НАГАДАЄ НАРОД СВОЄ ДАВНЄ ГРОМАДСТВО

Сергій ПІДДУБНИЙ, старший науковий співробітник Української Академії дизайну, дослідник української історії та мови, с-ще Голованівськ Кіровоградської обл.Дуже цікава і вкрай потрібна дискусія розгортається на сторінках “Слова Просвіти” про те, на які сили нам опиратися і як будувати своє життя. Маю на увазі статтю Світлани Орел “У чому зараз наша перспектива?” Болем за справи державні пронизані багато інших виступів, і не тільки в “СП”. Але чи читають їх ті, хто розв’язує державні питання на високих щаблях влади, чи готові прислухатися? Навряд чи від нинішньої влади, хоч би якого вона була кольору, можна чекати якісних програм, а тим більш державної волі на подолання кризових явищ, які зачепили всі сторони нашого життя. Можновладці не звикли мислити самостійно, бо завжди від когось залежали — одні від Москви, інші від Заходу, треті готові служити кожному, хто заплатить більше. З цього приводу хочеться нагадати, що маємо власний, прадідівський досвід державотворення. Про нього згадували навіть англійські археологи С. Пігот і Г. Кларк у книжці “Предісторичні суспільства”: “Розкопки підтверджують, що тип осель, разом із системою ради старійшин і своєрідним парламентом усіх вільних громадян, які послуговувалися ще кам’яними виробами, був уже усталений у Східній Європі 5000 літ до Р.Х.”. Найдавніша українська літературна й історична пам’ятка Влескнига дає назву цього “своєрідного парламенту”: “І так правили п’ятнадцять віків через Віче” (д. 3Б). Ось яка була стійка і надійна система правління — цілих п’ятнадцять століть протрималася! Звичайно, зараз інші часи і, можливо, не все знадобиться, але повчитися є чого. Геніальний Іван Франко у повісті “Захар Беркут” описує село, яке жило за законами віча, що ним керували Отці. Устами головного героя великий письменник і філософ залишив настанови, на які варто звернути увагу. Ось передсмертні слова старого Беркута, які він виголосив після перемоги односельців над численним монгольським військом: “Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се! Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас. Але я знаю, браття, і чує се моя душа, що се не був остатній удар на нашу громадську твердиню, що за ним підуть інші і вкінці розіб’ють нашу громаду. Погані часи настануть для нашого народу. Відчужиться брат від брата, відмежиться син від батька, і почнуться великі свари і роздори по руській землі, і пожруть вони силу народу, а тоді попаде весь народ у неволю чужим і своїм наїзникам, і вони зроблять із нього покірного слугу своїх забагів і робучого вола. Але серед тих злиднів знов нагадає собі народ своє давнє громадство, і благо йому, коли скоро й живо нагадає собі його: се ощадить йому ціле море сліз і крови, цілі століття неволі… Щаслив, кому судилося жити в ті дні. Се будуть гарні дні, дні весняні, дні відродження народного”. Підкреслено особливі слова, пророчі. Якщо ми не зважимо на них, море сліз і крові та століття неволі триватимуть. Час повертатися до науки наших пращурів, до їхнього досвіду громадського ладу в країні. Влескнига зберегла його основні моменти. І тут не тільки процитую з неї, а й внесу певні пропозиції. 1. Потрібно повністю змінити модель державного управління — вона повинна бути прозорою і зрозумілою кожному громадянинові, а не так як сьогодні, коли ніхто не знає, хто за що відповідає і з кого питати. Дощечка 33 Влескниги нагадує: “У той давній час багато родів зібрали Отці. Вони мали старших і Віча, деякі мали князів, яких обирали по сьомому колу од Коляди до Коляди”. А дощечка 3Б додає: “І так правили п’ятнадцять віків через Віче. А збиратися на нього і судити всякі відносини належало чесно. Так правили наші Отці: всяк міг слово сказати і те було благом”. Тут слід зауважити, що в Радянському Союзі теж існувало щось на кшталт віча. В його ролі була Верховна Рада СРСР, до якої обирали представників усіх реґіонів країни, а в ролі старших було Політбюро ЦК Компартії. Щоправда, між предківським вічем і радянським є велика різниця. Радянська Верховна Рада зобов’язана була виконати просту місію — сказати те, що накаже партія, і проголосувати так, як вирішило Політбюро. Ніхто не мав права на власну думку. Але навіть у радянському варіанті віче відігравало дуже важливу роль — об’єднавчу. На нього з’їжджалися люди різних національностей з різних реґіонів, два тижні вони сиділи поруч, жили в одних готелях і кімнатах, їли за одним столом, знайомилися, налагоджували зв’язки і співробітництво, випивали по чарці… Жодні слова й обіцянки про єднання сходу, заходу і півдня України, жодні інтеграційні програми не зроблять стільки, як віче. Зверніть увагу на фразу з Влескниги: “так правили наші Отці”. Ідеться про отців не в родинному розумінні — отець-батько, а в титулі й народному визнанні. Отці — очільники родів, волостей, обрані своєю громадою і наділені нею відповідними повноваженнями на розв’язання не лише питань місцевого значення, а й загальнодержавних. Нинішня ж Верховна Рада, втім, як і Кабінет Міністрів, і Секретаріат Президента, більш схожі на касти, які лише змагаються між собою, кому бути ближче до матеріальних благ і важелів впливу на потрібні інституції. 2. Слід водночас провести дострокові вибори президента, Верховної Ради, депутатів і голів обласних та районних рад, голів сіл і міст, а також ввести інститут ради старійшин. Звичайно, нелегко провести таку велику виборчу кампанію водночас, але це можливо. Надалі ж вибори різних гілок влади відбуватимуться в різний час. По-перше, президента варто обирати, як це було у наших предків, на сім років і не більш, як на два терміни. На вибори він іде разом з віце-президентом (чи головою секретаріату), який керуватиме урядом. Прем’єр-міністр від коаліції, як сьогодні — це неминучі протистояння і конфронтації. Президент — керівник виконавчої влади, і він мусить за неї відповідати безпосередньо. По-друге — рада старійшин. Її членом може бути людина не молодша 50 років. Рада має представляти всі реґіони України — по три особи від областей та республіки Крим. Рада старійшин — вища палата, яка затверджує ухвалені Верховною Радою закони і подає їх на підпис президентові. В разі принципових розбіжностей рада старійшин виносить питання на віче. По-третє, Верховну Раду обирають за партійними списками на чотири роки, вона займається лише законотворчою діяльністю. Працює на постійній основі, як і рада старійшин. Склад Верховної Ради не може перевищувати 200 осіб, вік депутатів — від 18 до 60 років. По-четверте, до складу віча входять обрані на прямих виборах своїх громад голови сіл, міст, районів, областей, а також керівники найбільших і найавторитетніших громадських організацій та спілок (може, комусь видасться завеликим склад віча, проте це питання не настільки складне, щоб не врегулювати його). Збирається віче раз на рік (у разі нагальної потреби може бути і позачергове скликання) пізньої осені на 10—15 днів для розгляду найважливіших, доленосних для країни питань, як-от: обрання голови Верховного Суду, Генерального прокурора і скарбника (голови Нацбанку). Ця місія має належати не президентові, не Верховній Раді, а саме вічу. На основі подань президента і Верховної Ради кандидатури на ці посади вносить рада старійшин. Конституційний Суд скасовується, його функції виконує Верховний Суд та саме віче, яке також може розв’язувати питання адміністративного й територіального устрою, продажу землі, визначення складу Кабінету Міністрів, штатів законодавчих та виконавчих органів влади, межу їхнього заробітку, оборонну стратегію країни тощо. Рішення ухвалюються не менш як 2/3 складу віча, зміни до Конституції — не менш 3/4. Тільки віче, а не президент, може оголосити про припинення повноважень Верховної Ради. Воно, а не Верховна Рада, також може припинити повноваження президента, якщо він не справляється зі своїми обов’язками, і навіть вимагати від Генпрокурора порушення кримінальної справи, якщо президент порушив клятву. Віче з подачі ради старійшин також встановлює (або скасовує) пільги для посадовців на період виконання ними відповідних обов’язків. На вічі мають головувати (по черзі один рік) керівники країв (областей). Перелік питань на його розгляд формується за результатами роботи Верховної Ради, президента, а вносить їх рада старійшин. Тобто повинно бути так, як записано у Влескнизі: спочатку вирішували отці, а тоді виносили питання на віче “так Віче рішило вслід за Отцями” ( д. 32). 3. За таких умов виникає питання про долю районних і обласних держадміністрацій. Головну роль на місцях мають виконувати ті, хто отримав довіру на виборах у своїх громадах: голова, рада і виконавчий комітет, створений цією радою. Адміністрації ліквідовуються, президент може мати на місцях свого представника з діловодом, юристом і водієм для нагляду за дотриманням законності на означеній території. Голови і ради також обираються терміном на чотири роки. Як члени віча, вони беруть участь у його роботі за рахунок місцевого бюджету. Ця місія дуже відповідальна, щоб залежати від держбюджету. З держбюджету фінансується канцелярія віча, яка працює на постійній основі, але з обмеженим штатом. Ми повинні вчитися правильно використовувати не тільки кошти, а й інтелектуальні ресурси. Витрачати їх на сидіння в кабінетах — злочин. Така модель управління врівноважує авторитет і відповідальність центральних і місцевих органів влади. Значно зростають шанси не лише механічного виживання села і району, а й їхнього розвитку, навіть без проведення адмінреформи: у голови села і члена віча з’являться важелі на ділі щось робити для громади. Він не чекатиме, коли ліквідують його посаду, а працюватиме. Так рятуємо Україну від майбутніх катаклізмів. 4. Модель вічевого управління ліквідовує цілу низку корупційних каналів — районних і обласних держадміністрацій, Кабінет Міністрів і Конституційний Суд, удвічі зменшується кількість депутатів. А це не тільки заощадження багатомільйонних сум на утримання, а й значне зменшення кількості тих, хто “кришує” злочинні схеми. Окрім усього, через віче народ отримає можливість реально впливати на Генерального прокурора і Генерального суддю. В разі, якщо вони не справляються зі своїми правозахисними обов’язками, на черговому вічі їх можна звільнити з посади, і жоден суд не допоможе їм утриматися на ній, бо рішення віча може скасувати лише саме віче. Окрім того, ця модель змусить громадян бути відповідальнішими та перебірливішими на виборах претендентів на посади. Вірогідно, значно зменшиться кількість тих, хто хотів би поживитися за чужий рахунок. За такої моделі державної влади повинні змінитися пріоритети і цінності, тобто у нас з’явиться шанс створити якісно нове суспільство. Значно збільшаться шанси виявити себе на посадах не кар’єристам та злодіям, а справжнім патріотам та професіоналам. 5. У жодному разі не можна зволікати з реформами. Зважаючи на те, в якому політичному, економічному та фінансовому становищі зараз перебуває світ і Україна, літо маємо розпочати вже за вічевим ладом. На закінчення додам від того ж Захара Беркута (І. Франка): “Нехай боги дідів наших благословлять вас, діти!” До діла!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment