Марія ЛЮДКЕВИЧ, м. ЛьвівКоли мене вітають з днем ангела влітку чи восени, я віджартовуюсь, що я — Зимова Марія, точніше Різдвяна, бо й справді народилася 7 січня. Це велике християнське свято — Різдво Христове — вплинуло, вважаю, на мою долю, зрештою, і на мою поезію, в якій у всіх періодах мого життя присутні мотиви зимових свят.Ще з дитинства в моє життя Різдво увійшло як велика таїна, одкровення, диво. Окрім того, що ми, діти, знали, що народився Син Божий, який дарує людям спасіння, очікування свята і підготовка до нього були великою подією.На Святвечір, коли сходила на небі зоря й сповіщала новину про народження Божого дитяти, вся родина сідала вечеряти. Святковим обрусом застеляли стіл, дванадцять пісних страв подавала мати, а ми всі допомагали їх готувати.Тато заходився біля куті, чистив горіхи, розтирав мак. З куті починали вечерю. Ми молилися, і тато всіх благословляв, щоб ці страви спожити і нових свят дочекатися.Борщ з вушками, риба, вареники з капустою, узвар… Запалювали свічку, і тремтливий вогник об’єднував нашу родину.На підвіконня, за звичаєм, ставили тарілку з кутею для померлих, щоб близька душа на тому світі знала, що про неї пам’ятають.А по краях столу під обрусом клали часник, щоб злі духи обминали нашу хату.На Святий вечір починали ходити вертепи. Ми дуже тим тішилися. Одного разу я була навіть в ролі циганки в такому дійстві.Зима тоді намітала метрові кучугури в селі Нижня Липиця на Рогатинщині, але це не лякало колядників, які під вікнами дзвінко сповіщали: “Ой радуйся, земле, Син Божий народився”…Згодом у своїх віршованих спогадах я написала про “Золоте яблуко” вертепу, де були такі рядки:Буйне свято вертепу було — і нема.Тільки в пам’яті іскрою давня зимаНа тарелі мені подає новорічнімЯблуко Золоте —Сподівання правічне.На Різдво рідні ходять одне до одного в гості, прощаючи криве слово чи якісь образи. Це велике свято робить душі людей згідливими й лагідними. До мене другого дня свят, на Марії, щороку приходять у гості друзі. І про це я написала цикл віршів “День Ангела”. Ось один із них:На Марії — до Марії,А на Петра — до Петра.Свята ці — душі стихія, Найщасливіша пора.День — як білий лист паперу,А на нім — зоря Різдва,Відчиняймо неба двері,Божі слухаймо слова.Вже Марія із дитяткомВ ореолі, бо святаМузика, неначе згадка,Звідтіля до нас злітаМи щасливі, бо спасенні,Тільки жаль, немов Змія, Ми гріховні, ми смиренні,Славимо твоє ім’я.Носимо вертепну зіркуІ не бачимо, чому Із очей Марії гіркоСльози скапують в пітьму.У моїй сім’ї теж зберігаються усі традиції святкування Різдвяних свят. Ще коли діти були школярами, з 1990 року, напередодні Різдва моя старша донька Леся допомагала молодшій сестрі Христі шити костюми до вертепу. Пам’ятаю, як вчителька української мови дисидентка Мирослава Зваричевська організувала у львівській СШ № 36 перші вертепи (Христя виконувала роль чортика) й учні навіть їздили колядувати до Києва в Ліни Костенко і Наталі Кащук.А мій чоловік — художник Орест Білоус — був у дорослому вертепі творчої інтелігенції за одного із “тріє царів”. І коли вони прийшли колядувати до хати, то залишилась світла згадка на довгі роки.У період відродження українських традицій у Львові кожна школа, інститут чи організація мали свій вертеп, у центрі міста влаштовували конкурси на краще виконання вертепних вистав.Стоїмо, бувало, в центрі міста, а з кожної вулиці випливають з великою звіздою колядники. Подивись на це диво з’їжджались до Львова з багатьох міст.З часом усе змінюється. І те, що дозволено і відбулося, стає природним. Нині у Львові біля ялинки колядують звичайні городяни, які просто не можуть жити в Різдвяні свята без коляди.На площі Ринок змагаються вертепи, які приїжджають з різних районів, — просвітяни, союзяни, освітяни.Та й снігу, як бачимо, уже нам зима шкодує, ніби випробовує нас.Але ми готуємось до свят заздалегідь. Хтось коптить у дворах в бочці шинку, хтось із городян робить закупи в рідних селах. А справжні газдині печуть-випікають, бо свята на порі, то гості любі в хату.А я тішуся, коли приїжджають з Києва мої внучки — другокласниця Мирослава і шестикласниця Настя. Вони обидві не перший рік відвідують автентичний дитячий театр “Дай, Боже”, тож мають по десять вишитих сорочок із різних реґіонів України, навчаються усього того, що є духовною цінністю в українських традиціях.Бажаємо навзаєм при зустрічі одне одному гарно зустріти Різдво, а потім — нового дочекати. Отак від Різдва і до Різдва життя минає, а ми прославляємо Бога, який народився, і нашу молоду Україну.А я пишу свої різдвяні вірші в полоні зимових свят, бо ж знаю, що “зійде зоря і вкотре нас здивує, і коляда продовжить наші роки. Хтось відгукнеться, хтось когось почує на зламі віку в цих снігах глибоких”.Отож дарую вам свій “Різдвяний мотив”:Здається, що ялинкові красуніЗбігли з гір в моє місто,Щоб ощасливити його.Живицею пахне і хвоєю,Колядники розносять коляду,Ніби радість на таці.Свічки вечорові скапуютьУ кольорові долоні темряви, Дзвони церковні у серці.Молитвою дні вивищуються,Біля шопки діти здивовані,Ніби на початку світу.Скарбник ділить наколядованеНа всіх вертепників…Радуйтесь і торжествуйте!Дзвіночки срібні витьохкують,Перша зірка зійшла.Маленький Ісусик плаче.Різдво!
