популярністю, зокрема, приваблює молодь. Андрій Кропивко помітив цікаву, досить символічну деталь: саме тоді, коли в Кронштадті проводили український фестиваль, у Севастополі проходив фестиваль російський… “Діяльність офіційних державних установ Санкт-Петербурга (напевно, і в інших місцях) на підтримку діаспори занадто заорганізована владними структурами. Ми шукаємо нові форми культурної співпраці, зокрема залучаємо бізнесові структури. Результати непогані”, — зробив висновок пан Андрій. Подякував Олександерові Шокалу за створений сучасний проект “Новини в Інтернеті”, яким залюбки користуються петербуржці. Андрій Кропивко вніс багато надзвичайно цікавих пропозицій для співпраці. Його виступ довів необхідність виконання одного з найголовніших просвітянських завдань: потрібно об’єднуватися на всіх рівнях — від найменшого села до світової діаспори. За словами Петра Кононенка, в різних країнах світу мешкає 30 мільйонів українців, які можуть працювати на імідж України. Так чи інакше багато промовців зачіпали болючу тему неукраїнського інформаційного простору. Про це говорила професор Національного університету “Києво-Могилянська академія” Лариса Масенко. Вона навела вражаючі приклади. Зокрема, найпоширеніші російськомовні газети мають наклади: “Факти” — 784 275 прим.,  “Сегодня” — близько 200 тисяч. Найпоширеніша українська “Сільські вісті” — 200 тисяч. Інші в кращому разі — 10—20 тисяч. Книжки українських письменників видають накладами 1 000 — 2 000, а то й менше. Нова книжка Марії Матіос, яка побила всі рекорди, — 25 000. Становище вкрай погане. Особливо це стосується телебачення. Голова Вінницької “Просвіти”, доцент Вінницького національного технічного університету Леонід Філонов поділився напрацюваннями обласного об’єднання саме в галузі телерадіопрограм. Вінничани працюють з молоддю, проводять інтелектуальні турніри для школярів і студентів тощо. У різних реґіонах України просвітяни працюють у різних умовах. Так, у Західній, Центральній Україні влада не перешкоджає, а нерідко й допомагає. Але й там роботи вистачає. Наприклад, на початку діяльності просвітян майже в кожному галицькому селі були осередки Товариства. Тепер — тільки в ста селах. Виникає питання: чому?Боляче було слухати доповіді голови Луганського обласного об’єднання “Просвіти” доцента кафедри історії України Луганського національного університету ім. Тараса Шевченка Володимира Семистяги, заступника голови Донецького обласного об’єднання, кандидата фізико-математичних наук Марії Олійник, члена правління Всекримського об’єднання “Просвіти” Леоніда Пилунського. Ці люди — справжні герої України, адже вони працюють практично у ворожому оточенні, їм постійно доводиться воювати з місцевою владою, відстоюючи елементарні права.Про своєрідні й дуже гострі проблеми Закарпатської області, пов’язані з русинством, розповів Володимир Піпаш. А висновок можна узагальнити: вивчати досвід попередників; розширювати просвітянські мережі; об’єднуватися всім патріотичним організаціям; підвищувати інтелектуальний рівень; співпрацювати з владою, входити у владні структури; продовжувати працювати наступально — відстоювати мову, культуру, державність; завжди бути з народом. Сила там, де правда, а правда на нашому боці. Матеріали наукової конференції читайте в наступних числах тижневика. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment