БОРОТЬБА З КАРЛЮЧКОЮ

Микола ПЕТРЕНКО,письменник, м. ЛьвівНещодавно ми відзначали гірку дату — 75-річчя Голодомору. Я написав книжку “Сни про окраєць хліба”, куди ввійшли документальні новели та вірші — свідчення семирічного першокласника. І нині з глибин пам’яті виринають якісь деталі. Вони промовисті, тож хочу бодай на одній із них зупинитися. Ми, тодішні першокласники, пам’ятаємо “боротьбу з карлючкою”, бо йшлося про пекучу тоді мовну проблему. Це можна назвати владною дурістю, якби вона не віддзеркалювала ідеї імперського панування, в даному разі мовного.Але спочатку кілька слів ще про одне. Тепер ніхто не згадує, що тоді поряд із закриттям церков, побиттям ікон в кожній хаті, знищенням хрестів на цвинтарях, “скасували” неділю. Замість того ввели вихідним шостий день — спершу субота, потім п’ятниця, четвер, середа… Раз на півтора місяця вихідний припадав і на неділю, але не більше…Друга загублена в моїй душі деталь — про “карлючку”. Навесні 1933-го влада таки схаменулася: гине народ, а треба сіяти, гинуть діти — а це ж завтрашні раби. Для орачів і сівачів у полі запровадили обіди, адже люди геть виснажені. Ввели обіди і в школах. Тож ми намагалися не пропустити жодного навчального дня — нам варили бодай пісні й рідкі, та все ж якісь подоби кулішів, затірок, гречаних супів. Одного весняного дня вчителька принесла на урок торбинку битого скла, роздала кожному: “Діставайте, діти, букварі, від першої сторінки до останньої вишкрібатимемо карлючку, що над буквою Ґ!”І ми шкребли тими скельцями, бо більше не було чим, деякі дівчата і пальці покривавили, але із завданням впоралися…Аж тепер я вирішив попросити допомоги львівських архівістів, щоб з’ясувати, за якими законами чи постановами те діялося. Вишикуване в один логічний ланцюг, зібране нами дивувало: виявляється, в той час уряд, політбюро засідало й ухвалювало рішення з мовного питання майже стільки, як і з питання хлібозаготівлі!24 січня 1933 року Москва скерувала в Україну спеціального посадника П. Постишева, але не лише для “вибивання” хліба, а й для викорінення насамперед у середовищі української інтелігенції “петлюрівського духу”. Із ним прибув тритисячний загін інквізиторів. І вже в березні зняли з посади наркома освіти М. Скрипника, створили комісію “для перевірки роботи на мовному фронті”, адже в Україні “не тільки не велася боротьба проти буржуазно-націоналістичної лінії у питаннях створення української наукової термінології, а й викривлялася партійна лінія на фронті мовознавства”.26 квітня ухвалили рішення про припинення друкування всіх словників, про перегляд чинного правопису з вимогою уніфікувати його з російським, ліквідувати розбіжності.Тож тепер знаю, коли було винесено вирок літері Ґ, хоч затвердили постанову про це лише у червні, на розширеному засіданні політбюро. Щоправда, пунктів у тій постанові було набагато більше, стосувалися вони “націоналістичних” суфіксів та префіксів, запозичених слів, не кажучи вже про термінологію. Водночас було поставлено хрест на українізації, вирішено долю великого загону мовознавців і літераторів.Але мені чомусь досі пекла ота “карлючка”, з якою першокласники мали “щастя” тоді боротися…Я народився і виріс у давньому сотенному містечку Лохвиці, на вулиці, де ще тоді стояв пам’ятник нашому найбільшому мислителеві Г. С. Сковороді: лохвицькі дядьки зібрали двадцять п’ять пудів пшениці скульпторові на гонорар — і молодий тоді Іван Кавалерідзе створив шедевр до ювілею видатного земляка.Тож перегортаючи вкотре твори Г. С. Сковороди, відшукую основне — розмірковування про призначення людини — навіщо вона приходить у світ? Для щастя! А що таке саме щастя? Воно — в небесній любові, в любій праці, в рості й розвитку. Проте є чотири потреби, без яких людина гине; це вже не духовні, а фізіологічні: хліб і вода, тепло і сон.І ось: цілий рік не хтось один, не група людей — народ було позбавлено хліба. А потім ще кілька напівголодних років. Тобто кілька років Україна була позбавлена права на щастя. Звідси і мутація нашої ментальності, вироблення покручених моральних засад народу нещасливого. Аж до такої межі, що нині ми самі не можемо прийти до тями: що ж ми за народ такий?А ми народ, в якого на довгий час було відібрано право на щастя. А без цього і жити не варто!..

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment