НЕ ПЕРЕСИХАЙТЕ, ЖИВІ РУЧАЇ НАРОДНОЇ КУЛЬТУРИ

Сьогодні у когорті активних просвітян, як і раніше, діє велика кількість науковців, митців, літераторів, громадських діячів, учителів шкіл, педагогів середніх і вищих навчальних закладів. Товариство має також багато друзів, які не є його членами, але підтримують просвітянський рух і сприяють його розвиткові та процвітанню. Серед них відомий народознавець, член Всеукраїнської музичної спілки і МГО “Волинське братство”, журналістка Ольга Рутковська, з якою я вирішила поговорити про роль “Просвіти” в її житті та творчості. Ольга Василівна — відома діячка в галузі вивчення і популяризації української народнопісенної й традиційної культури. Предмет її зацікавлення — стан розвитку народної творчості, автентичного фольклору, проблеми духовного відродження. Вона — авторка численних радіопередач про традиційну звичаєвість, її носіїв, забуті й маловідомі імена славетних діячів національної історії, культури; науково-популярних статей в енциклопедичних та народознавчих виданнях, періодичній пресі, сценарист і постановник фольклорно-етнографічних програм, організатор народознавчих вечорів, концертів, тематичних масових заходів у Києві, областях України та за її межами.

— Ольго Василівно, знаю, що особливо плідною була Ваша робота в Українському державному центрі культурних ініціатив, який функціонував у середині 90-х років минулого століття. Разом із завідувачем відділу культури Всеукраїнського товариства “Просвіта” Елімою Бортнічук Ви започаткували в Києві відзначення на престижних сценах календарних свят та обрядів уже в нових умовах, заохотили до цієї справи чимало фольклорних гуртів.— Гортаючи сторінки історії товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка часів незалежності, не можна не згадати про такий вагомий напрям його діяльності на зламі тисячоліть, як проведення у столиці великих народознавчих вечорів не лише календарного циклу, а й родинно-побутового. Для багатьох вони стали справжнім відкриттям, адже глядач уперше побачив дивовижні обряди, забуті пісні й танці. Тоді постало нове завдання — підняти маловідомі пласти народної творчості, відтворити сценічними засобами найкращі зразки традиційної культури, показати їх глибинну сутність і виховне значення, уникнувши зовнішнього ефекту й розважальної функції (як це було раніше, за радянських часів). Нові часи вимагали нового мислення і нових ідей. Це був процес відкриття, засвоєння і творчого розвитку набутку минулого. Намагалися також підтримати живих носіїв національних звичаїв і обрядів не лише як фольклорні релікти, а й потурбуватися про засоби запису і трансляції того, що залишилося в побуті й пам’яті старших людей.— Творча співпраця ентузіастів “Просвіти” й Українського державного Центру культурних ініціатив дала плідні результати — вдалося залучити до реалізації цікавого проекту десятки самобутніх гуртів і виконавців. Хто конкретно надавав Вам допомогу в проведенні заходів? — Передусім долучився як організатор і консультант директор музею історії хліборобства в Тальному на Черкащині, етнолог, археолог і фольклорист Вадим Мицик, який вже мав досвід у справі відродження духовних скарбів у себе в районі та в області. З його допомогою і за сприяння керівництва району кияни побачили у виконанні фольклорно-етнографічного гурту “Оріяни” Тальнівського будівельно-економічного коледжу обрядові вистави з циклу реконструйованих і поставлених ним на основі місцевого етнографічного матеріалу свят Сонячного Кола: “Красне свято Калити”, “Весілля Свічки”, “Золоте сяйво Колодія”, “Щасти жити в новій хаті” (входини), “Сяйво Свічки незгасне” (до 130-річчя товариства “Просвіта”). Це починання підтримали столичні бібліотеки, музеї, видавництва, навчальні заклади, а також науковці, інформаційні спонсори — газети, журнали, радіо і телебачення. Більшість просвітянських акцій відбувалася в історичному приміщенні колишньої Центральної Ради, нині Київському міському будинку вчителя, незмінний директор якого заслужений працівник культури України Лариса Мельник надавала нам всебічну підтримку впродовж усього часу, коли втілювали проект, що тривав з 1994 до 2000 року.— Хто ще брав участь в обрядових програмах? Адже підібрати колектив з відповідним репертуаром і яскравими реґіональними особливостями непросто. Де і як їх знаходили?— Запрошували фольклорні гурти з областей, якщо вони відповідали концепції нашого задуму. Зокрема, з Козелецького району Чернігівської області (програма “Вже весна воскресла”), Тернопільської й Чернівецької областей (Свято Маланки, Буковинське весілля), Васильківського району Київщини (“Зелена Неділя літо починає”), з селища Дашави Стрийського району Львівської області (“Свято Дівочої Долі”, “Великодні забави”) та ін. Допомагали фахівці з обласних центрів народної творчості, районних будинків культури, обласних об’єднань товариства “Просвіта”. Так, унікальну програму “Родини. Хрестини. Похрестини. Потретини” на вечорі “Щоб було дитя щасливе, щоб було дитя вродливе” за участю фольклорно-етнографічного гурту “Брикса” з села Бохоники на Вінниччині підготовлено завдяки старанням тодішнього заступника начальника обласного управління культури, кандидата історичних наук Світлани Творун. — Які ще фольклорні гурти й театри було залучено? — Долучилося чимало столичних, переважно дитячих ансамблів, які орієнтуються на етнографічний матеріал і працюють у манері, наближеній до автентичного виконання. Це гурт “Дай, Боже”, учасник майже всіх програм нашого проекту, а також багатьох інших акцій, які проводить “Просвіта”, починаючи з 90-х років. Гурт має в репертуарі весь календарний річний обрядовий цикл. Це й дитяча студія “Берегинька” при театрі українського фольклору “Берегиня”, гурти “Кралиця”, “Любисток”, “Медуниці”, “Квітень”, “Мандрик” та інші.Крім фольклорних, запрошували також професійні й аматорські художні колективи: академічний театр “Берегиня”, заслужений ансамбль пісні і танцю України “Дарничанка”, етнографічний хор “Гомін”, фольклорний театр “Кіцманчани” з Чернівецької області, культурологічне товариство “Вертеп” з Тернополя, окремих виконавців, троїстих музик, народних майстрів, студії декоративно-прикладного мистецтва, шкільні гуртки.Надзвичайно важливе завдання покладали на коментар, адже деякі забуті ритуали незрозумілі сучасній людині, їх потрібно тлумачити, аби глядач розумів, що відбувається на сцені. Коментарі надавали фахівці, а також незмінна ведуча Еліма Бортнічук, яка виявила артистичний хист, була органічною, вміла імпровізувати і спілкуватися з колективами й глядачами. Ми з нею заздалегідь писали сценарії, готували тексти афіш, програми, листівки, анонси для преси та радіо. Щоб відтворити справжню атмосферу свята, зробити його візуальним, у театрах брали декорації, а для програми “Ой зав’ю вінки та й на всі святки” Еліма Петрівна домовилася з лісництвом і привезла цілу машину зеленого клечання. Сцена концертного залу “Золоті ворота” (це чудове приміщення біля Національної опери займають нині банківські структури і японський ресторан) була як справжня галявина — з кущами, квітами, гойдалкою, криничкою. Це незабутнє видовище. Якби сільські колективи мали змогу частіше приїздити до столиці, то кияни побачили б у самобутньому виконанні чимало рідкісних звичаїв та обрядів, які, на щастя, збереглися.Вечори широко висвітлювали журналісти, їх транслювали у засобах масової інформації, більшість матеріалу, записаного радіо і відзнятого телебаченням, перебуває у фондах. Так, завдяки старанням Оксани Прилипко, яка працює в музичній редакції Національної радіокомпанії, й досі звучать на Першому каналі фраґменти трансляцій, зроблених багато років тому. З нагоди ювілею товариства “Просвіта” хочу висловити щиру подяку всім, хто доклав зусиль, допомагаючи готувати і проводити просвітянські культурно-мистецькі акції. Це, зокрема, заступник голови Товариства Микола Нестерчук, письменниці Раїса Іванченко, Катерина Мотрич, етнологи Вадим Мицик, Микола Ткач і Ви, пані Надіє; фольклористи Ольга Мельник, Ніна Левицька, етнографи Романа Кобальчинська і Лідія Орел; хормейстери Леопольд Ященко, Микола Буравський, Ірина Якубовська, Петро Андрійчук, мої колеги-режисери, працівники “Просвіти”, Музею народної архітектури і побуту, методисти Київського міського будинку вчителя, співробітники Українського дому та інші. Добрим словом варто згадати друзів, які відійшли у кращий світ, але залишили яскравий слід в наших серцях і в нашій спільній праці: світлої пам’яті поета Василя Юхимовича, письменника Федора Погребенника, композитора Володимира Конощенка, художнього керівника гурту “Оріяни” Тамілу Жученко, колишнього генерального директора Українського державного центру культурних ініціатив Михайла Буряка.— В одній зі статей Ви пишете, що “Просвіта” починалася з фольклору. Які сьогодні йдуть процеси — його воскресіння чи замирання?— Національно-культурне відродження — це складний і тривалий процес, проте віднедавна він гальмується. Це болюче нагальне питання не можна відкладати на безрік і пускати на самоплив. Якщо економіка і сільське господарство з часом обов’язково стануть на ноги, то живі ручаї народної культури, нашої духовної спадщини можна втратити назавжди; спогад про них залишиться у музеях, фондах і архівах. Тому попри труднощі, вкрай потрібно вжити термінових заходів щодо його збереження — час минає, з ним відходять старші люди, носії місцевих традицій, губляться і замулюються джерела народної пам’яті, фольклор стає масовою етнозабавою (подякуємо за це телебаченню, FM-станціям), еталонні вироби народних майстрів завдяки низькоякісному виконанню тиражуються і перетворюються на ширвжиток. Суцільна комерціалізація захоплює й наше народне пісенне багатство і поповнює репертуар виконавців нічних клубів і дискотек — в ефірі про це відверто говорять. Подивіться хоч би програму “Фольк-мюзик” на Першому Національному телеканалі, де естрадні “зірки” своїми примітивними обробками і недолугим виконанням, за деяким винятком, буквально знущаються з народної пісні. І на це неподобство на чолі з вульгарною ведучою дивляться присутні у студії прекрасні фольклорні й аматорські колективи, що приїхали з різних реґіонів України. А зйомки і поїздки областями коштують чималі гроші. Невже не можна було їх використати раціональніше?— Тож як врятувати і захистити наші фольклорні скарби? Яких кардинальних заходів, на Вашу думку, треба вживати? Які шляхи і перспективи розвитку традиційної культури?— Бити на сполох, мобілізувати різні державні інституції (академічні, відомчі, вищі навчальні заклади), музеї, засоби масової інформації; товариства, спілки, фонди, центри, видавництва, студії звукозапису — їх десятки в столиці й сотні по всій Україні, — дотичні до фольклору, кобзарського, інструментального виконавства, народної хореографії. Слід об’єднати зусилля цих організацій і установ, щоб протистояти непрофесійному втручанню у процес відтворення, аранжування і розвитку самобутніх зразків народної творчості. Якщо не зупинити цю стихію, то наша культура через кілька років перетвориться на суцільний “бадьор”, повсюдно процвітатимуть шинкарсько-ярмаркові “шедеври”. Не варто заплющувати очі на ситуацію, що склалася у культурі, передусім на селі. Звичайно, треба рятувати традиційну спадщину, яка в небезпеці, для цього вже давно можна було б створити заповідні зони, де зберігаються обрядово-пісенні релікти, охоронними грамотами забезпечити носіїв фольклору, занести унікальні жанри і їхніх виконавців до своєрідної “червоної книги” (як у природі, де бережуть рідкісні рослини та звірів), заохотити цих вже літніх людей, адже вони здійснюють справжній подвиг — в океані антикультури зберігають у чистоті безцінні народні скарби, місцеві кореневі традиції й намагаються передати їх молодшому поколінню. — Ви змалювали сумну картину: в це важко повірити, адже люди працюють — і на місцях, і в столиці в наукових інститутах, і на кафедрах ВНЗ, у середніх спеціальних навчальних закладах. Є прекрасні фольклорні колективи, які беруть участь у всеукраїнських конкурсах і фестивалях, гідно представляють нашу країну за кордоном.— Ідеться предусім про автентичну манеру виконання, яка доступна далеко не кожному. Цей специфічний стиль характерний навіть не для всіх народів, тож українці можуть пишатися тим, що він ще подекуди зберігся. А на міжнародні форуми, як раніше, 30—20 років тому, так і тепер сільські самобутні колективи — там, де вони ще існують, — майже (або й зовсім) не потрапляють. Справді, є чимало цікавих фольклорних гуртів, так би мовити, вторинних, та це далеко не автентика. Звичайно ж, триває величезна дослідницька і популяризаторська робота. Але її ніхто не координує, бракує системи у її пропаганді. В Україні нема єдиної державної політики збереження національної спадщини, як, наприклад, у Польщі, Хорватії, колишніх Прибалтійських республіках, в Росії, де розроблена урядом і втілюється в життя грандіозна програма національно-культурного відродження країни.— Всеукраїнське товариство “Просвіта” і його об’єднання на місцях могли б чимало зробити для відродження автентики. — Не хочу перебільшувати можливості Товариства, воно не всесильне, але творча, організаційна допомога, поради, консультації передусім селу, співпраця з місцевими органами мають бути конструктивнішими. Інтелігенція, яка гуртується навколо “Просвіти”, відповідальна за духовне здоров’я нації. Вона повинна стати на чолі її культурного відродження. Так, для “Просвіти” роботи дуже багато. Такими важливими гуманітарними питаннями, як збереження історико-культурної спадщини, патріотичне виховання дітей і молоді, пропаганда національних цінностей, охорона пам’яток історії та культури, на мою думку, мають займатися насамперед державні установи, а громадські організації — лише сприяти їм. Адже на самому ентузіазмі без державної підтримки далеко не поїдеш. Боляче говорити, але духовна руїна веде до катастрофи.Розмову вела етнограф, письменниця Надія ДАНИЛЕВСЬКАВід редакції. Нам видаються слушними думки й побажання, висловлені у розмові фольклористів і етнографів Ольги Рутковської та Надії Данилевської. Можливо, почнемо з малого: назвемо всі фольклорні гурти, які є носіями національних звичаїв і обрядів. Просимо просвітян, а також авторів писати нам про фольклорно-етнографічні колективи, які діють на теренах України. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment