КОМУ-ТО ШТО-ТО НЄ НРАВІТЦА?..

Лідія РИБЕНКО,м. РівнеПро це вже говорено-переговорено, писано-переписано… Ідеться про новорічну ніч казкову, конкретніше — про новорічну телезорю, у променях якої здійснюють святкові ритуали громадяни України, принаймні їхня більшість. Утім, громадяни якої саме країни, можна бути впевненим лише в момент виголошення вітального слова Президента. А далі — якби посадити перед телевізором гіпотетичного стороннього глядача і запропонувати йому відгадати, в якій державі він перебуває, то навряд чи це викликало б у нього труднощі, єдине, що трохи здивувало б, — вкраплення українських слів на деяких каналах. Це що, спитав би він, — демонстрація поваги росіян до своїх українських сусідів? Шляхетно, похвалив би.Власне, це і є демонстрація: жест, який вказує українцям-автохтонам на їхнє місце у їхній хаті. Звісно, найпростіше на знак протесту вимкнути телевізор, а завтра захлинатися від обурення перед сусідами. Що й робимо вісімнадцятий рік поспіль, на втіху тим, хто тихою сапою робить свою справу, дедалі нахабніше і вже абсолютно без огляду на протести так званих українських патріотів.Бо якби ми не були так званими, то не дозволяли б так із собою чинити. Якби протестували не тільки на зібраннях однодумців, а й змушували б наших очільників захищати наші права, передовсім виконувати Закон про державну мову, то й решта нині аморфного нашого поспільства опритомніла б і усвідомила, що діється. Цілком реальним видається варіант, що за рік-другий наш гіпотетичний сторонній глядач уже не почує у новорічну теленіч навіть тих жалюгідних вкраплень українських слів, і вже не буде предмета його здивування. “О, я, безперечно, в Росії!” — вигукне він. І відгадає.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment