Любов ГОЛОТАУ 50-му числі “Слова Просвіти” за 2008 рік ми надрукували рецензію Дмитра Дроздовського на книгу професора Римського університету “Ла Сап’єнца”, наукового співробітника Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, доктора філологічних наук, письменниці Оксани Пахльовської “AVE, EUROPA!”, а вже 15 січня 2009 року мали щастя бути на презентації цієї книги-події в Українському домі. Дивовижна духовна атмосфера любові, поваги, уваги до кожного слова, сказаного на цьому вечорі, була прекрасною антитезою до того сум’яття духу, думок, позицій і висловів, якими повнилися теле- і радіоефіри, перейняті газовим трикутником Росія — Україна — Європа. Оксана Пахльовська — красива, розумна, іронічна — одну зі своїх відповідей на запитання сформулювала так: “Наша інтеграція до Європи — не геополітичний вибір, а питання цивілізаційної належності, а відтак існує культурний зміст Європи, культурний зміст Росії, Америки і культурний зміст України, який необхідно зрозуміти сьогодні, поки ще не пізно”.У публіцистичній книзі Оксани Пахльовської, яку видавництво “Пульсари” видало 5000-м накладом, вміщено аналітичні статті, які авторка друкувала, починаючи з 1992 року. Точні, прицільні оцінки, часом безжальна, як у хірурга, діагностика, надзвичайна авторська чесність — від любові та прагнення, аби Україна побачила в собі Україну, оцінила свою культуру, бароко й модернізм передовсім — і повернулася в Європу. Чи допомогли ці публікації українським політикам і чинам від культури у “створенні продуктивного поля”, у “відтворенні європейських цінностей, які є в основі української культури”, задля чого два десятиріччя невтомно працює Оксана Пахльовська?! Врешті, вона впевнена, що “кожен з нас є учасником і творцем цього процесу”.Атмосфера вечора в Українському домі відкидала будь-який скепсис чи заперечення. Присутність у залі Ліни Костенко — рідної матері Оксани, матері духовної для багатьох українців, її погляд, сповнений любові й розуміння та безстрашні й розумні очі доньки Ярослави-Франчески зворушували до сліз, так само, як і відверте зізнання, що прозвучало у виступі Ліни Костенко:— Я щаслива, що забезпечила еволюцію. Там, де я вже могла впасти, бо більше не можу витримувати такої України і таких українців, в Оксани вистачає сил і енергетики. Оксана мені допомагає жити.Так, я давно не перевидавала своїх книг. Я просто не люблю перевидавати — я люблю писати нове. Тут згадувався Гоголь. Не знаю, чи вистачить мені таланту написати так розумно, аналітично, як Гоголь, але “Записки українського самашедшего” я вже написала. Проте українське божевілля продовжується, і я щодня до них додаю матеріал. Кажуть, що видавці за моїми книгами плачуть. То я серед них виберу тих, які не плачуть, а діло роблять. Досить нам, українцям, скиглити. Ми вибираємо. Ми диктуємо. Це наша держава!Що це таке робиться в державі? За це нам крізь землю провалитися треба! Хай передадуть Віктору Андрійовичу, якого я люблю: я на мітинги не піду і пікетувати нічого не буду. Якщо я кудись і піду, то на барикади — боротися з тими, які до такого стану призвели Україну й культуру.Оксано, я тобі вдячна за те, що природа на тобі не відпочила. Мені не соромно дивитись людям у вічі — я забезпечила еволюцію. І коли тут Оксана казала, що у неї був невеличкий конфлікт з мамою через статтю “Гей, Республіка Банана”, вона сказала неправду. У неї був величезний конфлікт! Я казала: “Оксано, що ти робиш?! Ти що, не бачиш, що все насправді котиться до Республіки Банани?! Не говори про це, щоб не нашкодити”. Я погано на неї впливала. Я просила її не писати таких речей. А вона писала і писала. І вона перемогла. Книгу вона видала перша, а моя ще колись вийде. Кілька років тому мені Оксана сказала: “Мамо, зараз час одиноких голосів”. Самотніх голосів! Такої самотності, яку відчуває український письменник в Україні, не доведи Господи! Це страшна смертельна самотність. Але мій чоловік мені колись говорив: “Ліно, ти не бійся! Людство ніколи не відмовиться від того, що так любить у собі”. І щось таке справді повертається. Подивіться, ми тут, в цій атмосфері, відчуваємо себе в етичній безпеці. Тут не відчуваєш самотності.Ще все буде! Буде так, як ми хочемо.
