ІСТОРІЯ У КОНТЕКСТІ СЬОГОДЕННЯ

Окреслити історичні паралелі минулого й сучасного та розставити акценти нашого подальшого розвитку державотворення — так можна сформулювати завдання “круглого столу” “Уроки історії”, який зініціювало ВУТ “Просвіта” імені Т. Шевченка, зібравши українську інтелігенцію в Укрінформі 21 січня.Нині, як і 90 років тому, антиукраїнські сили ведуть проти України інформаційну війну — задля дискредитації Української держави, національної ідеї, влади, мови та культури.

Святослав МІЗЕРНЮК“Не випадково тема “круглого столу” звучить “Уроки історії”,— сказав у вступному слові голова Всеукраїнського товариства “Просвіта” Павло Мовчан. — Перечитуючи історичні свідчення, зіставляючи різні джерела, можна зауважити, як стрімко розвивалися події 90 років тому в українському суспільстві. Як та неузгодженість, що панувала, здається, з козацьких часів, на багатьох рівнях у різних політичних силах спричинялася до того, що тяжко здобуте дуже швидко втрачалося. Як ті, хто хотів якусь свою Україну, особливу, на свій вимір, змушені були тікати на Захід.

Знаємо, як стрімко руйнувалося те, що за 7,5 місяця було витворено зусиллями цілого грона видатних постатей в українській історії початку ХХ сторіччя.Не хотів би бути суддею і виносити історичні “вироки” тим, хто хотів “своєї” України — це зробив час. І тоді, і нині. Чому на вісімнадцятому році незалежності мусимо говорити про це? Бо, аналізуючи те, що відбувається в Україні, питаю себе: “Чи не опинимось ми окупованими зсередини?” Бо те, що ми називаємо п’ятою колоною, нині переростає у значну потугу. Саме напередодні Дня Злуки маємо дослідити минуле, винісши з нього уроки, викристалізувати розуміння, як діяти Президенту, Верховній Раді, і зокрема Володимирові Литвину, політикуму, всім тим, хто присутній за “круглим столом”, бо всі ми причетні до формування Української держави.Тож маємо про це говорити, щоб запобігти сценаріям, які розробляються за межами України. Мені здається, ми стоїмо перед історичними випробуваннями, адже президентські вибори не за горами. Яким шляхом піде Україна? Які політичні сили, зовнішні чинники впливатимуть на неї?”Тему дискусії, запропоновану головою ВУТ “Просвіта” Павлом Мовчаном, жваво підтримали учасники зібрання. Важливо те, що висловлювалися різні погляди на історію та сьогодення, і це надзвичайно добре. Адже обговорювали конструктивні думки, проаналізувавши які, можна виробити стратегію поступу.“Не можу погодитися з тим, що ми перебуваємо десь на краю прірви і в неї впадемо, як у Великий Каньйон, що у штаті Арізона, — звернувся до зібрання професор Дмитро Степовик, доктор богословських наук і мистецтвознавства. — Цього не станеться, бо незалежністю України керує промисел Божий. Але кару країна спокутує і через нашу шановну інтелігенцію, яка стоїть осторонь багатьох процесів. Згадаю подію, яка відбулась 1 січня 1919 року. Симон Петлюра від імені Директорії УНР підписує “Закон про Вищий Уряд Української Автокефальної Православної Церкви”. Але Михайло Грушевський та Володимир Винниченко вирішили, що побудують Українську республіку без релігійних діячів. Так само вчинили 1992— 93 рр., коли відбувалися надзвичайно складні процеси у церковному житті, які також могли б повернути Україну на інший шлях…Отже, День Злуки має налаштовувати нас на потребу звертати більшу увагу на українську Церкву. Адже без єдиної Церкви не може бути єдності у державі”.Напевно, інтелігенція чимось-таки завинила, що Україна так повільно випростується з-під колоніального ярма. Та чи все так однозначно?“Коли казати про діячів УНР, то найбільше був підготовлений до української незалежності Скоропадський, — висловив своє бачення непростих процесів української історії Іван Драч, голова Товариства “Україна — Світ”. — Подібне і ми переживали у період 1989— 91 рр. Нині дискутують: чого тоді націонал-демократи не взяли владу в свої руки? Але ж Народна рада ніколи не перевищувала критичної межі, щоб привести до влади патріотів. Згадаймо і те, скільки людей голосувало тоді за Чорновола… Україна на той час була готова до незалежності на одну чверть. Нині моя надія на тих молодих людей, які вчаться в університетах ім. Т. Шевченка, М. Драгоманова чи в НаУКМА, бо вони не обтяжені страшним тягарем, який висить на кожному, хто належить до нашого покоління”.— Ми зібралися тут насамперед, щоб вшанувати 90-річчя Акта Злуки, — підкреслив Володимир Сергійчук, професор Інституту історії Київського національного університету імені Т. Шевченка. — Це справді видатна подія у житті українського народу. Піднімімося над політичними таборами і говорімо по суті української історії. Саме Скоропадський дуже багато не зробив для того, щоб ця соборність утвердилася. До нього приїжджав голова законодавчої Кубанської ради Микола Рябовол і просив військової підтримки, щоб український корпус прийшов на Кубань, бо Кубань хоче приєднатися до України. Скоропадський не надав такої підтримки… До того ж, уряд Павла Скоропадського все діловодство вів російською.Вважаю, що велика заслуга Директорії й Симона Петлюри в тому, що тоді, 22 січня, відбулося формальне об’єднання українських земель. Адже згодом і Скоропадський, і Грушевський, і Винниченко опинилися в Австрії, а на захисті України до останнього стояв С. Петлюра.Саме такі приклади мають спонукати молодь до того, щоб вона будувала справді Соборну Україну.“Історія тих часів — це той фундамент, на якому будується сучасна Україна, арсенал, з якого можемо брати ідеї. Без них демократія, соборність, держава Україна неможлива, — долучається до розмови Владислав Верстюк, заступник голови Українського інституту національної пам’яті.Перший раз про соборність українського народу заявив голова Руської ради 1848 року у Львові. Значну частину ради становили священики, галицька інтелігенція. Їхні погляди формувалися на розумінні того, що народ, який населяє нашу землю, український. Бо про Україну було згадано ще 1187 року в Іпатіївському літописі. Саме це лягло у підвалини нашої національної ідеї, що дало змогу українській інтелігенції у XIX—XX століттях формувати образ сучасної політичної України. Натомість нині російські історики ведуть боротьбу — не на життя, а на смерть, за те, що немає ніякої України. Тож маємо докладати чимало зусиль, щоб дати гідну відсіч”.Від історичного минулого до проблем сьогодення місток у розмові за “круглим столом” перекинув Олександр Пономарів, професор Інституту журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка: “За вісім місяців свого керування Україною П. Скоропадський відкрив Українську академію наук, два університети, українізував пресу… Не заперечуючи заслуг С. Петлюри, В. Винниченка, М. Грушевського, зауважимо, що українську армію тоді таки розформували. Тож коли банда Муравйова посунула на Київ, її вийшли зупиняти 300 гімназистів, яких знищили, а за інших обставин вони були б видатними діячами української духовності.Щодо єдності українців, то колись в одній із ранніх поем на смерть Шевченка І. Драч написав, що за труною Поета йшли хохли, русини, малороси, щоб зватись українцями віднині.Тоді вони звалися всі по-різному: хохлами, русинами… Але всі українці — від Сяну і не тільки до Дону, а й до Північного Кавказу, — розмовляли українською мовою. А ми, їхні нащадки, за помаранчевої влади не можемо поновити українську школу № 36 в Донецьку, яку за часів Кучми закрили. Доки потуратимемо цьому, доти роз’єднуватимемося”.— Поділяю пафос тих, хто намагається знайти в нашій національній історії те, що є позитивом. Хоч, ясна річ, не заплющуймо очей і на помилки. Проголошення Акта Злуки, яке нині стало святом Соборності України, — це була дуже непроста справа. Коли у Львові стався Листопадовий чин, по суті, за одну ніч 1 листопада українці перебрали владу в свої руки. А за 20 днів по всій Галичині вже була українська влада! Це свідчить про особливий стан настроїв українців — про їхній високий патріотизм. Уявіть, це через п’ять з половиною століть відновилася українська державність на західних землях! А український дух, український патріотизм, ідея соборності вилилися у День Злуки, — ділиться роздумами академік Микола Жулинський, голова Комітету з Національної премії України імені Т. Шевченка. — За часів УНР в самій Україні надзвичайно складною була атмосфера через більшовицьку агітацію. Не забуваймо, що на фронтах Першої світової війни більшість становили українські селяни. Тепер уявімо прихід німців в Україну. Якою була свідомість людей? Вони дивилися на німців, як на ворога, адже ще вчора воювали з ними. Переконаний, що Скоропадський був українським патріотом. Таке у тих умовах було його бачення, щоб зберегти Україну.Надзвичайно складно і нині змінити суспільні настрої, які перебувають під системним ідеологічним контролем недружніх до України голосів і політиків, мас-медіа. Росія веде з нами ідеологічну війну: працює системно, послідовно, добираючи різні форми, щоб побороти нашу незалежність.Тому для нас головне — консолідація. Павло Михайлович слушно сказав, що нам треба виробити форми нової організації національно-патріотичних демократичних сил. Вони повинні бути не обов’язково партійні, а передусім громадські. Люди готові об’єднатися, але, можливо, не хочуть іти у партійні структури.Згадуючи про 90-річчя Соборності України, маємо за мету, передовсім заполонити ідеєю соборності уми молодого покоління на сході, півдні України, в Криму. Поки що вони несвідомі того, що є українцями і громадянами України.“Подібні обговорення мають відбуватися частіше, бо нинішня тема “круглого столу” злободенна, — переконаний голова Спілки офіцерів України В’ячеслав Білоус. — Якщо цього не робитимемо ми, то це зроблять за нас телеканали, які належать антиукраїнським структурам.На превеликий жаль, молодь всотує весь той непотріб, всю гидоту, яку транслює телебачення. Тут зібралося багато державників, тож маємо говорити не так про Росію, яка відбудовує свою імперію, а про наше сьогодення. Думаймо над тим, як нині складається бюджет на рівні села, селища, району, області, держави. Бо одна справа — аналізувати успіхи-неуспіхи Скоропадського, а інша — запрягатися в роботу й розв’язувати сьогоденні наболілі проблеми.Вчімося будувати і рухатися вперед”. Навряд чи в рамках одного, навіть такого представницького “круглого столу” можна окреслити ті проблеми, що вкорінилися в Україні за десятиліття. То як скористатися тим шансом, який має Україна?“Як інтелігенція може впливати на суспільні настрої, коли провідні телеканали по всій території України перебувають не в державних, а в приватних руках? Власники телекомпаній за світоглядом — реґіональні “хуторяни” або малоросійські реґіонали, які вправно здійснюють концепцію російської інформаційної доктрини на території України,— констатує реалії сьогодення Леонід Мужук, заступник директора КДТРК. — Спостерігаючи за тим, як перерозподіляється власність в інформаційній сфері упродовж багатьох років, бачимо: те, що діялося 1919 року, за тією самою схемою, майже один до одного, накладається і на нинішній період. Тому треба пам’ятати про всі ті уроки історії та “сценарії” й не завше декларувати лише свою толерантність. Важливо навчитися протидіяти тим викликам часу, зазіханням, які були, є і, на жаль, будуть. Захистити наші національні інтереси можемо тільки об’єднавшись, бо розбрат “еліт” усіх рівнів завжди використовували сусіди”.“Хочу подякувати Павлові Михайловичу Мовчану і “Просвіті” за те, що така розмова ведеться. Сподіваюся, що такі зібрання будуть по всій Україні, — підсумовує сказане за “круглим столом” академік Петро Кононенко, директор Інституту українознавства НАН України. — Проаналізувавши нашу історію, побачимо, що постійно була жива національна ідея. А ми почали зазнавати поразок, бо не мали єдності.Від Хмельниччини і до сьогодення маємо велику історію боротьби за справді соборну Україну. Це — територія, держава, влада, суспільство. Тому нині треба порушувати питання: у якому стані перебувають суспільство і держава?Соборність маємо виховувати і в сім’ї, пояснювати, що всі ми — українці.Вважаю, що Президент і уряд мають порушити питання про дотримання конституційної вимоги: Україна — соборна держава! Відповідальні органи скрізь повинні діяти в рамках Конституції й карати за антиукраїнські акції. Треба робити щось і з суспільною мораллю і свідомістю. Бо для багатьох людей, навіть учителів, професорів поняття “соборність” не існує. Вони над цим не задумувалися. Тому такі “круглі столи” конче потрібно проводити у ВНЗ, культурних товариствах по всій Україні. Наша центральна ідея: Україна — соборна держава! Або ми зміцнимо її, і вона є, або знову скажемо, що не було єдності, й ми залишаємося стояти на порозі того, що можемо втратити найвищий здобуток і скарб віків, який маємо”. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment