ДВОЄ ЗАПОРІЗЬКИХ ВЕЛЕТІВ

У виставковій залі Запорізької обласної організації Національної спілки художників України урочисто відкрито виставку робіт художників Станіслава Шинкаренка й Івана Василенка. Ідея організації виставки належить голові Запорізького обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, кандидатові філологічних наук, доценту Запорізького національного університету Тарасу Шевченку.

Віра СЕРЕДА, член Запорізького обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. ШевченкаГолова Запорізької організації НСХУ, заслужений художник України Ірина Гресик, донька Станіслава Шинкаренка, яка вела свято, зазначила, що виставка завершує низку заходів, приурочених 75-й річниці вшанування пам’яті жертв Голодомору. На полотнах обох художників — багато сюжетів на цю трагічну тему. Секретар Запорізької міської ради Юрій Каптюх сказав, що Станіслав Шинкаренко й Іван Василенко залишили в житті нашого міста немеркнучий слід.

До організації виставки долучилися не лише члени Спілки художників, але й члени правління Запорізького облоб’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, просвітяни запорізького краю. Слід відзначити Валерія Передерія, який зробив макет книжок про Івана Василенка та Станіслава Шинкаренка, що їх презентували на цьому святі.На жаль, не зміг прийти Іван Василенко — завадила хвороба. Прийшли його діти Віталій і Наталка, онук Богдан. Син сказав, що батько був свідком Голодомору. Деякі його картини відтворюють ці події.Спогадами про зустрічі з двома художниками-подвижниками поділилися доктор історичних наук, професор, директор обласного краєзнавчого музею Георгій Шаповалов.Голова Запорізької обласної організації СПУ, заслужений діяч мистецтв України Григорій Лютий упевнений, що картина — це своєрідний свідок часу. Виступ ансамблю “Запорожці” обласної філармонії надав святковості події. Апофеозом свята стали пісні “Моя Україна” на вірш Миколи Луківа та “Козаченьки-соколи” на слова Володимира Чубенка.Станіслав Шинкаренко (1922—1991) — член Спілки художників України з 1961 року. Закінчив Дніпропетровське художнє училище (1955).Багато людей запам’ятали його завдяки колоритній зовнішності, козацьким вусам, високому зросту. Громадська робота органічно входила в життя художника. Він був серед ініціаторів створення Запорізької обласної організації Спілки художників України 1961 року. Був членом її правління, очолював секцію живопису. Працював членом правління Запорізького обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка. Заслужений діяч науки й техніки України, письменник, академік АН ВШ України Віктор Чабаненко, на той час голова Запорізького облоб’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка, познайомився й заприятелював зі Станіславом Гавриловичем у кінці 80-х. Якось після одного із засідань правління художник запросив його в майстерню. Шкодував, що довго на тему козацтва було накладено табу.— У майстерні я побачив багато етюдів на козацьку тематику, — розповів Віктор Антонович. — Нам пощастило брати участь у підготовці відзначення 500-річчя запорозького козацтва. 5 серпня 1990 року ми побували в Капулівці на могилі Івана Сірка, де зібралося понад чверть мільйона осіб — майже з усієї України. У Віктора Антоновича збереглося історичне фото, яке зафіксувало цю подію — першим іде Станіслав Шинкаренко, поруч Віктор Чабаненко, далі — Михайло Горинь, Дмитро Павличко, Лесь Танюк, Андрій Бурячок. У колоні були Микола Поровський, Олексій Гудима. Народна артистка України Тетяна Мірошниченко згадує Станіслава Шинкаренка як активного просвітянина. Часто зустрічала його в “Клубі творчої інтелігенції”, яким керувала Зіта Дніпрова. Митець Шинкаренко почувався художником-громадянином, нащадком запорожців, сином своєї землі, намагався осмислити її історію від скіфських і давньоруських глибин у картинах 60—80-х років: “Навала” (1960), “Київська Русь” (1970—71); через козацькі образи — “Іван Сірко” (1976); через трагічні сторінки в історії ХХ століття — “30—40-ві” (1989), “Затемнення” (1989), “Тумани 33-го”.Із теплотою згадує співпрацю з художником провідний науковий працівник Запорізького художнього музею Ірина Ласка:— Коли було створено Запорізький художній музей, Станіслав Шинкаренко один із перших подарував картину “Медсестра”. Усього в музеї зберігається вісім робіт художника.Станіслав Шинкаренко був майстром портрета — йому позували лікарі, сталевари, художники. Улюбленим жанром митця був натюрморт. “Червона калина” (1984), “Диня з яблуками” (1985), “Квіти” (1986), “Гриби” (1987), “Бузок” (1990). Ставши досвідченим майстром, він створює натюрморти, які через предмети, образи передають історичну епоху, відображають український національний колорит: “Вересень” (1985).Суспільного звучання набув натюрморт “Чорні яблука” — одна з останніх робіт, що виникла із чорнобильського болю. Цю роботу Запорізькому художньому музею подарувала дочка художника.Іван Василенко (1922) — член Спілки художників України з 1971 року. Закінчив Казанське державне художнє училище (1948—1954). Працював у Казанському художньому фонді. У Запоріжжі викладав у художній школі (1960—1965). — Коли насувався голод 1932-го, — розповідає Іван Васильович, — батьки працювали в колгоспі. Першими розкуркулили найбагатших і відправили на Соловки. Тоді вже односельці почали збирати групу, щоб утекти на Дніпробуд. Пливемо до Кременчука — із гучномовця лине: “П’ятирічку — за чотири роки!” А люди на пароплаві помирають. Навіть на пристані у Градизьку кілька чоловік померло. А в Кременчуці наша сусідка Оксана Святелик — красуня, і дитинка коло неї — померла.Побачене в дорозі запало в душу майбутнього художника. Багато років потому він усе це відобразив на полотні.Із 1965 року Іван Василенко працює в Запорізьких майстернях художнього фонду України. Створив монументальні образи: мозаїку “Дума про трьох братів Азовських” (с. Азовське); рельєфи “Запорозька Січ” (у співавторстві з Леонідом Орленком, готель “Інтурист”) та “Декоративні рельєфи” за народними мотивами (ПК “Орбіта”); барельєф “Славутич” (у співавторстві з Григорієм Марченком, готель “Дніпро”); декоративний фриз “Легенди про Хортицю” (республіканський центр реабілітації хворих); декоративний рельєф з алюмінію “Тарас Бульба” (профілакторій на о. Хортиця). — Іван Василенко цікавий своєю багатогранністю, — стверджує голова Запорізької обласної організації Національної спілки художників України Ірина Гресик. — Дуже багато митців, які стали членами нашої організації, наприклад Галина Сапєгіна, Анатолій Заярченко, Микола Іолоп згадують його як першого вчителя художньої школи.  

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment