ПОДИХ ПРОСТОРУ

Ганна КОЗАЧЕНКО,член правління Українського фонду культуриПро те, що людина — місток між небом і землею, знають не тільки філософи й шанувальники творчості Арсенія Тарковського (“Людина я і є посеред світу…”). Тож коли до Києва знову завітав дует “Зікр”, щоб відзначити своє 15-річчя, в Олександрівському соборі на Володимирській гірці після вечірньої служби не було вільних місць. Майстерний акапельний спів під склепінням, де завжди панувало небо, переніс у той безмір, де людина поєднана з Першотворцем, навіть якщо не завжди це усвідомлює.Співаки перетворили свої голоси на інструмент, крізь який промовляють душі. Іноді справді забувалося, що це реальні люди, наші земляки (Ольга Ткаченко народилася в Києві, а її колега Ігор Силін жив у нашому місті певний час). Давні шанувальники дуету “Зікр” свідомо занурювалися у медитацію чи насолоджувалися новою імпровізацією майстрів. Адже ріка почуттів, як і ріка часу, щоразу міняє свій плин, а чутливість мистецьких душ значно тонша і делікатніша, ніж пилок на крилах метелика. Чоловічий і жіночий голоси перепліталися, притягуючи безсторонній космічний простір, щоб висповідати йому болі людські.Навіть утримуючи свою свідомість біля мікрофонів (цей виступ збережеться у радіозапису), внутрішнім зором бачили ми самотнього пілігрима, який через пустельну місцевість іде у напрямку високих гір. А небо над тим гірським кряжем видавалося всіяним зірками, що не завжди нагадували звичні нам сузір’я, а потім було просвітлене сонцем, яке не сліпить і не дуже гріє. Високість денних небес, так само безхмарна, сприймала спів душі, яка оповідала Богові про понівечений людьми простір. І думалося про Шамбалу, що приховує здобутки однієї з попередніх технократичних цивілізацій, а потім — про околиці Києва уздовж доріг і новітні камінні мішки у центрі нашого міста, які сприймаються наругою над природою і красою.Життя наше складається так, що лише небесам можна поскаржитись на неправедні дії несвідомої частки людства. Митці, інтелігенція, як тонка мембрана, сприймають різні вияви життя на планеті й творчістю намагаються їх гармонізувати. Дует “Зікр”, не вдаючись до слів, озвученим голосом серця оповідають про іншу дорогу, яка може врятувати людство. Це дорога духовного вдосконалення.Ольга Ткаченко й Ігор Силін, безперечно, вивчали старовинні київські християнські розспіви, вібрації молитов буддійських ченців — мандрівників і самітників, які живуть у Тибеті. Їхнє мистецтво своєрідне і просвітлене, адже зрозуміле без тлумачів і перекладачів на будь-якому континенті. Співаки багато гастролюють і всюди мають успіх. І що більше мандрів за півтора десятиліття існування дуету, то багатший їхній духовний доробок. Адже митці пробуджують душі, які вже готові зрозуміти: людство цілісне, країни і народи взаємозалежні, як члени однієї родини, або ж навіть частини одного тіла. Тому так важливо, знаючи цю взаємозалежність, уникати недобрих вчинків і смутних думок. Усе, що відбувається з нами, творимо ми самі. Ці філософські одкровення, проспівані з глибини серця Ігорем Силіним і Ольгою Ткаченко, після концерту визріли у цілком конкретну думку. Добре було б, якби митці оселилися в Києві й щоденно гармонізували простір у нашій країні. Можливо, це егоїстично, але здається, що Україні сьогодні гармонія якнайпотрібніша. А мистецтво дуету має велику силу.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment