ЗАНЕДБАНА ПАМ’ЯТЬ

Рахункова палата України підготувала і подала на розгляд парламенту Звіт про використання коштів Державного бюджету на збереження історико-культурної спадщини в заповідниках. Оскільки Держбюджет формує Верховна Рада України, вона і контролює його виконання. Рахункова палата, згідно з Конституцією України, — єдиний державний орган, створений парламентом для такого контролю.

Петро АНТОНЕНКОНе зупинятимемося на відомих істинах, що саме держава, а вже потім доброчинці-меценати, має дбати про охорону, відновлення, збереження національних пам’яток; що це не лише наша внутрішня справа, адже ці пам’ятки — надбання людства, й Україна має берегти їх, підписавши низку міжнародних конвенцій та угод. Зайве нагадувати, що ця справа десятиліттями у нас на десятому плані й на неї завжди не вистачало коштів. Якщо 2003 року на реставрацію пам’яток історії було надано 71 відсоток коштів від потреби, в наступні два роки — по 57 відсотків, а пізніше відповідно 18 і 11 відсотків.

Почнімо з того, що, здавалося б, не вимагає великих витрат: обліку й оцінки пам’яток. Тут майже нічого не роблять, мабуть, щоб легше було доруйновувати, а то й розкрадати національні святині. Нині в Україні налічується 140 тисяч пам’яток історії й культури. Діє 64 заповідники, зокрема 26 державних, інші комунальні. До Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО включено Софійський собор Києва з архітектурним ансамблем, Києво-Печерську лавру, історичний центр Львова, геодезичну дугу Струве та букові ліси Карпат. Підготовлено документи ще на 11 об’єктів. Усі пам’ятки повинні бути занесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. За шість років цього реєстру, який мали створити Мінкультури і туризму, Державна служба з питань національної культурної спадщини та Мінреґіонбуд, так і не створено. Є лише перелік об’єктів. Не зроблено грошової оцінки жодної пам’ятки, а це обов’язкова вимога закону. Тобто все це безцінне, в тому сенсі, що юридично нічого не коштує. Чим не підґрунтя для розтягування! Виняток становлять хіба що 18 зі 120 пам’яток Києво-Печерської лаври, та й то лише тому, що їх здано в оренду. Ще одна узаконена лазівка беззаконня — відсутність у більшості випадків охоронних договорів, які мають укласти всі власники пам’яток з відповідним державним органом. Дивує, що Держкультурспадщини зовсім на має інформації про кількість таких договорів. Відомо, що за останні понад три роки було укладено… аж 20 та погоджено ще 50. Це при тисячах пам’яток. Наприклад, без охоронного договору — знаменитий Національний заповідник “Хортиця”. Словом, крадь досхочу.Щоправда, взяти об’єкти під охорону іноді ніяк. Адже у дев’яти областях, разом зі столичною, й досі не створено спеціальних місцевих органів охорони історико-культурної спадщини.Усе це породжує злочинну безконтрольність у справі збереження національних святинь. За приклад можна взяти Києво-Печерську лавру. Це водночас і Національний історико-культурний заповідник (він у віданні Мінкультури і туризму), і діючий монастир УПЦ Московського патріархату. Біди Лаври — тема окремої й важкої розмови. У заповіднику лише за 1999—2007 роки всупереч умовам охоронно-орендних договорів та без згоди дирекції було знесено 11 об’єктів культурної спадщини (зокрема браму й огорожу при в’їзді до Нижньої Лаври), перебудовано 16 об’єктів і збудовано 16 нових. “Крім того, неузгоджені дії щодо реконструкції і будівництва спричиняють руйнівні процеси на пам’ятках Заповідника”, записано у Звіті. Ідеться про господарську діяльність монастиря, не підтверджену ні Генпланом, ні розрахунками, навіть без проекту інженерного захисту території. Словом, що хто хоче, те й робить. Між тим, згідно з міжнародними конвенціями, наша держава зобов’язана інформувати Секретаріат ЮНЕСКО навіть про намір вести подібні роботи на об’єктах, що перебувають під охороною світової спільноти.  Ще 2006 року уряд дав вказівку відповідним державним органам, столичній владі виселити з Лаври ті установи й організації, діяльність яких не пов’язана ні з заповідником, ні з церквою. Вказівки так і не виконано. Натомість 40 відсотків загальних площ у спорудах і будівлях Лаври надано в оренду і безплатне користування всім оцим “гостям”, а через брак експозиційних площ  експонують лише один відсоток (!) наявних фондів. До речі, приклад з Лаври беруть інші заповідники. Так, Кременець-Почаївський надав в оренду приміщення підприємству “Профдезінспекція”, заповідник “Херсонес Таврійський” — місцевому яхт-клубу.Ще одна гостра проблема — землі заповідних територій. Тут тисячі гектарів “нічиєї” землі. Так, у державних заповідниках, підпорядкованих Мінкультури і туризму, майже на 30 відсотків площ досі не видано державних актів на постійне користування землею. Рекорд тут, мабуть, за Національним заповідником “Хортиця”, довкола якого розгорілися справжні земельні скандали. І не випадково. Адже на заповідній території, окрім самого заповідника “Хортиця”, земельні ділянки отримали ще 29 суб’єктів. І чималі: 83 відсотки загальної території! А понад 33 гектари — у непевному правовому стані. Землю, яку Запорізька міськрада надала заповіднику, ще раніше вона передала одразу кільком суб’єктам, серед яких — Придніпровська залізниця, садівниче товариство. Не випадково в такому правовому хаосі на території заповідника самовільно будують дачі, сараї, гаражі, цех з виготовлення хімічної продукції, проводять самовільне будівництво автостоянок. Про безгоспність наших пам’яток можна зробити висновок і з того, як відбувається їхня паспортизація. Її мали провести протягом 2003—2010 років, координатором призначено Мінкультури і туризму. Але досі у дев’яти областях так і не було розроблено програм паспортизації. Держава виділяє на цю справу чималі кошти, але за останні п’ять років на паспортизацію пам’яток чомусь використано лише 30 відсотків наданого. Десятки тисяч пам’яток і далі безпаспортні. За недостатнього фінансування наші відомства, насамперед МКТ і Мінреґіонбуд, повертають до бюджету чимало не освоєних коштів. Не відстають у цьому й місцеві органи влади. Дивують методи освоєння. Реставрація храму відрізняється від будівництва зерноскладу. Є норми, правила, технології. Але про яку технологію говорити, коли за дрімучим принципом “залишкового” фінансування кошти на реставрацію можуть надати під зиму.  2008 року на реставрацію і реконструкцію заповідника “Софія Київська” надано 6,5 мільйона гривень, але 60 відсотків їх було передбачено на останній квартал, тобто на період, коли реставраційні роботи за технологією заборонено проводити.Ще одна біда — довгобуди й недобуди. Так, у 2005—2006 роках на зміцненні узбережжя острова Хортиця було виконано лише 20 відсотків робіт. На цьому фінансування припинилося, а тому й роботи зупинилися. Стихія продовжує руйнувати недобудовані об’єкти, в які вже вкладено півтора мільйона гривень.Рахункова палата виявила ще чимало недоліків. Наприклад, коли замість державного замовлення відомства практикують договори підряду з різними комерційними структурами, а це вже стежечка до зловживань. “Відловлено” чимало конкретних порушень використання бюджетних коштів у певних заповідниках. Питання тільки в тому, чи буде належна реакція правоохоронців. Тож резюме Рахункової палати досить песимістичне. Правда, це виходить за межі її функцій, адже палата покликана перевіряти, як витрачають державні, тобто наші з вами гроші. І все ж довелося констатувати, що через бездіяльність виконавчої влади в питаннях збереження національної духовної спадщини “більшість прийнятих державних цільових програм, спрямованих на їх вирішення, не профінансовані у запланованих обсягах і не виконані”. Що тут додати?

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment