МОВНА НОРМА: ЗНИЩЕННЯ,  ПОШУК, ВІДНОВА 

Ірина ФАРІОНПродовження.Початок у ч. 48, 49, 50, 52 за 2008 рік5. Напружена вимова [и], який за артикуляційними особливостями є звуком переднього ряду і високого підняття, позаяк під час його вимови язик рухається до передньої частини піднебіння, набуваючи положення високого підняття у вертикальному напрямку. Напружена вимова цього звука змінює його артикуляційну базу, а отже, і характер звука, який стає для нас чужим російським звуком [ы] середнього ряду і верхнього підняття, на приблизність вимови якого можна натрапити лише в закарпатських та надсянських говірках (сын, рыба), але аж ніяк не в літературній вимові. Поряд із набуттям неукраїнської артикуляції руйнується звична м’якість, мелодійність, спонтанність нашої мови, що зумовлено “значно рівномірнішим розподілом вимовної енергії між складами українського слова внаслідок відносно слабкого наголосу в українській мові” [21, с. 20].Прикметно, що українське [и], якому відносно відповідають російське [ы] і польське [y], може розпочинати слово на зразок икати, ич та ще 99 слів, які фіксує високоавторитетний “Словарь української мови” за редакцією Бориса Грінченка (инший, инколи, индик, искра, ива тощо), які всупереч живій діялектній вимові не визнані за норму ні Правописом 1928 року, ні тим паче 1933-го, та й наступними радянськими редакціями до 2007 року включно. Остання нормативна публікація, що дозволяла (але вже не вимагала) написання з початковим [и] в словах инший, инколи, иней, иноді тощо була у “Найголовніших правилах українського правопису” АН (Київ, 1921). Попри те, природний і нормативний характер початкового [и] яскраво засвідчує давніша і сучасна поезія, що за рахунок [и] в різних позиціях зумовлює навіть внутрішнє римування: Сірі гуси в ирій, ирійпо чотири, по чотириполетіли.Посип индикам,Гусям дай.Тарас ШевченкоДівчина вродлива,Що зоветься Ива,Вербної неділіГілочка сяйлива.Дмитро ПавличкоУ проєкті Правопису 1999 року запропоновано повернути написання [и] на початку питомих, незапозичених українських слів на кшталт инший, индик, ирій тощо, позаяк фонема [и] має незаперечний фонемний статус, що виявляється у її диференційному значенні бий / бій, мий / мій, а початкове [и] у словах — це ще одне підтвердження цього. Зрештою, “Орфоепічний словник” 1984 р. (укладач М. Погрібний) рекомендує вимовляти слово інший як [іинший], а також у “Сучасній українській літературній мові” за редакцією М. Плющ слушно зазначено: “…в межах літературної норми на місці початкового [і] може вживатися [і], [и], [іи ]. Однак під впливом орфографії дедалі більше закріплюється вимова звичайного початкового [і]” [38, с. 88]. Підтверджений диференційно-фонемний статус [и] викликає особливий спротив у прихильників радянської версії української мови (себто чинного Правопису, базованого на сталінському Правописі 1933 року), які пропагують думку про фонемну несамостійність /и/, надаючи їй статусу варіянта фонеми /і/ [11, с. 28, 43—45, 82]. А це означає, що нас, мовців, обмежують п’ятифонемним рядом голосних: /і/, /е/, /у/, /о/, /а/, як це є у російській та білоруській мовах.Польське і російське /у/, /ы/ ніколи не виступають на початку слова, а всередині слова ніколи не вживаються після пом’якшених приголосних, а отже, з фонологічного боку ці два звуки — одна фонема. “Напад” на ненапружене й легке для вимови [и], видається, компенсують неправильною його вимовою на місці літери і після кінцевого твердого приголосного префіксів і прийменників, наприклад: дез[и]нформація замість дез[і]нформація, роз[и]граш замість роз[і]граш, в [и]нституті замість в [і]нституті. Ця помилка — наслідок інтерференції російської мови, в якій після твердих приголосних може бути тільки звук [ы], а отже, і вимова: об[ы]грать, в [ы]нституте, дез[ы]нформация тощо [13, 192].6. Нехарактерне сполучення голосна + голосна, зокрема і + а; а + у, початкове і + о; і + у (інтерференційне зяяння), яке стосується передусім слів іншомовного походження, на зразок соціальний замість соціяльний, артеріальний замість артеріяльний, аудиторія замість авдиторія, іон замість йон, Іуда замість Юда, що закріплено Правописом 1933 року (і чинним також), головна мета якого — вподібнити дві мовні системи: українську та російську. І вподібнили: теперішня вимовна норма сповна відповідає політичному втручанню в мову, хоч в “Орфоепічному словнику” (1984 р.) зазначено, що слова аудиторія, аукціон слід вимовляти [аўдиеторґіjа], [аўкцґіон], але чомусь [іyда], [соцґіaлґний] тощо.Хоч українська літературна мова належить до мов консонантного типу (значна кількісна перевага приголосних над голосними: 32:6 — 84,2 %:15,8 %), але її своєрідність полягає у функціональному співвідношенні цих голосних та приголосних. На кожні 100 голосних у нас припадає 130—140 приголосних [12, с. 26]. Така фреквентність (послідовність поєднання) забезпечує естетичне звучання (тобто фонічність) нашої мови. Зазначені вище звукосполуки абсолютно суперечать цій вокально-консонантній гармонії, позаяк поодинокий збіг двох голосних трапляється, як ми вже зазначали, зазвичай на стикові морфем, зокрема префікса і кореня: про/аналіз/ува/ти; префікса і префікса: ви/о/крем/и/ти; двох основ: високо/авторитетний тощо. В інших випадках мова прискіпливо допильновує небажаного розхитування її фонічности, про що свідчать лексеми з історичних пам’яток і найперше серед власних назв: Радивон (Радіон), Іван (Іоаннъ), Фавустъ (Фауст), Йосип (Іосиф), Йов (Іов), Йона (Іона); півонія (піонія), легивонъ (легіон), тивунъ (тиунъ)7. Редукція (ослаблення і скорочення) голосних на зразок [золътъ] замість (золото), [мълако] замість [молокo], [гуляє] замість [гулґайе], [Украіна] замість [Украйiна]. Неважко здогадатися, хто в нашому державному житті є головним “глушителем” та “редукатором” питомих ознак державної мови. Зрештою, як розмовляють, так і керують. Мабуть, не до шмиги творцям нашого інформаційного простору, а мова інформації — це, власне, та зброя, “якою можна поневолити країну, не порушуючи її державних кордонів” [29, с. 10], що, по-перше, мова має свої інтонаційні закони, відповідно до яких розподіл вимовної енергії рівномірний, а не рвучкий, напружений, зосереджений на певному складі, як це мають у російській мові. Якщо, за підрахунками Я. Радевича-Винницького, в українській і російській мовах слово молоко звучить 235 мілісекунд, то в українській мові ця тривалість рівномірна для кожного складу; а в російській ні: мъ-л^-ко — 45—70—120 [26, с. 53]. Отже, українська вимова розмірено повноголоса, російська — рвучка, редукована (скорочена). “Мелодичний малюнок українського слова, — зазначає О. Сербенська, — зосереджений на другому переднаголошеному й кінцевому складах” [31, c. 57]. По-друге, ненормативна вимова деформує саму артикуляційну базу, тобто типові рухи і положення органів мовлення під час творення звуків. Через це виникають слова-мутанти, тому зникає не лише національний колорит інтонування, а й сама база його творення.8. Явище акання на місці ненаголошеного [о] як наслідок інтерферентної дії фонетичних законів російської мови на зразок к[аа]ліц[и]я замість к[оа]ліц[і]я, Ющенк[а] (називний відмінок однини) замість Ющенк[о]. Проблема не лише у порушенні української вимовної норми, а й у творенні слів, що не відповідають означеним поняттям: п[а]ра[с]ка замість п[о]ра[з]ка, г[а]л[а]сувати замість г[о]л[о]сувати. Такого типу помилку у вимові називають фонологічною — вона призводить до неправильного розуміння слів. Згадаймо діялог між учителькою “правильних проізношеній” Бароновою-Козино і Миною Мазайлом. Мазайло, читаючи текст, навчається вимови російських звуків:Мазайло— Тольки Жучка…Баронова-Козино— Тька Жучка…Мазайло про себе:— Ага! Це значить жучку звуть Толя, Толька. Толька жучка удалая в рихлом сєнє, как в валнах…9. Звуки [дз], [дж], які називають злитими приголосними, або африкатами зазвичай неправильно вимовляють у відповідних фонетико-морфологічних позиціях: [дж] — у дієслівних основах перед закінченням 1 особи однини: хо[ж]у замість хо[дж]у; перед суфіксами -а-, -ува-: виря[ж]ати замість виря[дж]ати, прису[ж]увати замість прису[дж]увати; [дз] — на початку слова: [з]еркало замість [дз]еркало, [з]вінок замість [дз]вінок.Інтерференційне порушення фонетико-ортоепічної норми може бути спричинене і діялектними ознаками. Позаяк в основі сучасних ортоепічних норм української літературної мови лежить вимова більшости звуків і звукових комплексів, що властива середньонаддніпрянським говорам, то серед найтиповіших помилок — південно-західна або північна фонетика, а саме: а) вимова на місці [а] голосного [е] після шиплячих та [й], наприклад ш[є]пка замість ш[а]пка; б) наближення [о] до [у], а також повна заміна [о] голосним [у] в будь-якій позиції: тубою, курова, мулудиця; в) нечітка вимова наголошеного [и]: виешня, тиехо, столие (Е підняти догори правіше над и!); г) надмірно м’яка (дорсальна) вимова [сґґвґ]ято замість [сґвґ]ято, львів[сґґ]кий замість львів[сґ]кий (ненормативно вимовлене [cґґ] наближають у вимові до [шґ]) (південно-західні говори); ґ) на місці давнього носового вимова [е] в ненаголошеній позиції (у говорах північного наріччя): пам[е]ть, колод[е]зь. Далі буде.Література:11. Карпенко Ю. О. Фонетика і фонологія сучасної української літературної мови. — Одеса, 1996.12. Качуровський І. Мова і фоніка // Урок української. — 2002. — № 6. 26. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. — Львів, 2001. 29. Рой Юрій. На які яйця злітаються мухи, або Монолог російськомовних ЗМІ в Україні // Урок української. — 2002. — № 1. 31. Сербенська О., Волощак М. Актуальне інтерв’ю з мовознавцем. — К., 2001. 38. Сучасна українська літературна мова / За редакцією М. Я. Плющ — Київ, 2001.43. Худаш М. Л. Як, чому і відколи Русь стала Україною, а русини    українцями? (до питання генези хоронімо Україна та етноніма українці) // Народознавчі зошити. — 2005. — № 5—6.  44. Царук Олександр. Українська мова серед інших слов’янських: етнологічні та граматичні параметри. — Дніпропетровськ, 1998. 45. Чучка Павло. Прізвища Закарпатських українців. Історико-етимологічний словник. — Львів, 2005.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment