Лебеді любові

Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка та редакція культурологічного тижневика “Слово Просвіти” сердечно вітають Людмилу Ромен (Шевченко) — члена правління Сумського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” й керівника літературно-мистецького осередку “Слово” при Товаристві — з ювілеєм та бажають здоров’я, творчого натхнення, радості життя.

Олександер ШОКАЛОЛюдмила Валентинівна народилася 28 січня 1959 року в м. Ромни в сім’ї робітників. Закінчила Сумське вище училище культури та мистецтв ім. Д. Бортнянського. Член Національної спілки письменників України, Національної спілки майстрів народного мистецтва України, Асоціації діячів естрадного мистецтва України, дійсний член Української міжнародної академії оригінальних ідей.

Людмила — одна з найактивніших громадських діячок Сумщини кінця 1980—90-х років. Одна із засновниць та організаторок краєзнавчо-літературно-мистецького товариства “Спадщина” в Сумах, яке діяло в умовах переслідувань з 1984-го й згодом постало офіційно. Також одна із засновниць перших осередків в області ТУМ, НРУ, Союзу Українок та Сумської обласної організації Всеукраїнського жіночого товариства ім. Олени Теліги, яку й очолює з 1999 року. Як активна просвітянка Людмила керувала Козацьким ансамблем, що першим на Сумщині почав популяризувати українські патріотичні пісні й заспівав Гімн України під час першого підняття національного прапора в Сумах над міською радою. Поетеса Людмила Ромен — вихованка Сумського обласного літературного об’єднання “Зажинок”. Систематично друкуватись почала з 1985 р. в обласній та республіканській пресі. Автор поетичних збірок: “На вітрянім вогні” (1994), “Горобина ніч” (1996), “Мовчать дерева роду” (1999), “Яблука з неба” (2000, 2002), “Білий лебідь — лебідь Чорний” (2005), “Вірую” (2006), “Грім” (2006).А крім усього, чи передусім, Людмила Валентинівна — мати трьох славних синів, яких виховала разом із чоловіком Олексієм Григоровичем Шевченком, відомим громадським діячем Сумщини. Багатьма талантами наділена ця незвичайна жінка: художнє ткацтво, музика (піаністка й хоровий диригент), математика, поезія… Звідси — поліфонічність її письма й розмаїття виявів внутрішнього світу — ткання полотна своєї долі. А доля в неї нелегка (після народження дітей погіршилося здоров’я), та всі труднощі переборює вона волею до життя й любов’ю до білого світу. У сповідальних “Крутих сходинах до Слова” авторка розкриває глибинну пам’ять душі. Отак, із праоснов українського світовідчуття, з чистоти хліборобських вірувань та обрядів і з життєвого болю народилась оригінальна й цілісна поетична книжка — “Білий лебідь — лебідь Чорний”. У напутньому слові до неї доктор філософських наук І. Мозговий пише: “Сьогодні, коли ми звертаємося до витоків нашої духовності, коли відроджуються давні традиції, досить актуальними є намагання зрозуміти специфіку тих вірувань, які попри все наклали відбиток на ментальність, побут і світосприйняття українців”. В основі життєвого й мистецького полотна Людмили Ромен — любов, а піткання ясніє сонячними барвами. І всі узори на тім полотні опромінені любов’ю і є реченнями невидимої сакральної суті цього сонячного почуття: “Любов дається і відбирається, бо Любов — іскра вічного вогню, вічна краплина животворящої Дії Творця, не всяка душа її варта”. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment