Я ВИСВЯЧУЮ НОЖІ ЛЮСТРАЦІЇ

Юрій ІЛЛЄНКО, кінорежисер, ВО “Свобода”Боже! Як вони раділи! В сусіда корова здохла: ніби дрібничка, але приємно. Особливо приємно, коли у всіх сусідів виздихали всі корови. В чорну п’ятницю 26 грудня, коли ВР голосувала за “Бюджет-2009”, вся країна побачила, яка це насправді велика радість для народних депутатів — натиснув кнопку і всі некоаліційні корови здохли. Економіка — середній і малий бізнес — лише натиснути ґудзика — і гаплик — і нема бізнесу, як корова язиком злизала. А село? Дави кнопку що є сили — і нема села. Не треба ніякого Голодомору. Достатньо вказівного пальця. Про армію можна не говорити, кнопкодави перемогли українську армію одним рухом мізинця. Про культуру і кіно годі й згадувати — забудьте слово культура на найближчі… на скільки?.. на рік?.. на два?.. на сто років?.. Мародерам байдуже, мародерів не обходить, що, здираючи з конаючої культури останні лахи, вириваючи з її роздертого криком про порятунок рота, ще живої, ще в конвульсіях, золоті коронки, вони, мародери, розправляються з наймогутнішою в Європі нацією. Тому, коли настане час відповідати перед трибуналом за злочинний “Бюджет-2009”, хай ніхто не скаже, що не було запланованого документа про геноцид нації під кодовою назвою “Бюджет-2009”.Не скиглю. Спаси, Боже! Не витираю сльози. Я впевнений у собі, спокійний. Отим солодкоголосим нікчемам, окозамилювачам і мародерам з ВР більше мене не надурити. Я висвячую ножі люстрації. Як же вони раділи, треба було бачити — душили одне одного в обіймах, цілувалися, підстрибували, горлали, як навіжені, як на стадіоні, коли забивають переможний гол з положення поза грою, і суддя той гол зараховує. Президент “Бюджет-2009” зарахував. Підписав. Підписав смертний вирок, який сам і визнав, як катастрофу. Підписав катастрофу української державності. Фактично капітулював, зрікся своїх президентських зобов’язань — стояти на сторожі державності. Історія зловісно повторюється. Понтій Пілат кинув через плече: я вмиваю руки, а ви його розпинайте, згідно з бюджетом розп’яття. Боже, як вони раділи! Дехто навіть від щастя плакав. Було від чого. Єдиний приклад зі всього бюджету, про який знаю абсолютно все. А бюджет від першої до останньої статті однаковісінький. Тому приклад однієї забитої корови намалює повну картину бійні — “Бюджету-2009”.Приклад з кіно. Те, що я знаю, краще за всю коаліцію, опозицію і Секретаріат Президента купно. Фінансування кіновиробництва всієї України на 2009 рік передбачено в розмірі 6 млн гривень. В Україні є потреба принаймні в 30 фільмах національного виробництва щорічно. Суми 6 млн гривень вистачить лише на половину одного фільму, і то в режимі жорсткої недоплати за всіма статтями. Хтось може резонно зауважити, як це зробив в ефірі міністр культури В. Вовкун: “Годі вже кінематографу сидіти на шиї бюджету, хай користується грошима інвесторів”. І це було б правильно, аби не одна дрібничка. Для того, щоб залучити в кіно гроші приватного капіталу, треба було ще 1992 року Верховній Раді прийняти протекціоністський пакет законів про кіно. Цей пакет було розроблено у Фонді Української кінематографії при Кабінеті Міністрів ще за прем’єрства Вітольда Фокіна. За розробку законів про кіно Фонд було ліквідовано наступним прем’єром Леонідом Кучмою, мене з посади голови Фонду звільнено, а самого пакета досі не прийнято жодним скликанням Верховної Ради. Виникає запитання: чому пакет законів, який врятував російський кінематограф, було заблоковано в Україні, чому доленосний пакет вперто не приймала влада в Україні? Відповідь очевидна і проста, бо безпосередньо “влада”, тобто “мародери” з ВР, приватизувала кіно-, теле- і відеоринки та робить шалені гроші на відносно дешевій імпортній продукції, не витрачаючи жодної копійки на власне виробництво. Те, що в такий спосіб було розбещено, принесено в жертву депресивному імпортному кінопродукту ціле покоління глядачів і принагідно знищено національного виробника (кінематографістів), їх, “мародерів”, не обходить. Зникнення цілої галузі (і, до речі, дуже прибуткової) національного виробництва заклало в інформаційний простір України міну сповільненої дії, яка вибухнула кризою в колись славетній кіноіндустрії України. А стаття про 6 млн гривень в “Бюджеті-2009” поставила масну крапку в історії українського кіномистецтва. Власне, ці 6 млн гривень — це не що інше, як гроші на процедуру ліквідації галузі й охорону зачищеної території. Постає питання: криза колись закінчиться? Без сумніву, криза закінчиться, як і кожна велика криза, національним відродженням. На це піде чимало років. Але за той час від кіноіндустрії в Україні не залишиться й сліду. Зникне вже друга хвиля молодих кінематографістів. На кадрове відновлення піде ще кілька років. Питання наступне: чи варто терпіти наругу влади над культурою України? Може, простіше всім постраждалим від влади (не лише кіно) зібрати свою волю, інтелект і славу в єдиний кулак і вибити владі мародерів ікла аж до кутніх? Винести владу з коридорів влади ногами вперед. Але, увага! Корупція стоїть на сторожі влади! Скрізь зваричі! Зваричі всюди! Зваричі, як круки, обсіли всі гілки влади — і судову, і міністерську, і банкову, і всі ліхтарі вздовж вулиці Банкової. Розігнати круків можна цілком в конституційний спосіб — люстрацією — на наступних парламентських і президентських виборах. Не допустивши до владних крісел жодного з тих, хто спланував і запровадив кризу в Україні. Жодного зварича.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment