«ЯКЩО РОЗГАДАЄМО ТАЄМНИЦІ НАШИХ ПРЕДКІВ, ЗМІНИМО СЕБЕ, ЗМІНИМО СВІТ»

Є на Кіровоградщині дослідник, який вивчає історію України, заглиблюючись у таємниці рідного слова. За останні кілька років він видав низку цікавих книжок: “Філософія українського слова”, “Таємниці української давнини”, “Геродот. Скитія. Імперія Горрось”, “Ілар Хоругин. Влескнига”, а нещодавно світ побачила ще й книжка “Код України-Руси”. Починав журналіст і просвітянин з містечка Голованівськ, що на Кіровоградщині, Сергій ПІддубний з дослідження історії рідного села й району.

— Як сталося, пане Сергію, що Ви так глибоко зацікавилися історією рідного краю? — Історія села, району — це історія України в мініатюрі, тільки значно ближча до людини. Це дивовижне джерело не лише для дослідження історії, а й мови та культури. Наприклад, ось які чудові імена я записав у своєму районі, що їх немає у словниках власних імен: жіночі — Анасія, Хоруша; чоловічі — Ларій, Орлон, Дивон. У рідному селі почув 200 діалектизмів, яких бракує в словниках української мови. Також виявлено вишивки, мотиви візерунків, які прослідковуються принаймні до третього тисячоліття до Р. Х.

— Чому Ви взялися за переклад Влескниги, адже перекладів її достатньо, зокрема, Б. Яценка і Г. Лозко? — “Слово о полку Ігоревім”, яке знайдено значно раніше за Влескнигу, досі містить чимало темних місць. Коли я почав уважно вникати в переклади, то виявив чимало недоречностей, і щоб докопатися до істини, взявся за переклад сам — не святі горшки ліплять. — Про які недоречності йдеться?— Наприклад, кмито (ратні люди) — у моїх попередників-перекладачів чомусь земля та угіддя, пеньки — чаклуни, хозарське місто Таматарха — князь, халабуда (намет над возом) — теж князь, давню назву нашого народу бори, прабори вони переклали як боротьбу і війну, печери — як пожари. А це зовсім інші речі, які змінюють зміст. Як на мене, також помилково тлумачити на свій лад імена богів, князів, назви міст, гір, річок, племен. Язинів, наприклад, один називає язигами, інший — язичниками, ім’я Бога-Творця в оригіналі читаємо як Сварг, Сварга, а перекладачі подають його Сварогом. Проте роги не мають жодного стосунку до бога неба і світла. Роги — то про готів і печенігів, які чіпляли їх собі на шоломи й носили в своїх іменах — Германаріг, Алдоріг, Рогволод, Рогніда. Наші ж предки наділяли рогами тільки чортів. А високе, чисте у них було “го, гор”, наприклад, Святогор з українських билин, Златогор із Боянового гімну, і запозичені у нас відповідно єгиптянами та греками — Хатгор, Піфагор. Не раз згадується в Книзі поняття Гординства, яким позначали військову доблесть наших предків і силу національного духу, але й воно залишилося поза увагою. Як наслідок — справжній літературний та історичний шедевр нашої минувшини спотворено й знецінено. І не дивно, що досі Влескнигу називають підробкою. — А що Вам не сподобалося у давно визнаних тлумаченнях Геродотових історій, зокрема, що стосується його опису нашої землі?— Покликала мене звернутися до Геродота Влескнига, а також деякі дослідження російських істориків, книжки яких, до речі, заполонили український книжковий ринок. Тільки росіяни здатні отак без жодних аргументів і посилань, без тіні сорому заявляти, що країна богів Гіперборея розташовувалася на півночі Росії, а Рось — у Сибіру. Дивно, але серед українських дослідників є підбріхувачі. Тим часом автор Влескниги нашу головну річку Дніпро називає Ніпер, на її берегах жили бореї, отже Гіперборея — це ніщо інше, як сфальшована греками Ніперборея. Бористен — це назва не річки, а країни — Бористан. Рось, яку також згадано в Геродота, — це притока Дніпра. Ті, хто намагався володіти нашими землями, не хотіли, щоб ми знали про себе правду, і намагалися всіляко заплутати нашу історію. Варто було змінити лише одну літеру в назві Скитія на Скіфія (Скуфія), і ми вже не можемо себе знайти. Однак саме під цим іменем про нас написано в Біблії — китти (кути). Наші предки писали слова суцільним текстом, редактори ж не відділили “с” “ЛЮДИ СКУТІЇ”, тобто з Кутії. В Україні й зараз чимало назв населених пунктів на “кут” — райцентр Кути, села Веселий Кут, Красний Кут, Коржів Кут. Кут (куток) також означає хату або частину хати, села. Вочевидь і хутір також походить від кутів. Про все це йдеться в моїй новій книжкі “Код України-Руси”. — Дехто може сказати: а навіщо все переглядати, адже це було так давно?— У суспільстві велика потреба дізнатися, хто ми насправді. Мене, наприклад, і багатьох моїх співвітчизників ображає несправедливість, якою нас годують досі: мовляв, на нашій землі жили не наші племена, що все почалося з греків. Не розумію також, чому пояснення українських імен, наприклад, Гордій слід шукати в грецькій мові, а Сила — в латині, коли вони чітко говорять самі за себе без жодних іноземних тлумачень. Допікають (і, думаю, не тільки мене) інші невідповідності, наприклад, чому народ каже “вийти замуж”, тобто “за мужа”, а словники пишуть “заміж”? Хто такий “між”? Хто спотворює нашу мову — народ чи вчені? Або ось таке: чому українські батьки запозичують імена своїм дітям в сусідніх країнах? Якби вони знали, що, наприклад Крестіна — по-російському це крест і тіна, тобто, хрест і болото, сумніваюся, що хтось назвав би так свою доньку. Натомість Христина по-українському має інше значення: Христова захисниця (Христос-тин). Дуже популярним віднедавна стало ім’я Каріна, а Влескнига чітко вказує, що Каріна — це божество покарання. Не вірите — загляньте в оригінальні тексти дощечок Влескниги, самі переконаєтесь. У давніх людей кожна літера, кожний звук і архетип мали особливе значення. І якщо розгадаємо таємниці наших предків, змінимо себе, змінимо світ. — Ви хочете сказати, що відповіді на всі питання: хто ми, у що вірували наші предки, наприклад, три тисячі років тому, якою мовою розмовляли — сьогодні можна прочитати в давніх книгах?— Так, у книгах, зображеннях, символах. “Код України-Руси” на конкретних прикладах розповідає про засновників нашого роду за Біблією, за Геродотом, за Влескнигою. І все це підкріплюється великою кількістю джерел, зокрема рідкісними ілюстраціями, на які досі вчені не звертали уваги. І так само про дохристиянських богів, про мову, імена, назви. Там усі наші джерела й основи.— До речі, ми звикли вважати, що більшість наших імен має грецьке, латинське походження. А Ви піддаєте це сумніву. — Дуже важливо знати своє ім’я. За ним можемо визначити, наприклад, своє етнічне коріння, вік етносу. Ось дивіться: про моє ім’я Сергій кажуть, що воно нібито латинське, але цар шумерів Саргон носив його, ще коли про латинян не чули.Ім’я Василь нібито грецьке, але ще задовго до греків воно з тим самим значенням було в індусів — Васішта. Дуже популярне у всьому світі ім’я Олександр. Воно теж нібито грецьке. Але згадаймо ім’я одного із засновників скитського роду — царя Колоксая. Відкидаємо першу літеру, міняємо закінчення і маємо Олександр. Тож чому воно грецьке? Науковці заперечують, що українці — прямі спадкоємці скитів (або китів, як у Біблії), але наші імена чітко вказують на це: Микита, Кифор. Також кажуть, що ми не анти, але звідки тоді у нас з’явилися імена Антип, Антифій, Антон, Антоніна? Імена Оранта, Орест, Орій (Юрій) вказують, що ми також нащадки батька Орія, який був ще до скитів; Микола — ми колани, яких згадано у Влескнизі, тим часом грецьке Ніколаос уже вказує на те, що носії цього імені не колани. Будимир — пішло від будинів, які, за Геродотом, мешкали на українській землі в середині І тисячоліття до нашої ери, Борислав — від борів. Ось про що можуть розповісти імена.— У своїх книжках Ви заперечуєте природність російської мови…— Не лише я. Академік, росіянин О. Трубачов, досліджуючи російську мову за етимологічним чотиритомним словником Фасмера, з 10779 слів цієї мови виявив власне російських лише 0,9 відсотка, решта — запозичення. Навіть без академічного звання видно, що в основі більшості російських слів і навіть прізвищ — українські корені. — Вас не звинувачують у намаганні переписати історію? — У випадку з Україною такі звинувачення безпідставні. Адже ми, по суті, не мали власної історичної науки. За якими тільки теоріями нас не вчили: грецькими, німецькими, російськими. Звісно, формувалися вони так, щоб подати своє минуле як щось величне, а наше —нічого не варте. А історія, говорив Тарас Шевченко, то “поема Вольного народа!” Тому мусимо написати власну історію — правдиву, об’єктивну і чесну. Нам нічого не треба придумувати — слід лише відчистити джерела і показати, хто ми насправді. Окрім того, в більшості випадків немає що переписувати. Наприклад, учені досі не встановили, де розташоване місто Гелон, про яке згадує Геродот, я ж на конкретних фактах показую, що воно могло бути в межиріччі Синиці й Синюхи, що на заході Кіровоградщини. Якщо в когось є інші версії й вагомі аргументи, хай відстоює їх. — Яких ще книжок чекати від вас найближчим часом?— Зважаючи на те, що доводилося самому шукати кошти на видання “Коду України-Руси”, я мусив укластися в певну суму. Тому залишилося “за бортом” ще багато цікавого матеріалу. Наприклад, планував підготувати окремий розділ про те, що трипільці (а це 3—4 тисячі років до Р.Х.) мали своє письмо і, зокрема, бога Хорса позначали на глечиках тими самими літерами, які відповідають нинішнім українським. Отож імовірно, що може бути повніша версія “Коду”. Також мрію видати Влескнигу з тлумачним словником і з кольоровими ілюстраціями. Це матеріал для фантастичних малюнків. Сподіваюся, хтось із художників відгукнеться. Вже майже готова до друку книжка “Голованівщина: від Трипілля до сьогодення”, де зібрано унікальні матеріали, цікаві не лише вихідцям з цього краю. На жаль, є певна затримка з виданням, спонсори трохи підводять, але попри все, вона може побачити світ вже на початку 2009 року. СпілкуваласяСвітлана ОРЕЛ 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment