Сьогодні цивілізація, що стала першоджерелом всієї індоєвропейської спільноти, має чимало шанувальників. Відомий київський колекціонер Олександр Поліщук не лише зібрав одну з найбагатших в Україні колекцій Трипільської культури, а й створив у селі Трипілля музей, сподіваючись, що він прислужиться нації. Тому й дав згоду на організацію Міжнародної виставки екслібриса та малої графіки, присвяченої цій культурі.
Петро НЕСТЕРЕНКО,кандидат мистецтвознавстваНа запрошення до участі у виставці відгукнулося майже п’ять десятків художників не лише з України, а й з Російської Федерації, Білорусі, Казахстану й Німеччини. Вони надіслали півтори сотні оригінальних робіт, наповнених потужною внутрішньою енергетикою, які ще раз засвідчили популярність екслібриса як цілісного графічного жанру. Деякі з митців — В. Гарбуз, А. Павленко, А. Буртовий з Києва, Б. Гурман зі Львова — давно розробляють тему сакрального першоджерела земної цивілізації. Їхні роботи стали окрасою виставки. Зокрема, киянин Володимир Гарбуз представив серію кольорових ліноритів “Космогонія українського народу”, виконану ще 1992 року.
Золота у трипільців не було. На трипільські знахідки колись майже не звертали уваги. Найцікавіші Вікентій Хвойка продав відомим меценатам Богданові Ханенку і Миколі Терещенку. Тепер вони зберігаються в Національному музеї історії України. 2003 року в Тальянках просто з-під рук археологів було викрадено цінну ритуальну посудину IV—III тис. до н. е., давній “бінокль”, як називають його фахівці. Ця ритуальна посудина, згідно з однією з версій, була призначена для поливання землі, інша версія, що до неї схиляється більшість науковців, полягає в тому, що “бінокль” — це ритуальні барабани. У світі їх знайдено лише з десяток. Особливість тальянківського “бінокля” та, що він не мав дна. Велетенське п’ятиметрове скульптурне зображення декорованого розписом “бінокля” разом з чотирма півтораметровими скульптурами богинь встановлено 2003 року в сквері Трипільської культури в м. Ржищеві на Київщині. Саме цей “бінокль” з ідентичною орнаментикою взято за основу екслібрисів Елеонори Гершанович з німецького міста Нюрнберга та Анатолія Алексєєва з Черкас. В обох випадках “бінокль” обрамляє шрифтовий напис, який утворює закінчену композицію. Окрасою кількох декорованих композицій Павла Шами з Рівненщини також став магічний “бінокль”. А в екслібрисі Анатолія Бондаря з Луганська посудина разом із трипільськими горщиками передає ідилічну сцену сільського життя. Представники Трипільської культури створили розвинене хліборобство, архітектуру, образотворче й ужиткове мистецтво. Основою хліборобства був культ Бика і Рала, подарованого Небом. Чи не його майстерно зобразив в екслібрисі Василь Леоненко з Чернігова: віддалік фігурка сіяча, за обрієм сходить сонце. Під час спорудження поселень трипільці використовували мідні та кам’яні сокири. Етапи видозміни від кам’яної до сучасної сокири спостерігаємо в іншій композиції художника. Ще один екслібрис відтворює дитячу іграшку — глиняного бичка на колесах. Цікаво, що ці твори мають чотиризначні номери: 1195, 1197, 1198. Це означає, що майстер за кількістю виконаних екслібрисів може претендувати на книгу рекордів Гіннеса. Залишається додати, що всі три екслібриси адресовано О. Поліщуку.Яскравий прообраз могуття й сонця — круторогий Бик — привернув увагу багатьох художників. Базова основа для композицій — кістяна пластина з антропоморфним зображенням, датована другою половиною IV тис. до н. е. Вона походить з печери Вертеба (Більче Золоте) і зберігається в Краківському археологічному музеї. Вирізана з кістки голова Бика-Сварога та вигравіруваний на ній образ богині Берегині припав до смаку художникам з казахського міста Актобе Ануарові Отеген-Тану та Наталії Скуратович. Перший у серії екслібрисів подав репліку цієї пам’ятки, а художниця розмістила кістяну пластину в натюрморті серед трипільського посуду. Стилізовані зображення цього знакового мотиву зустрічаємо в екслібрисах відомого київського художника Івана Литвина, Павла Шами, а також студента третього курсу Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури Володимира Чорного. Харківський художник Микола Неймеш теж узяв за основу екслібриса голову Бика. Над ним у верхній частині — кремезне дерево, яке корінням простягається до трипільських часів. Символічне дерево життя, верхня частина якого у сонячних протуберанцях, а коріння — у глибинах Трипільської культури, бачимо і в екслібрисі іншого майстра — Олексія Литвинова з Харкова.Якщо бик асоціювався з чоловічим началом, пов’язаним з небесними сферами, сонцем і дощем, то уособленням землі в Трипіллі була жінка, мати. Її сакральний образ в різноманітних скульптурках був пов’язаний з певними магічними ритуалами. Культову скульптуру жінки на троні з антропоморфними зображеннями, що завершуються рогами, яку побачив киянин Олег Набока під час відвідання Музею Трипільської культури “Прадавня Аратта — Україна” в селі Трипілля, покладено в основу екслібриса, адресованого цьому закладу. Трипільська Венера, зручно вмостившись на стилізованому Бику, граційно гойдається на Дніпрових хвилях. В іншому екслібрисі художник зображує вже цілком реальну жінку, яка, грайливо розмахуючи вінком, пливе морем на круторогому бику, прикрашеному короною з грецькою орнаментикою. Це донька фінікійського царя Агенора, викрадена Зевсом і перевезена на острів Крит. Залишається загадкою, чи був символ Бика знаком астрологічної ери Тільця, в якій перебувала Земля сім тисяч років тому, чи Бик був спільним для всіх світових міфів про часи боголюдей, увінчаних рогами, які передавали простим людям знання, а чи, може, той круторогий був спадкоємцем одного з найдавніших тотемів степових мисливців.Ще дві Венери “відпочивають” на троні в екслібрисі киянина Георгія Сергєєва біля двоповерхової глиняної моделі трипільського житла. Інший книжковий знак, присвячений видатному дослідникові Трипільської культури Михайлові Відейку, має в основі скульптурне зображення жінки. Зі Львова для О. Поліщука надійшов екслібрис зі статуеткою “безрукої дами” і двома зерновиками. Книжковий знак для С. Плачинди виник у художника після прочитання книжки “Лебедія”. В екслібрисі — тема трипільського міфу про створення світу, писемні знаки етрусків (расенів), які спершу жили на півдні України і в археологічній літературі отримали назву “Інгульська катакомбна культура”. Книжковий знак для П. Чемериса — історика-журналіста, який очолює товариство прихильників культури Трипілля, зображує “сплячого дракона” і конічну посудину з ліками. Напис на посудині зроблено пелазгійською мовою. Сам автор екслібрисів зацікавився Трипіллям ще 1962 року під час знайомства з доктором археології Тетяною Пассек. Відтоді Б. Гурман намалював 70 таблиць керамічних виробів Трипілля і надав текстові пояснення до них.Як стверджує відомий дослідник Юрій Шилов (екслібрис киянина Івана Литвина), на зміну рахманам, “Велесовим онукам” — волхвам, кобзарям і характерникам було створено “образ національного Спасителя”, якого нарекли козаком Мамаєм. Обидва ці слова, як відомо, тюркські й, найвірогідніше, походять від половецьких звитяжців. Мамаями українці називали половецьких ідолів на могилах-курганах. Серед стилізованих трипільських богинь, кожна з яких постає у формі величезного яйця, киянин Василь Фенчак зобразив у колі козака Мамая з музичним інструментом в руках. Його обличчя нагадує ікону (не так християнську, як індо-тибетську, буддійську). Може, це й є канон таємничих рахманів? Зображені з боків від козака Мамая жіночі фігури — ніби віддзеркалення думки академіка Рибакова, що трипільська спадщина в слов’янській культурі — це передусім “давня матріархальна віра в двох породіль, в двох хазяйок світу, яка виникла в мисливському суспільстві й перейшла до хліборобського”. Зображення вражають уяву глядача змієподібною орнаментикою. За ними у верхній частині композиції постає ще одна фігура, яка нагадує статуетку богині-матері на троні. Багато орнаментальної символіки трипільців зберегло наше писанкарство. Перші взірці праписанок виконано з глини ще шість тисяч років тому, і невипадково серед надісланих на виставку робіт зустрічаємо й зображення писанок, зокрема в екслібрисі П. Шами, а Б. Дроботюк розмістив архаїчний образ трипільської жінки-матері у декорованому орнаментикою яйці. Трипільське мистецтво символічне, тому художники лише відштовхувалися від зовнішньої подібності образу, залишивши його внутрішню суть. Далеко не всім вдалося відчути серцевинну ідею крізь призму сучасності. А ось у композиціях Василя Фенчака з Києва, Бориса Дроботюка зі Львова і Сергія Кирницького з Вінниці трипільські жінки “оживають”. В екслібрисі Юрія Процана з Івано-Франківська, присвяченому Музею Трипільської культури “Прадавня Арата — Україна”, відчувається зв’язок часів давньої цивілізації через Київську Русь і сьогодення. Розмаїття символік Трипільської культури бачимо в оригінальних композиціях Оксани Малишко, які зачаровують магією кольору. Орнаменти однієї з трипільських посудин складаються з чотирьох видовжених овалів, положення яких під кутом надає рухливості справа наліво. Вироби розписної кераміки широко представлені у творах багатьох учасників виставки. Зокрема, в екслібрисах Геннадія Грака з Мінська, Олексія Сердюка з Івано-Франківська, Миколи Дмитруха з Тернополя, Наталії Скуратович. Представлені на виставці графічні роботи й унікальні зразки Трипільської культури збурюють уяву, змушують генетичну пам’ять працювати у тому часопросторі, в якому ми, українці, перебували не одне тисячоліття.
