Оксана ТЕБЕШЕВСЬКА,заслужений учитель України, заступник голови Калуського міськрайонного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, Івано-Франківська областьПід час святкування ювілею “Просвіти” мені згадалися поїздки до Нової Каховки, знайомство з тамтешніми просвітянами — одержимими людьми, які в нелегких умовах популяризують українську культуру, книжку, пісню, докладають зусиль для відродження українських шкіл, дитячих садочків, вшановують видатних українських діячів.Товариство “Просвіта” у Новій Каховці Херсонської області створено 6 липня 1997 року. Не можна сказати, що воно численне, але завдяки патріотичному духові, наполегливості, ентузіазмові його першого голови Гната Біжика, учителя-історика, автора чудових віршів і публікацій історико-краєзнавчої, суспільно-політичної тематики в періодиці, організатора багатьох культурно-просвітницьких заходів, теперішнього голови Віри Литвинової та просвітянських ветеранів не забувають українських звичаїв і традицій, святкують визначні дати нашої культури та історії, проводять цікаві зустрічі, виставки, свята.З ініціативи Товариства на пожертви громадян у Новій Каховці споруджено пам’ятник Тарасові Шевченку (у вересні 2000 року було закладено камінь, а 28 лютого 2002 року відбулося відкриття), 2003-го встановлено меморіальну дошку В’ячеславові Чорноволу на заводі “Сокіл”, куди він приїжджав на початку дев’яностих і виступав перед новокаховцями. Силами громади за активної участі отця Миколи, підтримки просвітянського товариства в місті збудовано храм.Цього року мені випала нагода знову побувати в цьому місті й ближче познайомитися з людьми, які чимало зробили для патріотичного виховання молоді. Коли спілкуєшся з місцевими просвітянами, дізнаєшся про їхні справи, здається, що дух Кобзаря витає над вдячними нащадками і кличе до праці задля рідного народу, до злагоди й порозуміння і поєднує незримими, але міцними нитями цю чудову херсонську землю з нашим краєм.Ніяк не можна оминути й проблем, з якими стикаються націонал-патріотичні сили Нової Каховки. Це зросійщення дитячих садків (українськомовний кілька років тому закрили), ДЮСШ, Будинку дитячої творчості, відсутність державної книгарні, у якій можна було б придбати українську книжку. Немає й української гімназії. А в місті, за останнім переписом населення, із 75 400 мешканців українцями визнали себе 55 644.Захисникам української мови (а те, що саме українську треба захищати в Україні, думаю, вже ні в кого не виникає сумніву!) на новокаховських теренах з “боєм” дається кожна українська назва. А саме тут, безперечно, вагоме слово мали б сказати і комісія міськвиконкому з контролю за дотриманням мовного законодавства, і відділи освіти та культури.Зрозуміла стурбованість просвітян, рухівців, інших активістів тим, що у школах міста нема годин народознавства. Про це йшлося у статті А. Пазенка “Найперше дбав би про національне”, опублікованій в одному із чисел газети “Молодь України”. Новокаховський педагог з болем пише про постійне збільшення російських класів в українських школах Нової Каховки: “…якщо школи російські, то, відповідно, в них і класи російські. А ось в українських школах всюди набирають російські класи. Повірте, така школа вже не буде українською. Знаю це з досвіду. Якщо школа російська, наприклад, у нас на Херсонщині, то й комп’ютерні класи, й інші блага. А для українськомовних досі підручників не вистачає. Це вже політика, дуже погана політика на рівні держави”.Обурені новокаховці й недолугою політикою держави стосовно засобів масової інформації, тим, що наших дітей виховують на чужомовних журналах, фільмах, телепередачах — часто низькопробних і таких, які пропагують жорстокість, грубість, розбещеність, нешанобливе ставлення до батьків, старших, агітують вживати алкоголь та наркотики. Думаю, що це проблеми не лише новокаховців, а й нас усіх. Тому маємо бути безкомпромісними і єдиними у вимогах до влади — і найвищої, і місцевої — захистити українця і його мовні права, культурно-історичний простір і багатющу спадщину. А нам, українцям, треба мати власну гордість і гідність, не соромитися рідної мови (хоч як це прикро, але в Новій Каховці ані в крамницях, ані на ринку, ані в транспорті, ані в інших громадських місцях я не почула української мови, а зі статистичних даних перепису населення дізналася, що понад 12 тисяч громадян міста фактично зреклися мови батьків), рідної пісні. Наше перше завдання — відродити ці нетлінні скарби, які й роблять нас нацією, окремішньою і самобутньою, і передати їх дітям та онукам.
