ДО ПИТАННЯ «ПУШКІН І УКРАЇНА»

Асан ХУРШУТОВ,історик, культуролог, м. ЯлтаТиха украинская ночь.Прозрачно небо. Звезды блещут.Своей дремоты превозмочьНе хочет воздух. Чуть трепещутСребристых тополей листы.Із травня 1820 р., коли двадцятирічний Олександр Пушкін їхав через Київ до місця своєї висилки — Катеринослава, надалі, з осені того самого року до кінця липня 1824-го, спершу дорогою на Північний Кавказ, а потім, замешкавши в Одесі й мандруючи Україною, мав безліч нагод живого спілкування з ліричною українською природою, з українцями.Ці зустрічі залишили помітний слід у поезії Пушкіна. Немає сумніву, що певні стереотипи масової свідомості росіян, точніше, правлячих кіл російського суспільства, представником яких був аристократ Пушкін, впливали на оцінку й художній опис поетом українців початку XVIII сторіччя у поемі “Полтава”, на його ставлення до натяку на загрозу, тоді ще нереальну, втрати Росією українських та білоруських земель. Однак не можна стверджувати, що оцінки і стереотипи Пушкіна повністю збігалися із загальноприйнятими. Творчість поета відобразила самий факт існування самобутнього українського етносу з його власною національною самосвідомістю та національною ідеєю. Вона — проста відповідь-спростування на вигадки деяких політичних провокаторів-українофобів, які й досі стверджують “штучність” самих понять “Україна” та “українці”. Характер українців, зокрема, запорозьких козаків, їхнє історично зумовлене ставлення до Росії, її державницьких порядків, що вступали у суперечність з українським національним досвідом, найповніше віддзеркалені в поемі “Полтава”, яку Пушкін, за його власним свідченням, хотів спершу назвати “Мазепа”. Украйна глухо волновалась.Давно в ней искра разгоралась.Друзья кровавой стариныНародной чаяли войны.…………………………Теперь бы грянуть нам войноюНа ненавистную Москву!Головний герой поеми, прагнучи скористатися своїм, як йому гадалось, історичним шансом, використовує для втілення задуму особливості демократичного козацького світогляду, занотовані в історичній пам’яті народу негативні приклади ставлення деспотичної Московії до вільнолюбних “синів неба” (етнонім “хохол” у тюрських мовах визначається як неба (кок) син (огул, оол). Старий гетьман і діє відповідно: Его подосланные слуги:Там на Дону казачьи кругиОни с Булавиным мутят,Там будят диких орд отвагу;Там за порогами ДнепраСтращают буйную ватагуСамодержавием Петра.Перед читачем у діях і словах бунтівного гетьмана визріває національна ідея-імператив хоч і спорідненого з росіянами, але іншого за етногенезом, національним характером і способом життя народу. У поемі досить об’єктивно показано існування ідеї незалежності України, планів і спроб її реалізації на початку XVIII cторіччя:Без милой вольности и славыСклоняли долго мы главыПод покровительством Варшавы,Под самовластием Москвы.Но независимой державойУкрайне быть уже пора…1845 року видатний український історик Михайло Максимович, працями якого захоплювався Пушкін, у листі до свого “північного” друга-опонента Михайла Погодіна зазначив: “Мені приємно згадати, що про “Полтаву” Пушкіна я першим (1829) в “Атенеї” писав, як про поему народну та історичну”. (“Атеней” — тогочасний літературно-критичний журнал.)Те, що Пушкін глибоко цікавився українською історією, доводив у дослідженні відомий пушкініст, професор Юліан Оксман, який, зокрема, пише: “У паперах Пушкіна зберігся начерк, який точно фіксує схему якоїсь періодизації історії України. Цей начерк давно відомий з друку, але досі майже не привертав уваги дослідників”.Інтерес поета до української історії поглибився 1831 року в зв’язку з польським повстанням, що, під гаслом “За нашу і вашу свободу” поширилось на землі Правобережної України. Не забуваймо, що Пушкін жив у часи найвищої військової могутності Росії, був свідком її звитяжних воєн проти Османської імперії (“Кто покорил вершины Тавра”), Персії (“Пред кем смирилась Эривань”, її колоніального просування на північному заході, півдні, Далекому Сході (“От финских хладных скал до пламенной Колхиды”, “…от потрясенного Кремля до стен недвижного Китая”), врешті, її перемоги над самим Наполеоном. Уся ця великодержавницька пиха, якою була пройнята правляча верхівка Петербурга, не могла не зачепити свідомості навіть далекого від політики Пушкіна, що видно і в “Полтаві”, і в сумнозвісних віршах “Бородинская годовщина” та “Клеветникам России”.Одначе, він не перебував в ейфорії, передчуваючи нелегкі випробування для Росії у майбутньому, її можливий геополітичний відступ:Куда отдвинем строй твердынь?За Буг, до Ворсклы, до Лимана?За кем останется Волынь?За кем наследие Богдана?Поет добре усвідомлював, що Україна існує як арена зіткнення цивілізацій та як країна, розташована на дотичній західно-християнського та русько-християнського світів. Він визначає межі можливого відступу імперії — від Західного Бугу, нинішнього українсько-польського кордону, Ворскли на добре знайомій Пушкіну Полтавщині, населення якої й тоді, й нині розділене в орієнтації на Схід або ж на Захід, і, врешті-решт, до Лиману, близько східного кордону теперішньої України.Так само і пушкінська формула-образ “наследие Богдана” має різнорівневе смислове тлумачення. Це Україна як культурно-історична цілісність, що намагалася самовизначитись як незалежна держава у середині XVII cторіччя в результаті переможної війни українських козаків проти гніту Речі Посполитої. Це сама ідея самостійності, що заглиблювалась корінням в історію Запорозької Січі. Це і певна політична традиція, геополітичний вибір, що був не до кінця реалізований Хмельницьким та його наступниками.Нині “наследие Богдана” по-різному сприймають у різних частинах України народні маси й “еліти”.Продовжуючи роздуми, Пушкін запитує себе й читача:Наш Киев дряхлый, златоглавый,Сей пращур русских городовСроднит ли с буйною ВаршавойСвятыню всех своих гробов? У цих, актуальних і сьогодні рядках — визнання особливого статусу Києва, який позиціонує себе окремо від Москви та Петербурга, давньої багатовекторності українського політикуму, припущення думки про можливу відмову Києва від “наследия Богдана”.Пушкін, попри своє виховання і погляди, вмів ставитися до інших народів (навіть тих, хто, відстоюючи свою самобутність та волю, мусили протистояти могутній імперії, чи ж тих, хто у недалекому минулому були її рівними суперниками) як до природних людських колективів, кожен з яких мав свою “національну душу” і право на збереження власного життєустрою.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment