КОМУ ПОТРІБНА ЧЕСЬКА «ЗЕЛЕНА КАРТА»?

Володимир ПАВЛІВЗ 1 січня цього року в Чеській Республіці з’явився новий різновид документа для працевлаштування іноземців — “зелена карта”. За офіційними даними, нині у Чехії саме громадяни України становлять найчисельнішу групу заробітчан. Однак чи матиме для них якусь цінність ЗК, сумніваються й самі чехи.Чехія — порівняно невелика європейська країна, з 10-мільйонним населенням, відділена від України Словаччиною і Польщею. Однак саме їй судилося стати найбажанішим пунктом призначення для українських заробітчан з-поміж країн “соціалістичного табору”. Тільки за офіційною статистикою, 2008 року в ЧР працювало близько 130 тисяч українців. Про кількість нелегальних працівників з України чехи не беруться говорити навіть приблизно. Але теоретично відомо, що серед трудових мігрантів у Європі в середньому лише 11 % мають трудові угоди. Чехи припускають, що їхню країну може заполонити мільйон заробітчан, що відповідає 10 % населення. А це вже проблема, з якою потрібно щось робити. Тим більш, що, за попередніми підрахунками, через фінансову кризу вже на початку цього року буде звільнено понад 10 тис. легальних іноземних працівників. Лише частина з них виїде з країни, інші шукатимуть роботу нелегально.Звичайно, “зелену карту” чеська влада почала розробляти задовго до світової фінансової кризи, але саме зараз вона може стати одним з інструментів її подолання. Чи стане? З цього приводу вирішили поділитися думками спеціалісти з чеської громадської організації “Людина в скруті” з журналістами, що прибули з усієї України до Львова напередодні Нового року. Що дає “зелена карта” заробітчанам і чи виправдає вона сподівання чехів — це були два головні запитання зустрічі.Для легального працевлаштування у ЧР досі потрібно було оформити два дозволи: на візу й на працю. ЗК об’єднує обидві функції. До того ж, чеські колеги переконують, що “карту” можна буде отримати за два місяці, й служитиме вона 2—3 роки, тоді як на візу і дозвіл треба було чекати від трьох до п’яти місяців і поновлювати щороку. Ще одна відмінність нового документа — власник ЗК буде влаштовуватись безпосередньо до працедавця, а не через посередницьке агентство — невідомо, привабить це чи відштовхне іноземного шукача роботи. Адже прямий працедавець змушений 30 днів чекати, чи на його вакансію не претендуватиме громадянин Чехії, й тільки тоді може взяти іноземця, а посередницькі агентства можуть запропонувати роботу відразу. Саме тому чеські експерти вважають, що “зелена карта” насправді викличе інтерес передусім у висококваліфікованих працівників з-за кордону, наприклад програмістів чи конструкторів, яких важко зарахувати до традиційного заробітчанського загалу. Це переважно люди молоді, освічені й “свіжі”, такі, що виїздять за кордон під конкретний контракт.Натомість більшість заробітчан, що працюють на будовах, обслугою в ресторанах і готелях, доглядають дітей і людей похилого віку, вже роками їздять до Чехії або на “пташиних правах”, або за “мафіозними” схемами. Вони вже звикли до статусу нелегалів чи напівлегалів, зжилися з посередниками, яким віддають близько 40 % заробітку, і міняти це на легальну “зелену карту” навряд чи захочуть. Тут теж варто згадати про певну недовіру українських заробітчан до офіційних чеських інститутів та їхніх ініціатив. Упродовж десяти років — від початку масового заробітчанства і до початку третього тисячоліття — влада Чехії, як і більшість її громадян, вдавала, що “української проблеми” не існує. Але цю проблему дуже добре відчували українці: через свою беззахисність від злочинних угруповань (у переважній більшості українського походження), що їх оббирали і вбивали, від шахраїв, які їх обдурювали, від нечесних працедавців, які їх визискували, тощо. За цей десяток років на визиску заробітчан злочинний світ Чехії зміцнився: легалізувався як посередницькі агентства, отримав легальні документи, заснував цілком респектабельний бізнес. Але сьогодні це вже більше проблема Чеської держави, а не іноземних заробітчан. Це не означає, що проблем у заробітчан нема чи що їх не потрібно розв’язувати спільними зусиллями.Саме з такою мотивацією на пропозицію співпраці з чеською громадською організацією і відгукнулися українські партнери: львівський журналістський центр “Меридіан” та програма “Схід-Схід” Фонду відкритого суспільства. Львівський семінар був лише першою спробою співпраці. Наступним кроком стане візит українських журналістів до Чехії, щоб на власні очі побачити ситуацію. І хоч таку співпрацю треба було розпочати років з десять тому, однак мудре прислів’я стверджує: “Краще пізно, ніж ніколи”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment