Микола ВОРОБЙОВ. ПРОВАЛЛЯ ОСЕНІ. Віршовані записи

*  *  *Синя куртка намокла,синє листя розпластанообнялося з асфальтом,синій кіт у вікнінезворушно тримаєдві великі краплинисиніх очей…синій чай нітрохи не гріє,а дощ ллє і ллє…і мені налий,синій дощ…* * * Фіолетова мапапровалля осені…збираю горіхина жовтому дні…Знайшов я сокируале дуже синю…замерз закоцюбі вертаюсь додому…додому щоб їсти соломучервону-червонуна дні…* * *Якщо вирішено, що ми         не повиннінічого знатито ми справді нічого         не знаємо…але дерево ні на митьне лишається деревом…і так будь-що.Відповідь зовсім в іншому — аніж запитання…Я боюсь помилитись,бо якщо згадатинічних метеликів — то що таке “спати”?Вмикаю світлощоб листа прочитати — читаю про світло…* * * Осіннє сонце розкришилосьна металевих ґратках, на інеї, на квітах,вкритих інеєм…Я вас вітаю!* * *Виходячи за огорожу цвинтарязнімають перуки,перекошені маскимокрі від сліз…Сідають в автобус.Дощить…ПОСЛАНЕЦЬСт. ВишенськомуМене послали в світщоб я щось передав…Та я не дочекався тихкому мав передати…Бо саме зачинявся         гастронома черга більшалаі всім здавалось:на всіх не вистачить горілки…* * *Наближаєшся до людини —віддаляєшсявід інших людей…сієш добро — і ворогів сієш…Квадрат — це хрестбезкінечний…* * *На тому що має впасти раптом з’являютьсямаленькі крильця:сині, рожеві, білі…Тому що падаючи внизвсе піднімається угору…НАЦІОНАЛЬНА СВЯТИНЯСтародавній замок         величезний,зором його не охопиш,навіть якщо дивитися згори…Складність в томущо пошуки його фундаментутривають і досібезперервно від часу         будівництвазамку…* * *Якби за квітамине стояв затінокто квіти не здавалися бтакими красивими…СКРИНЬКА З ПРИКРАСАМИ— А де наша скринька з         прикрасами,щоб прикрашати життя?Ну де?І коли вже не було         кому ставити це запитання, я випадковоїї відшукаву великому дзеркалі         відшукав…ПОКИНУТА ЗАЛАНечутно кольоровими віяламиопадає зітханняна потріскані сходи…темнопурпурове листяопускаєтьсяпотрісканими сходами…блакитна дівчина із віялом — далека далина із вітром…* * *Затока (натюрморт):На скатертинініжблищить.* * *В синю стіну не заліталонічого бо все в ній було…А за базаромвисочіли піраміди…Зграї птахів на їх тлі теж здавалися синіми,уловлювалось тількимерехтіння…— Куди ти дивишся? —вона мене спитала.* * *Людина завше та саматому мале й велике         не розрізнити…міняючи місце не зміниш         дому…Хочу мати те що зникає…Все зникає…Але повертаєтьсяКоли повертаюся я…* * *Ось і камінь. І можливовін тебе чекає…Але ти не можеш до ньогоНаблизитисьбо не можеш змінитись…* * *Вони лежать на піскувриті золотистими бруньками         піску,обсипані синіми пелюстками,бо тільки-но вийшли з води.Бруньки осипаються, пелюстки відлітають…— Ти дуже змінився —         каже вона.— Я хочу бути самим         собою…—говорить він.* * * Ол. НайденуСтаровинна люстрапозеленіла на сонціЗирить слюдяними більмамина березі річкищо обміліла…Спалахує щовечораколи згасають крики чайок…Часом ні берега, ні чайоклише безжурні статуїале у павільйонірозставлено стільці і столики…Із вудкою простує Найден…(і де це він у спеку роздобув         червей?)— Сашко!Але на світлі він зникає…Ні берега, ні чайок…* * *Чарівна троянда —бо самітня…а квітка польоваще чарівніша…* * *Коли речі сильніші за людейлюди блукають:верх не освітленийниз не затемненийформи без форм…* * *Аллі ПавленкоЖінка яка перечікує дощ —це жінка якої ніколи не було…Безліч кімнат, в кожній великедзеркало — це  жінкаякої ніколи не було…Безмір квітів і клумб         із квітами — це пошуки жінки, якої ніколи         не було…Я приглядаюся до квіткарки…Вона? Ні, вона перечікує дощ…Театри, парфуми, парасолі,сміх за дверима у виглядічервонястих  тріщин         на дверях —це все вона,жінка якої ніколи не було…Скільки треба кімнат щоб         загубитись?Скільки треба квітів щоб         не вернутись?Скільки треба дощів щоб         не дочекатисьжінки якої ніколи не було..?* * *Якщо немає відповідіна одне запитаннято немає відповідіі на будь-яке інше запитання,будь-що — частина іншого…* * *Спали будинокзвільни місцеі вже не доведеться воювати.Трохи попелунадішли до всяких там ООНхай посипають голови.Я знаю — ти вагаєшсяале незабаром будуть горіти,горіти, горітивсі слова що стали речамищоб горіти, горіти, горіти…ВЕЛИКИЙ СМІХЯкщо вслухатись         у великий сміхто розумієш що під шапками         пінипісля того як вони погаснутьпроступлять ребраа потім і весь кістякненаче  крейдяні заростіпрадавнього моря…* * *Запитання — відлуння намірів(він хоче щоб я його запитав)відповідь — відлуння намірів(я хочу себе почути).* * *Шліфують камінь —Позираючи на жінку…на гору перевозять церквудо місця майбутньої битви…у синьому павільйонізелена ваза над річкою…горбань споглядає статуї…Неледва летить над горою…побите міллю сріблясте небо…оранжеві квитки — тепер         недійсні…ще трохи — це ніби парашут…як це багато!бо до землі вже близько…Тримайся — кажу самому собі,Земля — це відповідьна всі питання.* * *Синя молитва:— холодно, холодно… —на березінад водоюмолиться водяна сирітка* * *Чорний звір стереже ягодине через те що вони         йому потрібні…а щоб їсти білих звірівякі приходять по ягоди…* * *Той не дзвоне…і той не дзвоне…мабуть їх покусаласкажена собака…Сьогодні — “скажена собака”а що буде завтра?* * *Себе я не зустрівтому й до натовпупристать не можу…тому й у натовпіа де ж?* * *вологе вібрує —сухе вохриться…мова зелена — людина червона…холодки гострі — проміння затуплене…ПАСПОРТЯ з повітря вродивсяЯ на землю спустивсяЗбудував я церквуІ у Дусі розвився* * *Я малював усимщо є в менія міг перестрибнути річкувід весни розігнавшись…* * *Милого друга нема:вечір уранці…Посланець без послання:дорога в собі…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment