ЛИЦАР СВОБОДИ І ЧЕСТІ

Надія КИР’ЯННещодавно у Національній філармонії України відбувся творчий вечір Євгена Сверстюка “На святі надій”. Зал вітав ювіляра стоячи, з великою пошаною — адже він, без перебільшення, — “совість нації”. Понад півстоліття він задавав моральні орієнтири. Правозахисник Василь Овсієнко пише про його роль у 1960—1970-ті роки: “Для мене, вчорашнього студента, вчителя-початківця, Василь Стус був одним із майже небожителів рівня Івана Світличного, Івана Дзюби, Євгена Сверстюка, В’ячеслава Чорновола, Валентина Мороза, Левка Лук’яненка, Михайла Гориня, Івана Кандиби”.Євген Олександрович поділився приємною звісткою — земляки нещодавно визнали його почесним громадянином Волині. “80 років тому, — розпочав він, — у Волинському селі Сільце Горохівського повіту в селянській сім’ї, де вже було четверо дітей, народився хлопчик. Житлові умови — майже як у відомій загадці: “без вікон, без дверей повна хата людей”. І не було проблем. Проблеми з’явилися згодом”.Леся Матвійчук, Микола Косицький, Василь Овсієнко та сам автор читали вірші Євгена Сверстюка, лауреати премії ім. В. Стуса Олена Голуб та Ольга Ступак виконували його співані поезії: Перегортаю жовті сторінки,Як пізня осінь листя облетіле…Перегорнемо й ми сторінки Євгенового життя. Тоді так велося: старші мали господарювати, а найменший повинен іти вчитися. У цьому було щось святкове: “Чекання свята, прагнення животворити, берегти і творити свято визначає мій життєвий стиль.У джунґлях університетської філософії з третіх рук, у лябіринті щоденної рутини вироблявся релігійний індиферентизм. І тільки в тюремній камері навпроти Св. Софії я остаточно прокинувся і зрозумів, що душа тужить до Вічного Неба.Схиляюся перед пам’яттю моїх неписьменних батьків: з дитинства я брався за книжку, де “за Бога”, непристойністю була книжка проти Бога. От тільки було непросто це схопити дитячою інтуїцією. Потім було легше. Шекспір і Ґете не творили молитви, як Шевченко, але у них був такий самий світ — під Вічним Небом”.Київські роки аспірантури, викладання в Полтавському педагогічному інституті, знову бездомні київські роки без прописки, у пошуках житла… У Києві Євген Сверстюк поряд з Іваном Дзюбою, Іваном Світличним, В’ячеславом Чорноволом відповідно до своїх моральних принципів став однією з найвідоміших особистостей руху Опору. За його висловом, це не була організація, ані якась партія, ані підпілля, але коли докупи сходяться багато таких славних людей, то щось із цього буде.Одним з найпоширеніших засобів достукатися до людей, розповісти правду про злочини імперії проти людини й України був самвидав. У списках ходили “Собор у риштованні”, “Іван Котляревський сміється”, “Остання сльоза”, “На мамине свято” Євгена Сверстюка, “Інтернаціоналізм чи русифікація?” Івана Дзюби, “Репортаж із заповідника імені Берії” Валентина Мороза, “Лихо з розуму” В’ячеслава Чорновола, “Возз’єднання чи приєднання?” Михайла Брайчевського та інші антирадянські праці, які будили народ. Радянські органи вирішили це припинити.У січні 1972 року заарештували Івана Світличного, В’ячеслава Чорновола, Євгена Сверстюка у Києві, Стефанію Шабатуру, Ірину та Ігоря Калинців у Львові та багатьох інших.Василь Овсієнко на вечорі прочитав вірші Євгена Сверстюка, присвячені Василеві Стусу. Доля звела цих патріотів у тюрмі. Провівши “чистку” 1972 року, органи сподівалися на більш-менш спокійне життя протягом десяти—п’ятнадцяти років. Але вже 1976-го було створено Українську Гельсинкську групу. Протягом 1977—1980 її членів також заарештували.1993 року Євген Сверстюк видає книжку “Блудні сини України”: “Ця книжка постала на хвилі нашого бурхливого часу — часу нечуваного в історії падіння ідолів. Але правда — це не уламки ідолів олжі. Правду треба вистраждати життям…”, — вважає автор.Читаючи її, мимоволі згадую слова Шевченка: “Якби ви вчились так, як треба…” Якби ж то прислухалися до слів Сверстюка, напевно, зараз жили б у зовсім іншій Україні. Ось що він писав про мову: “Де ще в світі зрозуміють фальшивий алярм: “Хочуть відірвати українську мову від російської…” Де це чувано — прив’язувати свою мову до якоїсь іншої мови?Та що це, пес, якого можна прив’язувати чи відв’язувати? Та мова — то ж ціле море… Ви скажіть там тим академікам з мовознавства, що вони мають науково пояснити: мова — то море. Вони не є начальниками над морем.Це говорив простий собі чоловік, який ще не знав, що ті академіки складають списки рідко вживаних українських слів, розсилають їх у видавництва, а там вже викреслюють ті крамольні слова з перекладів М. Рильського, М. Лукаша, А. Перепаді, Є. Поповича та інших культурних перекладачів…Хочемо боротись за українську мову — борімось цією мовою за вищі моральні ідеали й цінності, історично пов’язані з цією мовою. Тільки вага, глибина і шляхетність надають привабливого шляхетного звучання українській мові. Віра в Україну мусить бути наповнена добром і вірою в загальнолюдські ідеали. Хочемо бути товариством імені Шевченка — мусимо бути досить чистими, щоб розуміти ідеали Шевченка. Шевченко був апостолом любови — тієї самої, єдиної любови до народу, на яку здатні великі”. (Текст виступу до установчої конференції Товариства української мови ім. Тараса Шевченка. 1989).Євген Олександрович вважає, що справжня віра повинна не роз’єднувати, а об’єднувати. Як і справжня любов. Наводить притчу Соломона про те, як дві жінки сперечалися за дитину — хто її мати. Соломон сказав: “То тягніть її кожна собі”. Тоді справжня мати, жаліючи дитину, відмовилася: “Ні, хай забирає вона”.Треба не сваритися за посади, матеріальні блага, а об’єднуватися навколо високих ідеалів, щоб врятувати державу. Якби ж то це почули наші зверхники!На диво теплим і ліричним був виступ Президента. Згадав дитинство, село, в якому хлопчаком за день встигав зробити стільки справ, як за рік. І завершив: “Цицерон сказав: “Вільна людина — це та, яка проживає в радості життя, виконуючи свій обов’язок”. У цій залі вітаю вільну людину. На Україну чекає велике майбутнє, бо є такі люди, як Євген Сверстюк і присутні тут”. Можливо, засвоїв моральний урок?Лауреати премії ім. В. Стуса Тарас Компаніченко і гурт “Хорея козацька” виконали лицарські пісні, Кирило Булкін прочитав притчі пана Євгена, чарувала своїм голосом Ніна Матвієнко, виконала співану поезію Ольга Богомолець. Пані Ольга подякувала ювілярові як хрещеному батькові: “Ви не дали мені можливості схибити, не дали заспівати щось інше, крім того, що наповнює душу сенсом”. Леся Матвійчук дякувала від імені молоді за те, що Євген Сверстюк вчить “жити так, як говориш, і говорити те, що думаєш”.Звертаючись до організаторів вечора і глядачів, Євген Олександрович скромно сказав: “Я не сумніваюся, що не заслужив і десятої частини того, що тут про мене говорили”. Напевно, він так і думав.Знаю Євгена Сверстюка дуже давно, відтоді, як він працював в “Українському ботанічному журналі”, — сорок років тому. Завжди спокійний, врівноважений, доброзичливий, людина справжньої віри. 1972-го, коли почалася хвиля арештів, мене вже виключили з Київського університету, і я ізолювала газові труби в “Уралнафтогазбуді”. Кадебісти розшукали мене в лісах під Челябінськом, де стояла наша переїзна мехколона. Почали розпитувати про Євгена Сверстюка, у якого вилучили й мої вірші. На запитання, що я про нього думаю, сказала щось приблизно таке: “Знала його як чесну, принципову, розумну, добру людину…” Через багато років якось разом були на зустрічі з учнями Боярської гімназії. Євген Олександрович згадав ці слова, які йому показали в протоколі. Запам’ятав їх тому, що у всіх, кого допитували в Україні, будь-що добре про нього просто не записували, записували тільки негатив. А з протоколу, який надійшов з Росії (для них — вища інстанція), викреслити не посміли. Така була ситуація. І такий Євген Сверстюк — пам’ятає кожне добре слово.Відповідаючи на запитання, які його ідеали втілилися в життя, Євген Олександрович сказав: “Дуже багато збулося того, про що не могли й мріяти. Ми жили в рабстві. Живемо в державі, десятиліттями й століттями засміченій. Головна біда нині — занепад духу, брак волі до боротьби, брак справжньої високої віри”. Євген Олександрович і нині багато працює: пише книжки, редагує газету “Наша віра”.Виходячи з зали після вечора, почула розмову: “Який гарний вечір і яке щастя, що ми сюди потрапили!”Духовний подвиг не минає марно.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment