Надія ПАЗЯКБог і Україна — таким було життєве кредо Галини Гуць, громадсько-освітнього діяча, педагога, вченого-філолога, регента церковного хору храму св. Миколая Притиска, що в Києві на Подолі.Народилася Галина Гуць на історичній Волині 7 липня 1932 року в родині відомого українського церковного діяча і сподвижника Івана Огієнка священика Євгена Барщевського. Обидві батьківські лінії пані Галини — це священицькі родини, які залишили глибокий слід в історії нашої церкви.Галина з дитинства була віруючою, з батьками з ранніх літ ходила до храму. Мешкаючи на Холмщині, стала свідком геноциду холмщаків. Розповідала про це зі сльозами на очах. Дивом родина Барщевських врятувалася, переїхавши 1945 року до Чернівців. У цьому місті отця Євгенія призначили настоятелем кафедрального собору. У Чернівцях, на малій батьківщині Юрія Федьковича, Сидора Воробкевича й Ольги Кобилянської, 1950 року закінчила середню школу і вступила на відділ англійської мови і літератури факультету іноземних мов Чернівецького державного університету. Водночас Галина Гуць навчалася в Чернівецькому музичному училищі, бо мала талант і до музики. Успішно закінчивши університет і училище, пішла служити людям.Справедливо кажуть, що священик, учитель і лікар — це покликання. Педагогом за покликанням була й Галина Євгенівна. Розпочала педагогічну діяльність у гірському селі Довгополі Путильського району Чернівецької області, де викладала німецьку й англійську мови в середній школі. Це був 1955—1956 навчальний рік. Згодом Галина Євгенівна, склавши успішно кандидатські іспити у Ленінградському університеті, почала викладати німецьку мову в Донецькому індустріальному інституті. Паралельно з навчанням організовувала студентські вечори іноземних мов, створюючи міні-хори, які виконували пісні іноземними мовами, декламували цими мовами класичні твори письменників. Сама Галина Гуць доповнювала вечори віртуозною грою на фортепіано. Ідеї Галина Євгенівна привезла із собою до Києва, куди вона, вийшовши заміж за відомого українського філолога Михайла Гуця, перебралася. Почалася праця у Київському політехнічному інституті, яка тривала майже чверть століття. Тут Галина Гуць захистила кандидатську дисертацію, отримала посаду доцента, керувала кафедрою іноземних мов. Студенти поважали і любили вимогливого наставника, а Галина Гуць любила студентів, відвідувала гуртожитки, цікавилася побутом вихованців, а в разі потреби допомагала їм. Глибокий слід залишила Галина Гуць у царині науки. Свої ґрунтовні й захопливі статті з мови, літератури, фольклору й історії Києва вона друкувала в різних київських часописах. Згодом вони увійшли до монографії “Юрій Федькович і західноєвропейська література”, яка вийшла друком в “Науковій думці” 1985 року.Галина Гуць поєднала педагогічну й наукову діяльність із культурно-громадським і політичним життям столиці. Вона завжди була у вирі подій: на вечорах, присвячених визначним діячам, на урочистому параді учасників УПА з нагоди 50-річчя її утворення, на акціях під трагічними і водночас героїчними Крутами.Велика заслуга Галини Гуць на релігійному полі. Вона згуртувала навколо себе свідомих українців, для яких Бог і Україна — найвищі ідеали, створила 1990 року при храмі св. Миколая Притиска хор, який вперше в Києві після багатьох років переслідувань нашої Церкви за комуно-більшовицького режиму заспівав під час Служби Божої українською мовою. І вся відправа теж здійснювалася українською мовою. Це була сенсація в столичному житті, відгомін якої прокотився далеко за межі не лише нашого міста, а й України. Галина Гуць жила Україною. 1989 року зі своєї скромної зарплати вона пожертвувала 1000 карбованців на відновлення Києво-Могилянської академії, а згодом — на будівництво Тарасової церкви в Каневі, інші церкви, про спорудження яких прочитала в пресі.Відхід пані Галини з цього світу озвався великим болем у душах всіх, хто знав її. Похорон відбувся 26 листопада 2008 року із собору святого Миколая Притиска, де вона співала 18 років. Поховали Галину Євгенівну на Північному цвинтарі.З відходом Галини Гуць пішла ціла наша епоха на зламі XXI століття. Та залишилась у наших серцях світла пам’ять про Галину Євгенівну, тепло її душі, її чудовий хор. Великі справи не вмирають, вони вічні.Царства Небесного пані Галині, а родині — глибоке співчуття.
