НАМ, ПРОСВІТЯНАМ, РОБОТИ ВИСТАЧИТЬ

Ювілей “Просвіти” у Кіровограді відзначили без особливої помпезності. І хоч захід планували як урочистий, крім привітань (влада — хоч і не перші особи — вручала подяки і квіти), концерту (окремий уклін артистам академічного музично-драматичного театру ім. М. Кропивницького та учням і викладачам дитячої музичної школи № 2), прозвучало багато думок не лише про ситуацію в провідній національно-патріотичній організації, а й про стан українства загалом.

Світлана ОРЕЛ, голова Кіровоградського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Т. ШевченкаНам, центральноукраїнцям, наддніпрянцям, не слід комплексувати, що установчі збори товариства “Просвіта” відбулися у Львові, бо майже водночас у наших степах заявила про себе “Громада”. Неформальне товариство, що збиралося в будинку Івана Тобілевича, об’єднувало місцеву національно свідому інтелігенцію, чимало діячів якої увійшло в історію саме як представники українського руху: викладач Микола Федоровський, брати Тобілевичі, “старий громадівець” Опанас Михалевич, перший меценат національної справи Євген Чикаленко. Саме в нашому місті громадівці одними з перших у Російській імперії перекладали українською мовою твори Миколи Гоголя. Першими явили вони приклад українського реґіонального книговидання, видавши поетичну збірку племінника Тараса Шевченка Йосипа Варфоломійовича Шевченка, юнкера Єлисаветградського кавалерійського училища (збірка вийшла під псевдонімом І. Гріненко).

На початку ХХ століття у нашому місті з’явилася питома “Просвіта”, яку очолив тодішній суддя і нотаріус Василь Нікітін, що організовував курси вивчення української мови та виступав з літературознавчими й україноцентричними доповідями. У кінці 20-х ДПУ за вільнодумство та українофільство вислало його у Сибір.Найбільшого розквіту “Просвіта” у нашому краї досягла в 1918—20-х роках, коли її очолював син Івана Карпенка-Карого Юрій Тобілевич: у місті діяли хор, бібліотека. Осередки були майже в кожному селі, безліч драматичних і хорових гуртків, хати-читальні. Та більшовицьку владу, яка ставила перед собою зовсім інші завдання, непокоїло і лякало Товариство. Тому вона всі роки свого існування цілеспрямовано нищила просвітян. Згадка про участь у Товаристві серед звинувачень була непрощенним гріхом, злочином. Це був вирок. Цікаво, що під час реабілітації 1950-х членів “Просвіти” не реабілітовували — участь у Товаристві й тоді вважали злочином.На короткий час “Просвіта” ожила в роки німецької окупації, наразившись на концтабори фашистської влади, а після визволення — на концтабори комуністичного режиму.У списку репресованих нашої області майже в кожному районі знаходимо прізвища членів “Просвіти”. Сподіватимемось, наступного року в нашому краї вийде книга “Розстріляна “Просвіта” на матеріалах архівних справ ДПУ—НКВС—КДБ, презентуючи яку, матимемо нагоду згадати їх поіменно…Відроджуючись 1989 року як Товариство української мови імені Т. Г. Шевченка, а пізніше ВУТ “Просвіта” імені Т. Г. Шевченка, ця організація, як і колись, згуртувала навколо себе інтелектуальну еліту краю: Леонід Куценко, Володимир Панченко, Григорій Клочек, Світлана Барабаш, Віталій Бабич, Віктор Громовий, Василь Бондар, Андрій Іванко. Цей короткий ряд ішов першим. Фактично 137 років із 140 “Просвіта” була опозиційною до влади. До двох імперій — Австро-Угорської й Російської, до прокомуністичної радянської. Але навіть у незалежній Україні Товариство залишається невизнаним і небезпечним. Важко уявити, але ще 2004 року в Кіровограді просвітянам за зібрані ними гроші відмовляли надати озвучення зібрання в день народження Шевченка біля його пам’ятника. І не тому, що його не було, а тому, що боялися, аби наше слово не прозвучало занадто голосно… І тільки помаранчева революція змусила владу взяти ідеї “Просвіти” на озброєння. Сьогодні ми вже разом святкуємо і 9 березня, і 22 травня, і День Незалежності.Слід відзначити велику роботу влади у справі вшанування пам’яті жертв Голодомору, яку проведено останніми роками. Але роботу цю починала “Просвіта”. Книжка Василя Бондаря “Голоси з 33-го” побачила світ ще 1993-го, коли влада й вухом не вела. І нині — мартиролог імен загиблих набагато повніший у тих районах, де роками, а не до визначеної дати, працювали наші краєзнавці-ентузіасти — Василь Білошапка та Іван Петренко в Олександрівському, Сергій Піддубний у Голованівському, Василь Доценко у Кіровоградському, Василь Сурмило в Онуфріївському.Будь-яка організація тримається на трьох китах — фінанси, структура й ідея. “Просвіта” — саме та структура, яка мусить мати незалежне фінансування, тобто її повинна утримувати громада. На жаль, існуючі механізми, тобто збирання внесків, виявилися неефективними. Меценатів чи спонсорів “Просвіта” через свою  опозиційність, а, отже, й марґінальність, не надбала. На місцевому рівні держава не бачить законодавчих підстав фінансувати статутну діяльність нашої організації, хіба окремі проекти, та й то через складну бюрократичну процедуру.Звичайно, аби ми зголосилися стати бойовим загоном однієї з партій, — мали б і офіс, і техніку. Та досвід свідчить, що партії, декларуючи одне, здебільшого роблять зовсім інше, не цінують свого авторитету і фактично живуть кон’юнктурою. Чи маємо право ризикувати непересічним духовним спадком заради тимчасових вигод?Правда, у нашій області є приємний виняток — Українська народна партія, обласний осередок якої очолює член правління обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Т. Шевченка Любов Боса. Тож партійна діяльність тісно пов’язана із просвітницькою. Тут діє “Український клуб”, партія фінансувала виготовлення кількох меморіальних дощок діячам української культури, ініціювала встановлення пам’ятника Козакові Мамаю у Знам’янському районі. Це приємний, але суб’єктивний чинник, який у певний момент збігся з нашими інтересами.Отже, не ідентифікувати себе з жодною із партій — принципова позиція “Просвіти”, принаймні Кіровоградської. У чому ж ми вбачаємо перспективу? У тому, чим користується все громадянське суспільство Західного світу і вже почали освоювати у Східній Європі. У багатьох країнах діє закон, згідно з яким один відсоток прибуткового податку, який платять усі, за бажанням громадянина перераховують на рахунок певної громадської організації (згідно із заявою платника податку). “Просвіта” мусить ініціювати ці процеси, керуючись не лише власними інтересами, адже нашому громадянському суспільству вкрай потрібна законодавчо унормована система ресурсного забезпечення громадських ініціатив. Тільки тоді воно матиме шанс стати сильним і стабільним.“Просвіта” в нашій області, завдяки певній організаційній роботі, проведеній нещодавно, має й охопність, і представництво. Але все це потребує розвитку, підтримки, постійної уваги.Про силу ідей “Просвіти” говорити не варто — вони давно відомі. Слід назвати кілька вчинків просвітян і людей, близьких до “Просвіти”, що вони зробили без принуки, з власної ініціативи, без матеріальної вигоди. Ці вчинки наближають до ціннісного сходження не лише окрему людину, а й ціле суспільство.З ініціативи Віктора Крюкова у Долинській встановлено бюст Тараса Шевченка авторства нашого земляка багатогранного митця Андрія Німенка. Під час його головування у Знам’янці відновлено пам’ятник Шевченкові. Новомиргородські просвітяни на чолі з Миколою Суржком ініціювали встановлення кількох меморіальних дощок про історію краю, збирають кошти на встановлення пам’ятника юному Шевченкові, що може стати єдиним в Україні. Як і чим оцінити ініціативу головного режисера Кіровоградського академічного музично-драматичного театру, заслуженого діяча мистецтв Михайла Ілляшенка, який організував виставу, зіграну акторами у вихідний для них день? Кошти від спектаклю перераховано на спорудження Кобзаревої церкви у Каневі. Чи ініціативу просвітянки Валентини Топчій-Розмай, яка організувала збір книжок для дітей-сиріт, а редакція газети “Народне слово” допомогла їх доправити у школу-інтернат? Чи ініціативу просвітян зі Знам’янки, які самотужки заснували районну премію для вчительства за найкраще національно-патріотичне виховання і вручають її?А якими критеріями вічності можна оцінити роботу наших краєзнавців — Сергія Піддубного з Голованівська, який, крім багатьох праць з історії рідного району, займається дослідженням “Велесової книги”, намагаючись стерти з давньої історії України нашарування впливів недоброзичливих сил? Чи велетенську роботу Василя Білошапки з Олександрівки, автора і співавтора не те що книжок — томів з історії рідного краю? Чи ретельну роботу Сергія Шевченка та Володимира Боська, подвижницьку діяльність В’ячеслава Шкоди, нащадка Шевченкового роду і хранителя “Кобзаревої світлиці” у Знам’янці? Чи величезну організаційну роботу — проведення щорічних конференцій, ініціювання краєзнавчих читань завідувача навчально-методичного кабінету українознавства та краєзнавства Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського Лариси Гайди? Проте окремо слід сказати про книжку-дослідження краєзнавця Івана Петренка з Олександрівки “Нацистський окупаційний режим: маловідомі сторінки”. Це нове слово не лише у реґіональному, а й у вітчизняному краєзнавстві.Не можна не згадати про несподівану ініціативу представника технічної інтелігенції: керуючий Помічнянської дистанції колій Микола Антошик встановив пам’ятний знак дисидентові-земляку, українському патріотові Петрові Чорному, старий залізничний вагон після певної реконструкції перетворив на музей станції Помічна, а нещодавно ініціював встановлення меморіальної дошки Миколі Вороному в селі Глиняному, де напередодні арешту 1938 року перебував поет.Цей перелік можна продовжувати. Але попереду багато роботи. Не дожили ми ще до того часу, щоб не було в Україні роботи просвітянам.Ми стоїмо перед непростими випробуваннями. Економічна криза загрожує стати не лише чинником люмпенізації, а й спричинити значні геополітичні зрушення. У цій ситуації роль людей, які розуміють глибину закоріненості власної нації, значення і вплив духовного світу, важливість і рівень сформованості культурної аури, може незмірно зрости. Так само як і роль України, що є, попри всі негативні тенденції, найдуховнішим осердям і слов’янського, і європейського світу. Тож маємо бути не лише оптимістами, а й індикаторами, провідниками того духовного спадку, що не дасть схибити у формуванні майбутнього. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment