Надія КИР’ЯН100 років тому, в січні 1909-го, в селі Болотня на Поліссі, зовсім близько від Чорнобиля, народилася художниця від Бога — Марія Примаченко (Приймаченко). Весь свій вік мешкала в рідному селі, пережила війну, катастрофу атомного реактора, через яку загинув її родич, що там працював, господарювала на городі, латала мішки в колгоспі, заробляючи копійки, ходила у селянському одязі — і прославила своє село й Україну на весь світ. Пабло Пікассо писав про неї: “Я схиляюся перед дивним мистецтвом цієї геніальної українки”. У ній щасливо поєдналися талант, надзвичайна працелюбність і висока моральність. 80-річною не випускала пензля з рук, надихаючи на творчість сина Федора й онуків.Небагатослівна, на питання відповідала короткими фразами, наче боялася сполохати буйну фантазію, яку втілювала в картинах. Створила їх понад 800, 650 з них зберігається в Київському музеї українського народного декоративного мистецтва. У цьому музеї днями відкрилася виставка, де представлено понад 180 творів.Квінтесенція творчості майстрині — декоративні панно із зображенням звірів і фантастичних істот. Вони вражають неповторністю. Це унікальні витвори, в яких уява Марії Оксентіївни сягає високої алегорії.У вступному слові на відкритті виставки директор музею Адріана Вялець сказала, що Марія Примаченко посідає одне з найпочесніших місць серед визначних майстрів “наївного” малярства поряд з Анрі Руссо, Ніко Піросмані, Іваном Генераличем, Іваном Нікіфоровим. Не маючи спеціальної освіти, художниця піднялася до світових висот.Унікальність цієї виставки в тому, що творчість художниці показана в ретроспекції: з 1936 до 1987 року. Крім декоративних панно на папері, експонують керамічні твори з розписами майстрині 1937 року та декоративні тарелі 1970-х років.Адріана Феодосіївна подякувала колективу музею, зокрема Олені Шестаковій та Ользі Новодерьожкіній за ентузіазм у підготовці виставки.Міністр культури і туризму Василь Вовкун зазначив, що це вже третя акція, якими розпочався Рік Марії Примаченко. “Ми хочемо бути з Марією не лише в Україні, а й у світі, — сказав міністр. — Вона жила в селянській хаті, щодня поралася по господарству, саджала, полола, шила, прала і залишила величезну мистецьку спадщину — дивуюся, коли все встигала? Склалося враження, що свої квіти художниця посадила в кожній українській хаті, в кожній душі. Спостерігав, як іноземці, які дивляться на її твори, дивуються і самі нібито стають подібними до українців.Нехай вона зі своїми квітами і птахами живе у небі над нами, а вас усіх вітаю з Роком Марії”.Голова Національної спілки народних майстрів України Євген Шевченко висловив упевненість, що таку унікальну постать шануватимуть наші діти й онуки. “ХХ сторіччя принесло багато страждань — війни, голодомори, — сказав він. Але не тільки цим запам’яталося. Три наші унікальні мисткині — Марія Примаченко, Ганна Собачко-Шостак і Катерина Білокур залишили неоціненний скарб — твори, у яких відчуття єдності природи, всього сущого на землі, потяг до всеперемагаючої краси”.Характерно, що ці визначні художниці зустрілися в музеї: на першому поверсі — виставка Марії Примаченко, на другому — Ганни Собачко-Шостак і Катерини Білокур.Письменник Роман Лубківський, друг музею, сказав: “Ця виставка епохальна — вона віддзеркалює певну епоху. Це — дивовижний світ, дивовижне життя, і в ньому ми, українці, з нашою міфологією, поєднанням барокового мислення і конкретики. Я замислився: кого з наших чоловіків можна поставити у мистецтві поряд з цими дивовижними жінками? Згадав Сколоздру, Никифора Дровняка. Подумав: чи можна цей дивний світ порівняти з поезією? Виникли асоціації з раннім Тичиною, Богданом Ігорем Антоничем, у якого є образ “сонце — лев”. Де ще можна таке побачити? У Марії Примаченко. Це настрій, чуття. Це наші джерела, наше коріння”.Хто не побуває на виставці — багато втратить. Тут розкошують фантастичні звірі: зелений крокодил і червона мавпа, папуга-вершник і п’ятиголова сова, крилатий кінь у жовтих тюльпанах, над яким летить дивовижний птах — посередник між Небом і Землею. І річка, якою пливуть уздовж калинового берега човники з вітрилами. Пливуть у далекий світ і повертаються до цього калинового берега, бо він — найкращий.
