ТОЧКА РІВНОВАГИ

Володимир ФЕРЕНЦ,м. Івано-ФранківськКоли уважно спостерігаєш за “хитрими” базарними вагами, їхнє нервове балансування заворожує, гіпнотизує, і вже не хочеш нікого ловити на шахраюванні. Так само з українською політикою — ідеальної рівноваги сил ніхто не очікує, сприймаючи все як хаотичне балансування протистоянь. Тисячі рук з різних боків то підштовхують, то притримують розбалансовані шальки терезів української влади, що вже стають терезами історії. Треба ловити точку умовної рівноваги, якщо є ще хоч трохи відповідальності в тих, хто взяв на себе відповідальність за державу. Це можливо нині, після парламентського звіту уряду і провалу несміливої спроби відправити його у відставку. Юлія Тимошенко виступила у своїй ролі талановито, що особливо помітно на тлі блідої політики нашого парламенту. Хтось вважає це перемогою БЮТ та її лідера. Та не про це йдеться: громадян цікавлять не перемоги чи програші політиків, а як порятувати себе і багатостраждальний народ… Президент Віктор Ющенко отримав шанс на моральний вихід з політичного клінчу, в якому вимушено опинився вже після першого скандалу в Секретаріаті. Таке тривале протистояння — без права ухилитись і жодної можливості вийти на шлях порозуміння — психологічно тяжко витримати, враховуючи програшність нав’язаного стилю і сценарію непотрібної нації суперечки. Про це не варто говорити. Не треба лякати вибагливу українську долю. Настане час, і кожному з нас усе стане зрозумілим. Президентові більш не варто щодня застерігати уряд, хоч пояснювати, в чому полягають можливі небезпеки, треба. В. А. Ющенко сказав про це у телевізійному зверненні до нації. Слово за нацією. Громадяни сприйняли все напрочуд спокійно. Люди тепер сподіваються лише на себе і на власну феноменальну здатність виживати, тому наш народ неможливо залякати. Він воліє не знати, з якою силою йому доведеться зіткнутись небавом. Напевно, має рацію один з “чорних” філософів економічної кризи: українці повинні відчути все це власними долями і кишенями. То хто ж дасть нам шанс уникнути чергового пограбування? За Конституцією, тільки Президент може допомогти нації зробити правильні висновки і вийти з кола циклічності проблем на рівну дорогу успіху. В цьому обов’язок Президента. Якщо він зуміє це зробити — замість пояснень, хто винен, і чергових застережень, кризова “прелюдія” завершиться. Кожен з вищих керівників держави формально зробив остаточний вибір, після чого повинна настати психологічна рівновага. Президент пропонував власне бачення виходу з кризи і висловив свої застереження. Прем’єр заявила про бажання йти власним шляхом і домоглася фактичної підтримки парламенту. З цього моменту будь-які слова критики із Секретаріату Президента чи наполягання на зміні політики уряду зайві. Більш того, позиція конструктивної критики уряду може зіграти фатальну роль в порушенні психологічної рівноваги між Президентом і Прем’єром. Модель цієї рівноваги така: уряд діє вільно, і зауваження зможе йому зробити тільки народ власною реакцією, якщо розумітиме, що з ним відбувається, хто винен, і зуміє організуватися вільно, а не “під дудки і позиції”. Президент не може і в жодному разі жодним словом публічно не повинен оцінювати дії уряду, бо відтепер не має змоги впливати на них ні конституційно, ні через парламент, ні волею громадської думки. Уряд з парламентом взяли відповідальність на себе і критику з пропозиціями радо вітатимуть як можливість перекласти свій негатив на “помічника без права голосу”, тобто Президента, і цим відвернути власну відповідальність перед нацією.Політики в боротьбі за владу не завжди бачать державну мету. Прем’єра призначено для простого утримування бюджетного балансу і господарювання, тому він не може бути національним лідером. Мету нації й поведінку народу в складні моменти історії повинен чітко бачити президент, тлумачити народові суть і варіанти дій, і головне — можливі наслідки для громадянина. У світовій практиці дедалі більше націй ідуть легшим шляхом — віддають перші ролі прем’єрам, але це не вихід, бо веде до застою розвитку демократій та частих змін урядів. Ми не виняток. Українці, зламані кризою, всупереч Президентові, парламентові й уряду можуть не послухатися нікого і вкотре програти. Президент повинен говорити з народом щодня як із єдиним носієм влади, пояснювати обов’язки кожного громадянина, спокійно апелювати до здорового глузду нації. Настане час, і після страждань та втрат народ вимушено визнає рацію позиції свого Президента, відшукає втрачену стежку, і вже ніхто й ніщо не зможе зіграти на його простому бажанні жити по-людськи на власній землі.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment