ДРУЖБИ З ІМПЕРІЄЮ НЕ БУВАЄ

Володимир ФЕРЕНЦ,м. Івано-ФранківськЧас українського романтизму добігає кінця. Яскрава національна ідея неодмінно консолідувала б суспільство, але цього не сталось, бо Росія так і не вийшла з незалежної України. Говорячи це, ми в глибині душі відмовлялись вірити в такий жахливий діагноз. Росія дуже зручно влаштувалася в усіх структурах держави, опираючись на тисячі таємних і тепер неприхованих прихильників, підсобників, найманців і технологів російського впливу на українців. Є всі ознаки того, що в Україні домінує силовий процес консолідації суспільства навколо гуманітарних цінностей Росії. Про це свідчать наслідки конфлікту мов, що не на користь українській, і результат інформаційного змагання, очевидний на екрані телевізора, газетних шпальтах і просто на вулицях міст. Російський чинник прискорює тиск на суспільство вже цілком саморушійно. Українське суспільство мимоволі робить це для Росії безкоштовно. Процес підживлюється зсередини за рахунок домінантної присутності носіїв російської мови і російської ментальності передовсім у владі, великому бізнесі та ЗМІ. Це не російський шовінізм, як дехто вважає, а історично перевірена, надійна технологія, з допомогою якої багата владна верхівка Росії забезпечує собі економічну вигоду в Україні. Гроші — й жодних сентиментів! Бажання впливати на всю Європу вторинне, хоч жадане, адже відкриває перспективу економічної вигоди. Російський шовінізм виявляється як звичайна реакція хижака тільки у відповідь на спробу України не погодитися з таким “прозорим” і суто прагматичним планом поширення російського впливу на українських теренах. Імперія й у ХХІ столітті мусить “живитись іншими народами” — така її природа. Немає сенсу ненавидіти за це Росію чи намагатися завоювати її прихильність. Це безглузде витрачання часу, який українці могли б використати для облаштування власного життя. Хоч як парадоксально, Росії вигідно провокувати нас на ненависть, продажництво чи зраду — це головна історична інтрига російсько-українських відносин, яка дає поживу для мотивації ще більшого тиску і самовиправдання дій імперії у власних очах. Росія прагне стати наддержавою, і тому її поведінка не буде унікальною, як ми звикли вважати досі. Серед сучасних наддержав хижацький тип поведінки з подобою розкритих обіймів та усміхненого “фейсу” — нормальне явище, до якого звикли всі народи, крім нас. Це неможливо маскувати словами, хоч би для цього працювали армії фахових журналістів і технологів з інформаційного впливу. Отже, Росія для нас — симпатичний ведмідь, з яким можна торгувати, але не треба пробувати його дресирувати, не брати в дружній хоровод — він хижак і хоче їсти. Недавній газовий конфлікт — урок для України, як треба будувати майбутні відносини з сучасною Росією.Україна повинна не ображатись на зверхність того, кого комуністична пропаганда нарекла “старшим братом”, адже дружби з імперіями не буває. Варто дбати про власну перспективу, пам’ятати, що справжнє життя нації відбувається лише в гуманітарній сфері, а господарство похідне. Якщо в державі домінують чужі цінності, господарство не підніметься вище рівня економіки колонії. Становище так званих країн, що “вічно розвиваються”, підтверджує це правило. Як передумова жорсткої економічної конкуренції, в Україні відбувається змагання двох центрів — українського і проросійського. Якщо переможе громадянська консолідація навколо російського набору гуманітарних цінностей — економічно виграє російський великий бізнес, відновиться історична Малоросія з усіма наслідками для етнічних українців. У процесі розвитку української державності ми якось непомітно пропустили точку неповернення гуманітарно-мовної рівноваги. Слухали байки лібералів про ринкову економіку. Процес російського гуманітарного домінування вже не врівноважується відповідним опором етнічних українців. Світовий бізнес теж долучився до підтримки зросійщення українців як до технології “дотискання” України і перетворення на слабкого світового конкурента. Тепер кожен сильний світу цього ладен бачити в Україні територію для доброго зиску, про що свідчить і тотальна інформаційна “пасивація” України як “корупційної держави”, хоч корупція опанувала весь світ, і найбільше її — у великих країнах. Зросійщення етнічних українців в Україні перетворилося на глобально вигідний, тобто не лише російський проект. У такому разі ми ризикуємо опинитися в ролі Нової Америки з Клондайком, яку відкрив їхній Колумб.Нам треба боронитися, щоб Україна з часом не стала тирлом світу, коли на місцеве населення ніхто не зважатиме — чи ти щирий українець, чи ти москволюб, чи ти мирний малорос. Припинити домінування проросійського гуманітарного начала можна тільки шляхом відновлення конституційного порядку застосування державної мови, після чого використання російської повернеться в природне русло збереження і розвитку самобутності російської етнічної меншини. Для відвернення небезпеки малоросійського переродження України залишається невикористаною і майже непереможною особиста дія кожного, хто є справжнім українськомовним українцем, хоче подолати зросійщення, а також державницька позиція громадян іншого етнічного походження, які свідомо шанують українську мову і хочуть жити в консолідованій і сильній Україні.Хоч би хто що казав, а в Україні все залежить від українців!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment