ЯКЩО СТВОРЮЄМО ВІДПОВІДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ

Степан БОЙКО,м. Івано-ФранківськНа жаль, українська нація не лише спивається, вимирає від наркотиків і СНІДу, а й деградує. Брудним словом грішать у нас в усіх сферах незалежно від статків і соціального становища. Співак Кузьма шокував публіку піснею “Треба всіх послати на…”, а міністр внутрішніх справ Ю. Луценко заявив меру Києва Л. Черновецькому: “Краще бути геєм, ніж політичним підарасом”. А нещодавно на 5 каналі супротивники з двох партій так лаялися, що подумалось: волоцюги, а не члени парламенту. Тож де живемо? Філологи називають нинішню ситуацію пандемією, пошестю лихослів’я. Статистика стверджує, що симпатиків грубощів дедалі більшає. За даними Українського інституту соціальних досліджень, 55 % українців зовсім не бентежить нецензурна лексика, яку часто використовують у фільмах, телепередачах, і лише 20 % відмовляються від перегляду телепрограм та читання літератури з матюками.Літературна мова для багатьох українців стає атавізмом. Не віриться, що турецький мандрівник Ельвія Челеві, відвідавши Україну в XVII ст. і визнавши багатство нашої мови, налічив у ній лише чотири лайливих слова: “чорт”, “дідько”, “свиня”, “собака”. А нещодавно столичний мовознавець професор Леся Ставицька видала словник нецензурної лексики “Українська мова без табу”, де подано п’ять тисяч нецензурних слів і стійких словосполучень. Як зазначила авторка, аби лайливе слово було внесено в цю книжку, “воно мало тиражуватися в книжках, з’явитися в газетах на радіо та телебаченні”.Думки науковців про час появи цих слів-паразитів різні. Так, Ірина Фаріон, кандидат філологічних наук, авторка кількох книжок, вважає, що в Україну ці слова прийшли передусім з Росії. Існує теорія: лайка найбільше побутує у тих народів, які відзначаються загарбницькими тенденціями у поведінці. Росія виробила цей код. Нецензурну лайку можна трактувати як протест проти суспільства, яке чимось не задовольняє індивіда. Також матюк може бути просто словом-паразитом або ознакою низького рівня інтелекту, результатом нездатності висловити думки. Низи суспільства нібито матюкаються від тяжкого життя. Але я добре пам’ятаю післявоєнні часи, коли ми, діти, могли лише мріяти про нинішній одяг, солодощі чи іграшки, але разом з батьками відвідували хворих, родини, які бідували… Не хулили Бога чи державу, не заздрили, а задовольнялись, чим мали. Пам’ятаю, 1947 року, коли мама ішла в поле, а мені залишала відро дрібної картоплі, я по дві картоплини роздавав тим, хто голодував, і йшов у льох набрати ще, аби ці діти не вмирали…2008 року наша “Просвіта” провела для молоді кілька заходів щодо боротьби з лихослів’ям. Професор філології Микола Лесюк, редактор “Галицької Просвіти” Михайлина Боднар, голова “Молодої Просвіти” В. Олійник влаштували вечорниці й українські дискотеки для молоді, аби наші діти і внуки розмовляли українською, без лихослів’я, співали, колядували, вміли поводитися в церквах і на міських заходах, у товаристві старших і молодих. Можемо, якщо створимо відповідне середовище. Багато залежить від нас самих.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment