Заступника голови Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, заступника голови Донецького обласного об’єнання Марію Олійник нагороджено орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. Редакція “Слова Просвіти” щиро привітала пані Марію і запросила свою постійну авторку до розмови.
— Чому в просвітян Донеччини протистояння з місцевою владою?— Керівники Донецької облради і облдержадміністрації вочевидь забули, що Донеччина — це козацька, українська територія, а не Росія; що тут мали б діяти українські закони і, зокрема, чинне мовне законодавство; що тут є український народ, є українські інтереси. Натомість у нас вся влада підпорядкована філософії та потребам правлячої на Донеччині Партії реґіонів. На жаль, ця партія, яка має значну фракцію в парламенті, з оскаженінням бореться у нашій області з усім українським, захищаючи інтереси Росії.
Не виконує обладміністрація та Донецька облрада й Конституції України, зокрема ст. 10 про всебічний розвиток і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя.Тому нині осередки “Просвіти” ведуть боротьбу з владними українофобами з Партії реґіонів за права українців на Донеччині.— Отже, українська мова залишається чужою у власному домі?— Якщо проаналізувати період з 1991 року, то мовна ситуація на Донеччині катастрофічна. Освітні програми, які були, провалено. Дуже повільно відроджується українська мова.Звичайно, маємо і здобутки: якщо 1989 року лише два відсотки школярів навчались українською мовою, то сьогодні — 40 відсотків. Та цього не досить! Адже в області 1163 школи, а українською викладають у 343-х. У міських школах навчають українською 36,6 відсотка школярів, у сільській місцевості — 71,4. Але фізкультуру, музику, як правило, викладають в усіх школах російською. Вечірні, спортивні, художні, музичні та інші школи навчають лише російською. В ліцеях, гімназіях, інших навчально-виховних закладах, створених за незалежної України, за дуже незначним винятком, викладають також російською.— Чому таке стало можливим?— Найзапеклішу боротьбу проти українськомовного навчання веде керівництво Донецької міськради, особливо її секретар Ніколай Лєвченко, якого підтримують депутати міськради, а це — реґіонали, вітренківці та соціалісти. Абсурдність їхніх дій засвідчує рішення Донецької міськради від 20 травня 2008 року, яке забороняє збільшувати у місті кількість шкіл, класів і груп у дитячих садочках з навчанням і вихованням українською, хоч із 1989 року українську визначено як єдину державну мову на всій території України, а з 1996 року цей її статус закріплено в Конституції України.Тільки за спробу 2008 року назвати школу № 5 іменем Алли Горської, відкрити тут меморіальну кімнату та встановити меморіальну дошку Аллі Горській знято з посади директора школи.Ніколай Лєвченко, керівництво Ворошиловської райради та голова комісії Донецької міськради Ася Горшкова вважають за потрібне назвати цю школу іменем Героя Радянського Союзу Павла Бойка, який жодного стосунку до школи не має.— Як ведеться українськомовним школам за такої влади?— У школах не вистачає найпотрібнішого. Зокрема в шкільних бібліотеках бракує творів українських письменників. Матеріально-технічне забезпечення не оновлюють, а якщо щось і роблять, то, на відміну від російських шкіл, лише за кошти батьків. Комп’ютери застарілі, обладнання кабінетів фізики, хімії чи майстерень не відповідає вимогам.— Уся освіта на Донеччині в такому занедбаному стані?— Навпаки, так звані “опорні російські школи” щедро фінансують з місцевих бюджетів, допомагають також народні депутати, олігархи-шовіністи.У вересні цього року сесія Донецької облради ухвалила ще й “Региональную программу развития русского языка и русской культуры в Донецкой области на 2008—2011 годы”, з фінансуванням 7 млн 343 тис. гривень з обласного бюджету, згідно з якою 1800 тисяч гривень піде для придбання російськомовної художньої літератури і періодичних видань для шкіл та бібліотек; 600 тисяч — на оновлення і модернізацію навчально-методичних кабінетів російської мови, забезпечення шкіл електронними дошками; 360 тисяч — на російськомовні факультативні курси у школах; 200 тисяч — на російськомовні олімпіади, конкурси, турніри; 580 тисяч — на підвищення кваліфікації та стажування учителів шкіл і викладачів ВНЗ у містах Російської Федерації — Санкт-Петербурзі, Москві, Воронежі.Тобто кошти з обласного бюджету перераховують на подальшу русифікацію молоді на Донеччині, а українські школи цькують, саму ідею викладання українською мовою упосліджують. Місцеві ВНЗ також успішно продовжують зросійщувати навіть ту невелику частину випускників, яка навчається державною мовою. Паралельні групи має тільки Донецький національний університет.— ЗМІ інколи повідомляють про різноманітні проросійські акції місцевої влади.— Особливою любов’ю до цих акцій вирізняється донецький депутатський корпус: лише за останні сім місяців наші народні обранці надали матеріальну допомогу Північній Осетії в її боротьбі проти народу Грузії; 20 травня Донецьк оголошено “територією без НАТО” та “без української мови”; рішенням від 11 вересня № 23/50 не введено в дію два Накази Міністерства освіти і науки України: від 26.05.2008 № 461 “Про затвердження галузевої Програми поліпшення вивчення української мови у загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням мовами національних меншин” та від 03.06.2008 “Про затвердження Інструкції з ведення класного журналу учнів 5—11(12)-х класів загальноосвітніх навчальних закладів”. Рада звернулася в Генеральну прокуратуру України про вжиття заходів прокурорського реагування до міністра освіти і науки України, в Київський окружний суд для їхнього скасування та в МОН — привести ці накази до вимог чинного законодавства. 21 листопада депутати “удовлетворили информационные и культурные потребности большинства дончан” і скасували на території Донецька рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення щодо трансляції російських телеканалів та звернулися до Генеральної прокуратури з вимогою вжити заходів до керівництва Нацради; виступають і проти дублювання фільмів українською мовою; відмовляються виконувати Указ Президента “Про перейменування вулиць”…Я веду кілька судових справ, щоб скасувати незаконні рішення влади. Але всім спробам перешкоджають місцеві “кишенькові” суди. Справи по кілька років не розглядають, “футболять” від судді до судді або просто гублять.Спілкувався Святослав МІЗЕРНЮК
