ОРХІДЕЇ РІДКІСНОЇ КРАСИ

“Феномен незнищенності” — так назвав своє слово Олесь Гончар на відкритті Установчої конференції Товариства української мови імені Тараса Шевченка 11 лютого 1989 року. Нині з того дня, який, без перебільшення, змінив український світ, минає 20 літ. Вічної пам’яті Божою милістю українець Олесь Гончар залишив цей світ у липні 1995 року. Але слово його працює на Україну щодня і довго ще працюватиме, зміцнюючи позиції українства.Сьогодні “Слово Просвіти” розповідає вам, дорогі читачі, саме про такий приклад дієвості Гончаревого слова. У Дніпропетровському національному гірничому університеті, завдяки послідовній державницькій позиції ректора цього ВНЗ, академіка НАН України Геннадія Григоровича Півняка діє своєрідний духовний центр, від діяльності якого причащаються не лише студенти-гірники, а й ціле місто. Тут відбувається безліч цікавих заходів, присвячених мові, літературі, культурі, — Гончарівські читання, зустрічі з дружиною письменника Валентиною Данилівною Гончар, його сестрою Олександрою Терентіївною Совою, з учнями і вчителями шкіл, врешті, з тими, чий шлях повернення до українства у своєрідному місті, що й до сьогодні в сенсі культурного означення оглядається на своє минуле, віддзеркалене в іменнях Катеринослав — Січеслав — Дніпропетровськ, досить неоднозначний і нелегкий. Олесь Гончар, чия біографія тісно пов’язана з цим містом і цим краєм, став своєрідним провідником для земляків до славного козацького минулого, до української традиції, до українських державницьких ідеалів та українського слова.

Здається, саме завдяки діяльності ентузіастів української справи з ДНГУ і нині в стінах цього ВНЗ, а за ними — по всьому Дніпропетровському краю котиться м’який і неповторний голос Олеся Гончара, торкаючи серця земляків: “Історія дає нам шанс, і гріх було б не скористатися ним сповна. Хай наснажує нас мета висока, заповітна! Тож:— Мово, будь! Мово, живи і живи!”

Ніна ГНАТЮКЄ імена, які не стираються в пам’яті, від яких віє теплом. Саме до таких належить Олесь Гончар.Сьогодні є чимало літературознавців, які прагнуть перекреслити всю українську літературу радянського періоду, вишукати в творах класиків такі цитати, а в біографіях — такі факти, які очорнили б ці імена, применшили значимість видатних постатей. Про глибокий аналіз тих історичних обставин, в яких було створено ті чи інші книжки, про лещата цензури, про недремне око каральних органів, у полі зору яких були всі — від початківців до лауреатів державних премій, на жаль, часто забувають.Але водночас серед наших сучасників маємо чимало справжніх добродіїв, які вміють цінувати вагу художнього слова, берегти пам’ять про тих, хто понад усе любив Україну, жив і творив для неї.Великою перемогою для нас усіх є те, що Дніпропетровському державному університетові присвоєно ім’я Олеся Гончара. І це не просто позначка на вивісках, бланках, дипломах, а той духовний вимір, до якого мають дорівнятися студенти, викладачі цього навчального закладу, інтелігенція, всі свідомі громадяни краю.Під час Міжнародного Шевченківського свята “В сім’ї вольній, новій”, що відбулося 2008 р. у Дніпропетровську, мені пощастило побувати у Національному гірничому університеті. Тут діє Інститут гуманітарних проблем, є кафедра історії та політичної теорії, якою завідує професор В. Пушкін. Саме завдяки наполегливості, ініціативі, невтомності Віктора Юхимовича на базі цього університету створено Центр культури української мови ім. Олеся Гончара.Конференції, творчі зустрічі, виступи на радіо і телебаченні, повсякденна робота з утвердження державності української мови — ось неповний перелік тих корисних і потрібних справ, якими займаються добродії з гірничого університету.Віктор Пушкін, Світлана Олійник, Ірина Цюп’як упорядкували і видрукували збірники афоризмів, висловів, роздумів з творів Олеся Гончара “Бережіть собори душ своїх” і “Україна — моя пектораль”. А 2008 року світ побачив ще один збірник афоризмів видатного майстра слова — “Тайноцвіт”. Цього разу він вийшов українською, англійською й німецькою мовами. До колективу упорядників долучилися Ірина Кабаченко та Лариса Токар.Перегортаєш сторінки цих видань — і мимоволі рука тягнеться до записника: занотувати, запам’ятати, передати з уст в уста ці безцінні зблиски мудрості, краси.У передмові до збірника “Україна — моя пектораль” лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка, директор видавництва “Веселка” Ярема Гоян зазначив: “Особливість таланту Олеся Гончара саме в тому, що він уміє в океані рідної мови знайти таке слово, яке несе в собі код нації, і засвітити його перед народом, піднести, як знамено, розгорнути, як епоху, вмістити в ньому степи, ясні зорі і тихі води України. І тоді те обране чи послане долею слово, розродившись із народних глибин, набирає враз сили отчої землі і вогню сонця.Кожне слово, як промінь світла, а зіллються — і вони спалахнуть сяйвом в одному небесному слові: Воскресіння! То воскресає на зорі третього тисячоліття наша Україна, а з нею відродиться в новій силі народ, ім’я якого вперше за всі пережиті віки записане в Конституції з великої літери — Український. Славне, високе і горде імення — Український народ — виборював усім своїм подвижницьким життям як віщу зорю нації вірний син її Олесь Гончар”.Збірник афоризмів “Тайноцвіт” упорядники присвятили Валентині Данилівні — Берегині, сподвижниці творчих задумів Олеся Гончара. Перечитуючи це видання, я знайшла такі рядки Олеся Терентійовича: “Із самого Бангкока везу до Києва живі квіти для Валі — орхідеї рідкісної краси”.Саме такими орхідеями рідкісної краси, сили і мудрості є афоризми Олеся Гончара, мов золоті розсипи, зібрані й видрукувані працівниками Центру культури української мови ім. О. Гончара. Шкода лише, що вийшли в світ ці збірники невеликим накладом. А як було б добре, якби цю працю підтримала держава, і збірники вийшли в серії “Українська книга”! 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment