Олексій РОВЕНКО, вчитель-пенсіонер,с. Горохолина Богородчанського р-нуІвано-Франківської обл.На шляху Івано-Франківськ — Ворохта на лівому березі річки Бистриці Надвірнянської, праворуч від Цуцилова Надвірнянського району розкинулось підгірське село. Це Грабовець Богородчанського району. За даними розкопок, які проводив 1934—1936 рр. професор Ярослав Пастернак, околиці Грабівця були заселені вже 1500 років тому. Свідчать про те відкриті доктором Пастернаком карпатські кургани та могили IV—V ст. Професор стверджує, що ті могили — перші слов’янські поховання на західноукраїнських землях. Про багату історію Грабівця свідчать залишки двох городищ: одного княжих часів, а другого — козацьких, а також монети ІХ—ХІ ст., знайдені місцевим селянином. В історичній літературі перша письмова згадка про Грабовець датується 1451 роком. 1650-го жителі села брали участь у боротьбі з польською шляхтою. Вірогідно, що заклали село українські шляхтичі. Вони збудували церкву, що називалася “шляхетською”. Пізніше спорудили другу церкву, яку називали “хлопською”. Богослужіння проводили позмінно — одної неділі в одній церкві, а наступної — в другій. У селі кількісно переважали селяни із шляхетськими прізвищами (Грабовецькі, Ясінські, Голинські тощо). Ці люди — нащадки родів, що не зреклися рідної землі, розсіялися серед народу. У Грабовці був колись монастир, у якому жив засновник Манявського скиту Йов Княгиницький, бував як його гість український проповідник і полеміст Іван Вишенський. Збереглася назва одного з узгір’їв за селом — Чернече та твердження місцевих мешканців, що черешні, які ростуть в лісі за селом, — це залишки колишніх монастирських садів. 1873 року в Грабовці народився український вчений, професор Львівського університету Карл Гадачек — дослідник прадавньої культури Поділля й Опілля. За Польщі українська громада села зазнала національного і соціального гноблення. Починалося все від спольщення прізвищ, наприклад, Грабовецький перекручували на Грабовецкі, Ясінський на Ясінскі. Але це не допомогло перетворити українця на поляка. Добре відомі з тих часів переслідування українських священиків, що вели метрикальні книги українською мовою. Так, пароха Грабовця о. Володимира Лучківа за відмову вести ці книги польською мовою засудили на кілька літ в’язниці. Від кари його врятувала війна. Попри утиски, грабовецька громада залишилася вірною своїй нації, міцно трималася власної церкви й обряду, своїх організацій, установ і товариств. Велику роботу з виховання національної свідомості проводило товариство “Просвіта”. Було відкрито філії “Просвіти”, почали виникати різні громадські організації. По селах створювалися читальні. З архівних джерел дізнаємося, що “Головний виділ товариства “Просвіти” у Львові дає дозвіл на заснування читальні “Просвіти” в селі Грабовець 2 січня 1894 року”. Першим головою читальні “Просвіти” обрали Антона Княгиницького. Серед засновників о. Іван Охрімович, Георгій Савчин, Давид Дутчак, Лук’ян Грабовецький, Василь Чумбей, Іван Боденко, Василь Гаврищук, Данило Бойчук. Голова читальні “Просвіти” Антін Княгиницький — шляхетний українець, він мав юридичну освіту, працював для загального добра. Все своє майно (100 моргів землі й 20 моргів лісу та господарські будівлі) він записав на стипендіальний фонд для грабовецьких селянських дітей, що після закінчення народної школи хотіли далі продовжувати освіту. Майно слід було продати, гроші покласти в банк, а відсотки витрачати на стипендії. Виконавцем заповіту призначили Головний виділ товариства “Просвіта” у Львові. Він розпоряджався майном. При читальні “Просвіти” діяли театральний гурток, хор, гурток сільського господаря, гурток “Рідної Школи”. Театральний гурток ставив п’єси І. Котляревського “Наталка-Полтавка”, М. Старицького “Ой не ходи, Грицю…”, “Циганка Аза”, Т. Шевченка “Назар Стодоля”, п’єси І. Тобілевича і М. Кропивницького. Керував театральним гуртком секретар читальні “Просвіти” Микола Петрович Матківський. Це була національно свідома людина, патріот України. Хором читальні керував Костянтин Петер, уродженець Вінниччини, сотник армії УНР, пізніше вояк УПА. Під впливом “Просвіти” в селі в лютому 1926 року було створено спортивне товариство “Луг”, яке ставило за мету допомогу під час пожеж, а також розвиток фізичної культури і спортивних ігор у селі. Головою обрано Івана Іваніва, секретарем — Миколу Матківського, до складу товариства входили Гнат Роджук, Іван Гуцуляк, Іван Ясінський, Федір Роджук, Семен Кузан, Андрій Боденко, Іван Шелестинський, Михайло Ясінський, Михайло Бабинець, Яків Боженко. Гордістю села був кооператив, що налічував 700 членів. “Свій до свого по своє” — такий був девіз кооперативного руху. Селяни купували товари першої необхідності лише в своєму кооперативі, хоч недалеко була польська крамничка “Кулка Рільничого”. Крамниця кооперативу мала вигляд міської. Книговодом кооперативу був Роман Матківський, який після війни емігрував до Канади. Головою надзірної ради з 1935 до 1939-го працював учитель Микола Остап’як. У селі щороку відзначали Шевченківські дні, проводили концерти на честь пам’ятних дат. Члени гуртків брали участь у фестинах, різних святах. Культурно-просвітницька робота ніколи не припинялася, попри великі перешкоди, що їх створювали поляки. Духовне зростання села польська влада вважала за бунт і намагалася його придушити. Одним з таких засобів були грошові штрафи, які, накладали на провідників села. Провід кооперативу та читальні карали за те, що 3 травня та 11 листопада (польські державні свята) не вивішували на будинках кооперативу і читальні польського прапора. Керівництво аматорського театрального гуртка і місцевого хору було покарано за “нарушення нічного спокою”, тобто за вечірні репетиції. Іншим разом керівництво карали за те, що члени аматорського театрального гуртка чи хору вирушали ввечері до сусіднього села з театральною виставою чи концертом. Та за допомогою “Просвіти” село виховало учителів народних і середніх шкіл, правників та інженерів. Однак з приходом 1939 року “визволителів” зі сходу діяльність “Просвіти” було припинено, що в майбутньому негативно позначилося на культурно-освітньому розвитку села.
