«СЬОГОДНІ СПЕКТАКЛЬ СЕРЙОЗНИЙ, НЕ ДЛЯ РОЗВАГИ» 

Катерина СТЕПИКОЦе було перше, що я почула, зателефонувавши до театру “Дах”, коли записувалася на виставу “Пролог до Макбета”. І справді, більшу дурницю годі й вигадати: ходити до театру заради веселощів, щоб “приємно провести час”. Ми ж не ходимо у мистецькі галереї, щоб посміятися або розслабитися, ми прагнемо до чогось доторкнутися. До чого саме, сформулювати важко, адже мистецтво не пояснюється раціонально, але цей процес культурного збагачення вкрай потрібний освіченій людині, бо без нього повноцінне життя неможливе. Київський центр сучасного мистецтва “Дах” і є тим рятівним ковтком повітря для мислячої аудиторії. Театр відкрив 12 листопада 1994 року Влад Троїцький. Вже з самого початку це була не академічна установа, в якій керуються усталеними й загальноприйнятими традиціями. Характерною рисою “Даху” став пошук: акторів, які володіють не тільки дипломом державної театральної інституції, а насамперед духовністю та професіоналізмом; тенденцій, яким властива стійка життєва сила й актуальність, а не замшілість та зашкарублість; форми, що об’єднала б архетипи, якими насичена культура українського народу з надбанням Шекспіра. І зараз, після чотирнадцяти років, можна сказати, що всі поставлені завдання було блискуче виконано.З успіхом здійснили проект “Україна містична”, до якого увійшло три вистави: “Пролог до “Макбета”, “Ричард ІІІ. Пролог” та “Король Лір. Пролог”. Досі “Макбет” залишається єдиною виставою, яку показали українці у Лондоні в “Барбікан-центрі”. Приємно, що вистава отримала такі схвальні відгуки лондонських критиків: “Це Макбет, але не той, яким знаємо його ми. Я бачив свого часу деякі доволі оригінальні шотландські постановки п’єси, але жодна з них не була настільки непередбачуваною й такою неочікувано-еротичною, як ця незвичайна й дивовижна вистава з України. Ніхто не уявляв, що українські актори приїдуть з таким незбагненним Макбетом”. “Троїцький зосереджується на сутностях, архетипних елементах п’єси, створюючи ритуалізовану виставу, використовуючи танці, маски та музику і розповідаючи історію в атмосфері, наближеній до трансу. Троїцький каже про свою віру в театр “інтелектуальної клоунади, містерії, ритуалу та необарочної естетики, театр як засіб духовної самореалізації. Результат — чарівна сюрреалістична постановка Макбета, не схожа на жодну з шекспірівських постановок, яку ви коли-небудь бачили”. З не меншим успіхом набирає обертів художньо-аудіовізуально-театрально-літературно-філософський проект “1-й Міжнародний фестиваль мистецтв “ГОГОЛЬFEST”, започаткований 2007 року. До його здійснення долучилися відомі українські художники, скульптори, музиканти, співаки, драматичні актори, літератори. Мета дійства — “створення казкового світового древа сучасної української художньої цивілізації”, так її сформулював Влад Троїцький.Ще одне дітище Троїцького — етно-хаос група “Даха-Браха”, музика якої поєднує різні етностилі й принципи класичного мінімалізму кінця ХХ ст. Наголос, звичайно, роблять на музичних надбаннях українського народу. “Даха-Браха” — досить успішний проект, який окрім того, що здобув популярність в Україні, активно гастролює за кордоном. Читаючи це, можна й не повірити, що усі ці проекти — справа рук однієї людини, але театр гастролює (вистави вже було представлено на десяти міжнародних фестивалях), “Даха-Браха” записує третій альбом, нещодавно відбулася довгоочікувана прем’єра вистави “Едіп”. Із нетерпінням очікуємо продовження та здійснення нових творчих планів головного режисера та продюсера “Даху” і його талановитого колективу.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment