Ніна ГНАТЮКЩе зі шкільних років пам’ятаю рядки Максима Рильського: Як гул століть, як шум віків,Як бурі подих — рідна мова,Весняних пахощі листків,Сурма походу світанкова,Неволі стогін, волі спів,Життя духовного основа.А й справді, рідну українську мову, а вона є державною в Україні, без перебільшення можна назвати духовною основою усього нашого життя. Кожен має право на свою рідну мову, але державну маємо вивчати, досконало знати, послуговуватися нею у всіх сферах суспільства. І той, хто нехтує цим, не лише порушує Конституцію України, а й свідомо обкрадає себе. Адже, спілкуючись суржиком, багато людей навіть не задумуються над тим, що так примітивізують своє життя, адже багатство духу передбачає і багатство слова, вміння усе розмаїття почуттів, думок, настроїв точно і повнокровно передати лексичними засобами. А прислухайтесь до мови нашої вулиці, проаналізуйте, як спілкуються з мобільних телефонів, про що і як розмовляють у метро.Про жодну культуру мови говорити тут не доводиться. Висновок один — і сім’я, і дитячі садки, і школи та вищі навчальні заклади, на жаль, повністю не виконують одне з основних своїх завдань — допомогти людині отримати надійну духовну основу, прищепити їй повагу і любов до української мови в Україні, зробити все, аби люди не силкувалися, за словами А. Луначарського, “замінити свою чудову мову каліченим, недомовним, напівмосковським наріччям”.Що маємо зробити, аби перетворити на свідомих будівничих незалежної України “малих отих рабів німих і, за Т. Шевченком, “на сторожі коло їх” поставити рідне слово? Саме про ці та інші проблеми говорили учасники “круглого столу”, проведеного ВУТ “Просвіта” з нагоди Міжнародного дня рідної мови та 20-річчя cтворення Товариства української мови.Відкриваючи поважне зібрання вчених, письменників, громадських діячів, народний депутат України, голова ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка Павло Мовчан підкреслив, що мова — це не лише Божий дар для кожного з нас. Одне з призначень людини на землі — берегти і розумно послуговуватися цим космічним даром.Павло Мовчан, роздумуючи про високе призначення мови, зазначив, що вже чотири роки наша “рідна бюрократія” у Верховній Раді не хоче ухвалювати Закону про українську мову. Чому Російська Федерація приймає Закон про мову й асигнує на його впровадження 4,5 мільярда рублів, насамперед підтримуючи російську мову за межами своєї держави, особливо в Україні? Бо там знають: де російська мова, там і російський дух, простір.Правозахисник Юрій Бадзьо сказав, що “українська революція засьорбнулася, бо вона не вирішила проблеми мовної”. І справді, без повсякденної підтримки української мови, культури, книговидання, без створення високоякісного українського інформаційного простору дуже важко говорити про незалежність України, її авторитет.І від державної політики, і від зусиль кожної людини залежить доля української мови. Якщо вона вистояла впродовж багатьох століть, наш найголовніший обов’язок — забезпечити майбутнє рідної мови. Право бути українцем в Україні вкрай потрібно твердо і послідовно відстоювати щодня. І це роблять такі добродії, як письменник і науковець Олексій Неживий з Луганська. За багаторічну подвижницьку працю в ім’я утвердження державності української мови, активну громадську діяльність просвітянина відзначено Всеукраїнською премією ім. Бориса Грінченка. Павло Мовчан вручив Олексієві Неживому диплом лауреата і нагрудну медаль, побажав йому нових вагомих здобутків у творчості, на просвітянській і науковій ниві, а також примноження числа свідомих носіїв національної ідеї, мови на Луганщині.Заступник голови ВУТ “Просвіта”, професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка, відомий мовознавець Олександр Пономарів згадав той піднесено-патріотичний час, коли створювалося Товариство української мови ім. Т. Шевченка, відроджувалася “Просвіта”. Скільки тоді було сказано високих слів про красу і велич української мови, її багатство, милозвучність!Правду кажучи, в останні роки багато втрачено — нема графи “національність” у паспортах, ніхто не слідкує, щоб у документах значилися справжні українські імена і прізвища, а не покручі — “Ракоєд”, “Півовар”, “Стадніченко”. У Верховній Раді депутати порушують 10 статтю Конституції, послуговуючись мовою сусідньої держави, а нерідко виголошують нею антиукраїнські гасла, але ніхто з них за це не несе відповідальності.За часів Л. Кучми у Донецьку закрили українську школу № 36. Просвітяни досі судяться, вимагаючи відновлення її статусу.Олександр Пономарів закликав просвітян, усіх свідомих українців, патріотів діяти рішучіше, домагатися дотримання чинного законодавства в Україні. Хіба не обурює нас, коли діти найвищих державних посадовців не розмовляють українською мовою, навіть дають інтерв’ю мовою колишньої імперії?Директор гуманітарного ліцею Київського національного університету ім. Т. Шевченка Галина Сазоненко наголосила на тому, як важливо передати підростаючому поколінню найкраще з духовної спадщини наших попередників. Д. Павличко, І. Драч, Б. Олійник, П. Мовчан — добрі друзі й порадники цього ліцею.Щоранку тут звучить Гімн України, і юнь співає його, поклавши руку на серце. Ні в коридорах, ні в лабораторіях не почуєте російської мови, як в інших школах. Але діти запитують: “Чому на кожному кроці у Верховній Раді звучить російська мова?” Ці діти не мають почуття меншовартості. То коли ж позбудуться цього ганебного почуття десятки тих дорослих дядь і тьоть, яких називають “народними обранцями”? А телебачення робить ганебну справу, тиражуючи їхні виступи без відповідних коментарів.Директор ліцею сказала, що варто було б на цей “круглий стіл” запросити її коллег з київських шкіл. Це було б дуже корисно для них, адже нерідко на педрадах звучить російська мова.Один із засновників Товариства української мови Анатолій Носенко (Дніпропетровщина) із сумом зауважив, що ні в поїзді, ні на столичному вокзалі не почув жодного українського слова. Хоч як прикро, старі українці вимирають, а молодь не завжди і не скрізь продовжує добрі справи дідів і батьків. “Без всенародного здвигу нічого не вийде, — сказав А. Носенко. — Може, усією громадою пропікетуємо Верховну Раду?”Патріот згадує, як він в м. Орджонікідзе на секретному заводі, що працював на освоєння космосу й оборону, разом з однодумцями створював ТУМ. Над могилою отамана Сірка 7 листопада 1988 року вони підняли синьо-жовтий стяг, провели свято козацької слави.Що ж маємо тепер? Газет українських нема, школа, яка 132 роки носила ім’я Т. Шевченка, два роки тому прибрала ім’я директора феросплавного заводу. Осередок “Просвіти” позбавили приміщення в Палаці культури. І це ще не всі факти антиукраїнської політики місцевої влади. Може, проведемо такий “круглий стіл” у Нікополі?Народний артист України, один із засновників Товариства української мови ім. Т. Шевченка Анатолій Мокренко з тривогою говорив про те, що значна частина населення України готова до уярмлення чужою мовою, повністю байдужа до культури, мови, традицій. Ця проблема, передовсім, психологічна, і тут самими закликами не зарадиш — їх просто не чують. А хіба не ганьба для киян — мати такого мера?! Хіба не капітуляція наших українських інтересів, коли на телеканали запрошують російських ведучих?Починати треба з кадрів. Коли людина не володіє українською мовою і не послуговується нею, вона не має права займати той чи інший пост. Анатолій Мокренко згадував, що коли працював генеральним директором Національної опери, то передусім почав з дотримання колективу 10 статті Конституції України. І всі заговорили українською мовою.А в нас виходить парадокс: Верховна Рада ухвалює Конституцію України і сама її не виконує. Тому в мовному питанні самими лише зусиллями громадськості ситуації не зміниш. Треба змусити Президента, уряд розв’язувати мовне питання на найвищому рівні.Народна артистка України Лариса Кадирова згадала слова Ліни Костенко: “Страшні слова, коли вони мовчать”. Дуже важливо, щоб рідне слово жило в людській душі, звучало з уст, щоб любов до нього прищеплювали змалечку. Онучка пішла в дитсадок. Яку мову вона там чує, якою мовою спілкуються з нею? Вже не кажу про аромат та благозвучність мови. Про це сьогодні майже не говорять. Як можна миритися з тим, що у Верховній Раді ходять зі значками неіснуючої республіки? Що робити, коли Президент декларує свою любов до України, а його діти мовою цієї країни не розмовляють? Ми вболіваємо за це, а далі що? Маємо не лише називати больові точки нашого життя, а спільно визначати шляхи виходу з цих негараздів.Лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, головний редактор газети “Слово Просвіти” Любов Голота з болем зазначила, що Українська держава без бою здала свій інформаційний простір. Чи не тому нерідко вважають, що українська мова — ознака людей непрогресивних, застряглих у своїх національних інтересах. Мова — це не просто засіб спілкування, а позиція. Її треба пітверджувати конкретними справами.Якщо наша держава — не іграшкова, не “потьомкінське село”, організоване Росією, тоді вона повинна забезпечити кожному український інформаційний простір, можливість користуватися державною мовою у всіх життєвих потребах.Двомовність — це дводушність, двозначність української влади. Як можна добивати людей шустерівськими передачами, мізерними пенсіями?Або візьмемо високопосадовців. Хто чув із вуст Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко про стан української мови в суспільстві, про дотримання мовного режиму держслужбовцями? Що зробив для цього віце-прем’єр пан Васюник? А міністр культури і туризму пан Вовкун? На дійство Жолдака він виділив 3,5 млн бюджетних коштів, а скільки на підтримку української мови?Своє вагоме слово на захист рідної мови має сказати і Національна академія наук.Тут варто нагадати слова Максима Рильського: “Мова — могутнє знаряддя і шкільного навчання, і наукової та публіцистичної думки, й ораторського мистецтва, і поетичної творчості, й ділового листування, і дипломатичних переговорів та ін. Не тільки поет, прозаїк, драматург, але й фізик чи математик доконче повинні мати до своїх послуг багатий, гнучкий, точний і виразний мовний апарат”. До цієї думки визначного поета, мовознавця варто прислухатися.Відомий український поет, заслужений діяч мистецтв України Віктор Женченко підкреслив, що поруч із “Просвітою” на благородній ниві утвердження державності української мови працює і Український фонд культури. Слід об’єднувати зусилля всіх громадських організацій, спільно добиватися єдиної мети — українська мова має бути мовою всього українського народу. “Якщо не знатимемо мови, не дорожитимемо нею, провалимося в імперське болото”, — зазначив поет.Народний артист України, заступник директора Київської державної телерадіокомпанії, член правління ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка Леонід Мужук наголосив на нагальній потребі створення Державного комітету української мови, який повинен відстоювати і захищати права українців з цього важливого питання. Цю ідею висловлював ще незабутній Анатолій Погрібний, але його тоді, на жаль, не підтримали.Починати треба з національного радіо і телебачення. Усіх ведучих, які не розмовляють українською мовою, слід звільнити. Варто створити колегії окремих вчених, які даватимуть конкретні рекомендації, приписи, адже мова радіо й телебачення — не просто неграмотна, а страшна.Украй потрібно все зробити, щоб українська мова стала не лише духовною, а й матеріальною категорією. А коли люди знатимуть, що без її ґрунтовного знання не отримаєш диплома, не займеш посади, не зробиш кар’єри, тоді справи докорінно зміняться.Голова спілки офіцерів України В’ячеслав Білоус порекомендував, щоб засідання “круглого столу” з цього важливого питання проводити постійно. Адже проблем багато, зокрема і в Збройних Силах України. Слід дорожити народними традиціями, все найкраще зберігати і впроваджувати в життя.23 січня цього року в Івано-Франківську зініційовано проведення Дня захисника України на вшанування пам’яті Героїв Крут, які першими стали на захист УНР, ми повинні цю дату відзначати саме цього числа. Мають бути Служба Божа, наукові конференції, конкурси військово-патріотичної пісні, а не “наркомовські 100 грамів” і гречана каша. Ветерани Радянської армії нехай відзначають День захисника Вітчизни 23 лютого — це їхнє право.Маємо пам’ятати, що саме в Криму сьогодні триває боротьба за Україну. Там українська громада бореться проти впливу Росії, але сили нерівні. Інтереси Росії в Криму готові захищати 2/3 російського населення автономії. Такий факт не лише насторожує, а й закликає до виваженої, мудрої, системної політики української влади в Криму, зокрема й мовної.Письменник і науковець, лауреат премії ім. Б. Грінченка Олексій Неживий зізнався, що бути українцем у Луганську непросто: у кіосках не купиш українських газет, жодна газета державною мовою тут не виходить. Приміром, наклад “Известий Луганщины” становить 200 тисяч примірників, а на час виборчої кампанії він сягав мільйона.До ювілею області тут видрукувано об’ємний фоліант “Луганщина” російською й англійською мовами. Не згадано в ньому ні Героя України Миколи Руденка, ні Шевченківських лауреатів Івана Світличного, Григора Тютюнника, Василя Голобородька, зате є Матусовський. Хіба це справедливо, що замовчують про тих видатних українців, які тут жили і творили, сьогодні становлять гордість цієї землі?Просвітяни Луганщини, творча, наукова інтелігенція роблять усе можливе, щоб збільшувалася кількість дітей, які навчаються українською мовою. Але для них не вистачає читанок, дитячої літератури.Підсумовуючи засідання “круглого столу”, Павло Мовчан закликав наукову і творчу інтелігенцію, просвітянський актив, усіх свідомих українців більше робити конкретних справ в ім’я того, щоб українська мова розвивалася, ставала набутком якомога ширших мас, а її державний статус не був декларативним.Зберегти рідну мову, передати її у спадок дітям і онукам, зробити безцінним скарбом не лише кожної родини, а й усього народу — чи може бути почесніша і вища місія?
