«РІЧКА — НЕСКІНЧЕННА»: ГОЛОСИ СВІТОВОЇ ПОЕЗІЇ В КНИЖЦІ СВІТЛАНИ ЖОЛОБ

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ,Києво-Могилянська академія, “Всесвіт”Щоразу, коли в Україні з’являється книжка перекладів світової літератури, здається, що наша культура на один крок наблизилася до тих скарбів слова, що віддзеркалюють естетичний досвід країн, різних народів, що представляють різні ментальності. Безсумнівно, кожна національна література має власний “пантеон” найвизначніших письменників, що формують її обличчя у світі. Та все одно жодна людина не може осягнути духовного досвіду від античності до сьогодення, що накопичився в літературі. Тому й перекласти всіх письменників світу всіма мовами неможливо. Переклад, з одного боку, відображає основні тенденції світової літератури певного періоду в певній країні, а з іншого — він обов’язково віддзеркалює й естетичні вподобання перекладача, адже, щоб перекласти художній твір, має відбутися внутрішнє розуміння художнього оригіналу. І йдеться не лише про розуміння на рівні значень і літер, а про глибше розуміння того семантичного ареалу, з якого вийшов цей прозовий чи поетичний твір у своїй культурі. А читачам перекладу залишається насолоджуватися процесом перенесення світогляду в іншу культуру. Особливо ж коли йдеться про поетичні переклади, адже поезія — це, крім усього, ще й філософія. Саме як збірку світової філософської думки можна позначити книжку Світлани Жолоб “Річка — нескінченна”, що побачила світ у видавництві “Етнос” тисячним накладом. У передмові Д. Павличка йдеться: “…Прикладів такого тонкого, філігранного уточнення й поглиблення думки оригіналу в перекладах Світлани Жолоб можна знайти багато… Перекладацька майстерність Світлани Жолоб — на рівні мистецтва її вчителів: Григорія Кочура та Миколи Лукаша. Саме ця книжка засвідчує, що суворий вік не підмінив їй життя. Вона знає власні береги, де б’ють джерела чистої, здорової води, поміж якими йде її життя, як течія ріки, що несе мудру людську печаль, надію і доброту в море української мови й культури”. І справді, Світлана Костянтинівна — знакова людина в українській культурі. Авторка поетичних збірок (“Ярославна”, “Сонячні пагорби”, “Дерево життя”), багаторічний редактор у видавництвах “Дніпро” та “Педагогічна преса”, вона вирішила подарувати українському читачеві найкращі переклади поетичних творів світової літератури, що охоплюють майже всю земну кулю, адже представляють угорську, французьку, словацьку, російську, польську, латиноамериканську культури. Відчутно, що кожен вірш-переклад у цій збірці невипадковий; між поетичними перекладами сформувався зв’язок, що надає можливість побачити і стиль, і хід думки перекладача. В “Річці — нескінченній” немає другорядних імен, а якщо ми не знаємо творчості якогось поета з тих, що увійшли до збірки, то це тільки наша провина і наше незнання скарбів світової літератури. Серед найвідоміших імен, які вже було свого часу перекладено українською і які знайшли відгук у читацькому серці, можна назвати поезії чилійця Пабло Неруди (з поеми “Вселенська пісня”, “Каміння Чилі”, з елегії “Непохована” тощо), перуанця Сесара Вальєхо (вірш “Маса”). Переклади латиноамериканських авторів — окрема складова видання. Любов Світлани Жолоб до літератури цього реґіону давня. Саме з цієї любові й постав переклад славетного роману Маркеса “Осінь патріарха” 1978 року (перекладено разом із Сергієм Борщевським), що побачив світ на шпальтах перших чисел тогорічного журналу “Всесвіт”. Проте в збірці “Річка — нескінченна” розміщено й переклади іспанця Федеріко Ґарсіа Лорки, грека Янніса Ріцоса, французів Шарля Бодлера, Стефана Малларме, Проспера Меріме, Лотреамона (автора дуже рідкісного в перекладацькому плані, адже й досі немає жодного українськомовного перекладу Лотреамона (Ісідора Дюкаса) у формі окремого видання, а російський переклад — іще з середини ХХ століття); російських поетів Осипа Мандельштама (“Старий Крим”), Анни Ахматової (із циклів “Юність”, “Вітер війни”, “Голосіння”, “Учитель”, “Північні елегії” тощо), Афанасія Фета, Федора Тютчева (“Я вас зустрів — і все минуле…”) та багатьох інших авторів. У перекладі з російської можна відчути, скільки праці пішло на те, щоб досягти такої майстерності, що може дорівнювати генію Максима Рильського, який переклав для української літератури “Євгенія Онєгіна”. Я вас зустрів — і все минуле У згаслім серці ожило, Мов золоті літа вернули, І душу сповнило тепло.Як передзимною порою Бувають дні, буває мить, Коли повіє враз весною, І щось у серці защемить…(Ф. Тютчев). Для мене відкриттям був перший вірш цього видання — твір балкарського поета Кайсина Кулієва. Це — більш ніж переклад, сам по собі вірш емблематичний, філософський, де в кількох строфах — уся велич природної стихії, її вічність і непроминальність. На цьому тлі людське життя — тільки прелюдія до чогось більшого, що, проте, обов’язково станеться, “допоки стоять оці гори”. Вірш і трагічний, і життєствердний водночас: панорама тисячоліть проходить перед очима, коли поринаєш у глибини цього твору. Рефрен вірша (винесений в назву) вражає тим, наскільки влучно вдалося закарбувати цілий світ в одному простому реченні, що втілює такі концепти, як незнищенність, вічність, міць, захист-оберіг. У мене цей твір одразу викликав асоціації з романом “Коли падають гори” Чингіза Айтматова… Чи це просто збіг, чи і справді в цих творах авторам удалося схопити сутність життя і Всесвіту?Допоки стоять оці гори — Тектимуть річки із пречистих снігів, І вітром весни буде віяти з гір, Допоки стоять оці гори.Допоки стоять оці гори — Напровесні проліски будуть завжди Здивовано-білим по схилах                 цвісти, Допоки стоять оці гори.Допоки стоять оці гори — Ми, люди, від радощів і від образ Сміятися й плакати будем не раз, Допоки стоять оці гори.Допоки стоять оці гори. Тут буде скорбота, чекання,         й любов, І жаль, і надія, і жар молитов, Допоки стоять оці гори.Але, мабуть, найбільше в цій книжці перекладів із грузинської. Свого часу у Світлани Жолоб виходила книжка перекладів сучасної грузинської поетеси Ани Каландадзе “Високе небо Грузії” (1987). У цій збірці можна прочитати і переклади поезій інших грузинських авторів: Ґалактіона Табідзе, Карло Каладзе, Іраклія Абашидзе, Лії Чавчавадзе, Рауля Чилачави. Це далеко не повний перелік поетів, яких представила для українського читача Світлана Костянтинівна. Коли гортаєш цю збірку, не помічаєш жодного випадкового вірша, всі поезії пов’язано між собою. Попри те, що перекладені поезії з різних часів і культур, у річці Часу Світлани Жолоб вони утворили свою річку — також вічну, нескінченну, яка тектиме, допоки в цьому світі житиме поезія.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment