Ганна КОЗАЧЕНКО, член правління Українського фонду культури Ні, не жонглює — він диригує світлом, бо палітра його, щоразу інша, відтворює різні мелодії, відомі й невідомі, іноді навіть іще не покладені на ноти. Він уміє передати тонкість, яка поєднує ніч зі світанком, і ніжно-бузкові сутінки, які поволі переходять у ніч. Він дослухався до переливів води в річках, протоках, вулицях-каналах і фонтанах найзнаменитіших міст Європи, потім разом із колегами мандрував узбережжям мальовничого італійського озера Комо, а ще раніше — на батьківщині імпресіонізму… Враження свої виклав у картинах настільки правдиво, що, навіть заплющивши очі, бачиш, як оживає хлюпіт з олійних фарб у живу мистецьку реальність. Тоді ще один — не прошарок — шар світу відкривається містично глядачеві у цілком сучасній, простій і водночас вишуканій галереї на бульварі Лесі Українки, 23 — зовсім поряд із пам’ятником авторці невмирущої “Лісової пісні”.Живописець Панас Титенко уникає велемовної похвальби на свою адресу, і не тільки привселюдної. Але увага до його картин не може бути надмірною. Незмінно приязний (бо така його сутність), він радо пояснює, чого найбільше потребують його полотна, ніби вони й справді — живі істоти. Адже пленер, улюблений імпресіоністами, — це обов’язково контакт із природним, не штучним світлом. І хоч галерея “Шарм” (саме вона представляє цього разу творчість Панаса Титенка) оздоблена за останнім словом виставкового обладнання, гості на відкритті не обмежились одним відвіданням. Живопис майстра у денному освітленні відкриває рухливий світ, який зачарував художника мінливістю і дав змогу перемістити себе крізь “віконечко”, прилаштоване на мольберті, у таємничий полон Титенкових фарб. Колекціонери, які уважно стежать за творчістю Панаса Титенка, знайомляться з його новими картинами в різну пору доби. І це зрозуміло: адже обираючи живописну роботу для цілком конкретного помешкання, що стане постійною домівкою картині, поціновувачі заздалегідь обирають і тонкі нюанси доброго настрою, акумульовані художником в натюрморті, портреті чи краєвиді. Бо в кожному полотні наче існує окремий генератор справжньої, ненадуманої радості. Бувають такі люди: втілення чистої якості. Панас Титенко і живопис — невід’ємні. Навіть родина — дружина і донька — також художники, хоч іноді стають його моделями. Надзвичайно гарні портрети-спостереження “примагнічують” глядача тонким психологізмом. Дівчинка-підліток читає книжку; і постать, і погляд її ніби світиться романтикою, видаючи натуру творчу, чию зовсім юну душу формує краса. Мені доводилось недавно спостерігати цей вираз обличчя у дівчинки — майбутньої балерини. Отак мить, “упіймана” пензлем Панаса Титенка, відкриває ще одну — узагальнену — закономірність самої істини. Донька художника, зображена на картині, вже виросла, її прийнято в члени НСХУ, а давній портрет, на який марно зазіхають колекціонери, вже поза часом увічнює прагнення душі до самовдосконалення.Краєвиди митець пише інакше, втім, також вдумливо і чуттєво. Мандруючи світами, він бачить і відчуває все, але помічає тільки гарне. “Дороги, міста, нові запахи, інша мова, а головне люди — все нове, незнайоме, — зізнається П. Титенко після подорожей з арт-проектом “Maestoso Como”. — Від кількох днів залишається смак побаченого, низка миттєвих, але яскравих вражень”.Найкрасивіші краєвиди Європи в картинах українського імпресіоніста Панаса Титенка справді доносять запах води, що струменить шлейфом позаду човника, пестить віддзеркалення старовинних будівель Венеції чи Амстердама… Або ж вдихаєш, споглядаючи пейзаж, чистісіньку суміш гірського й надозерного повітря, коли вони притишують спеку на березі Комо лагідним надвечір’ям.Під час споглядання живопису Панаса Титенка навіть не спадає на думку аналізувати композицію чи співвідношення кольорів на картинах. Палітра завжди барвиста і різноманітна, але незмінна святковість живопису чомусь викликає асоціацію з духмяною ніжністю бузкового кольору. Саме такою гамою відкривається наближення до вселенської душі, коли хоче заговорити з нами про духовне. Здається, ніби художник пише полотна легко і швидко, мов під янгольську диктовку. Втім, упійманий серцем настрій побаченого Панас Титенко втілює вдумливо і шанобливо. Тобто музика якогось краєвиду не покидає митця, аж доки він завершує картину. Його непрагматичне око влаштоване так, що наче просіює нашу сучасність, обираючи в оточенні найкраще, яке не піддалося згубним впливам. Тому квіти в натюрмортах тільки живі й духмяні, вулиці — чисті, човни і яхти — з надійними днищами, а вітер лагідно жартує з мінливою красою небесних хмар.Художник Панас Титенко, безперечно, посланець Світла. І хоч як розлітаються його картини з кожної виставки — стара Європа стає ціліснішою, коли вдивляється в краєвиди України чи бачить своє, близьке, мов довірливо розкриту душу, на полотнах митця. “Заради того усе і робиться на пленерах…”
