«ЗА УКРАЇНСЬКУ УКРАЇНУ НА ДОНБАСІ»

Антрацитівське районне об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, що на Луганщині, бере свій початок від районного Товариства української мови ім. Т. Шевченка, яке створили 27 березня 1989 року. Тож наступного року їй виповнюється 20.Започаткував Товариство нині покійний Анатолій Якович Бондаренко, викладач рідної мови та літератури Штерівської середньої школи, заслужений учитель Української РСР. Ядром “Просвіти” стали вчителі української мови та літератури. За пропозицією А. Бондаренка, головою осередку було обрано знаного в районі патріота-державника Івана Захарченка, який працював тоді вчителем історії в Бобриківській середній школі. Іван Михайлович і досі виконує функції голови.Нинішня Антрацитівщина належала до складу Таганрозької округи Області Війська Донського — Миюської України. Освоїли й заселили її українці. Перебування в складі військової козачої адмінодиниці, яка, як і інші козачі утворення царської Росії, мала певну автономію, наклало відбиток на характер і звичаї місцевих мешканців. Розмовляючи українською, вони себе українцями не вважали. В Донській області їх офіційно йменували малоросами, а ще раніше — черкасами. Проте вони вперто називали себе хохлами. Зрушення в національній свідомості сталося лише після 1905 року, коли царизм надав офіційний дозвіл на відкриття “Просвіт” там, де живуть українці.Згадки в місцевій пресі того часу дають підставу стверджувати, що національне відродження українців краю хоч повільно, та все-таки відбувалося. Хіба було б можливим, приміром, без участі просвітян заснування 1912 року аматорського драмгуртка на станції Матвіїв Курган або створення народного театру Іловайського в Таганрозі, де з незмінним успіхом ставили п’єси українських авторів, про що з пієтетом повідомляв “Таганрозькій въстникъ”?Просвітянські гуртки в нашому краї діяли напівлегально, бо на чолі області стояв військовий отаман, який пильно стежив за будь-якими виявами національної самоідентифікації етнічних українців. Головним завданням новопосталої організації, відповідно до положень “Закону про мови в Українській РСР”, стало впровадження в життя української як державної. Почали зі шкіл, яких тоді в районі налічувалося 21. Дві з них — Бобриківська й Дяківська — не лише на район, а й на весь південь області єдині були українськомовними, решту обманом і підтасовкою документів перевели в російськомовний режим навчання. Був великий спротив не так батьків, як партійно-управлінського апарату, проте просвітяни перемогли: школи знову повернули до відправної точки 1925 року, коли впроваджували українізацію. Лише дві з них — Фащівська й Червонополянська — не змінили статусу. Ці села здавна заселені етнічними росіянами, привезеними сюди з Орловської губернії для роботи на Луганському чавуноливарному заводі. З розв’язанням мовного питання постала інша проблема — брак українськомовних підручників. По допомогу звернулися до просвітян Львівщини: потягом “Львів — Луганськ” стали прибувати пакунки з підручниками, по них їхала вся округа: Антрацит, Красний Луч, Ровеньки і навіть Луганськ. На шпальтах міськрайгазети заснували просвітянську сторінку “Криниця”. Із появою копіювальної техніки в обласному правлінні Товариства з’явилася можливість видавати свій щоквартальник, названий за головною річкою району, — “Нагольна”. Відтоді традиційними стали відзначення Шевченкових річниць. На честь 175-річчя з дня народження Кобзаря (1989-й) за клопотанням просвітян вулицю Ворошилова в селі Бобрикове перейменували на вулицю Т. Шевченка.27 травня 1998 року для всіх антрацитівських просвітян стало справжнім святом: у рамках Міжнародного Шевченківського свята “В сім’ї вольній, новій…”, яке відзначали тоді на теренах Луганщини, приїхала поважна делегація на чолі з праправнуком Кобзаря по братові Микиті В’ячеславом Шевченком. Гості побували в старовинному козацькому селі Дякове й відвідали краєзнавчий музей села Бобрикового. Не оминуло увагою антрацитівських просвітян і телебачення: під час проведення загальнодержавного конкурсу найкращих документальних фільмів “Пам’ять роду” стрічка Тетяни Дейнегіної, режисера й кінооператора Луганської обласної студії телебачення, “Просвітянин Іван Захарченко” 1994 року посіла перше місце. Роками вагомих здобутків “Просвіти” слід вважати добу президентства Леоніда Кравчука. Тоді Товариство фінансували з державного бюджету аж до низових ланок, голови районних правлінь були членами колегій при представникові Президента в районних державних адміністраціях, просвітяни очолювали гуманітарний сектор в обласних держадміністраціях.З приходом Леоніда Кучми, який “вчився на президента”, все змінилося: державне фінансування зменшили, а потім зовсім припинили, офіс обласного правління Товариства виселили з колишнього обкому партії й віддали комерційним структурам, активістам “Просвіти” стали вішати ярлики ледь не ворогів народу. Багато слабкодухих людей покинуло лави організації. За роки діяльності “Просвіта” започаткувала на Антрацитівщині багато цікавих і значущих справ: організація павільйону “Народознавство” на обласному педагогічному ярмарку в Луганську 4—5 січня 1993 року, проведення фестивалів народної творчості району “Барви рідного краю”, заснування разом із районним відділом освіти і науки літературної премії імені Григора Тютюнника для творчо обдарованих дітей району, розповсюдження українськомовних видань серед шкіл і мешканців реґіону, співпраця з газетою “Наше слово” (м. Артемівськ Донецької області), відкриття двох краєзнавчих музеїв (села Бобрикове та Дякове), написання правдивих історій населених пунктів Антрацитівського району, сприяння демократичним виборам і підтримка національно налаштованих кандидатів, допомога етнічним українцям тих земель, що незаконно відійшли до Росії.Знають про діяльність Антрацитівської “Просвіти” й за кордоном. Так, 2001 року в рамках програми польсько-американської Фундації свободи, яку реалізує Фонд “Освіта для демократії”, укладено Атлас неурядових організацій України. На його четвертій сторінці подано інформацію про роботу Антрацитівського райоб’єднання Всеукраїнського Товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка. Районна “Просвіта” Антрацитівщини складається з чотирьох осередків. Найкраще з них працюють Бобриківська (голова В. Захарченко), Дяківського Будинку культури (Н. Корольова), Ребриківська (С. Борзилова) первинні просвітянські структури.Попри всі труднощі й негаразди в державі, антрацитівські просвітяни вірять у те, що їхня справа дасть плоди вже в недалекому майбутньому. Цій меті підпорядковано видання часописів “Криничка” (редактор О. Васильченко), “Дяківські старожитності” та “Миюські джерела”.Головне гасло діяльності антрацитівських просвітян — “За українську Україну на Донбасі!” Прес-центр Луганського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment