«ДОНЕЦЬКА СПРАВА» ВАСИЛЯ СТУСА

Ніна ГНАТЮК“Про померлих говорять або щось добре, або їх зовсім не згадують”, — ця народна мудрість пригадалася у зв’язку з подіями щодо присвоєння Донецькому національному університетові імені видатного українського поета, політв’язня Василя Стуса, який у 1954—1959 роках навчався у Сталінському педагогічному інституті за спеціальністю “Українська мова і література”.Нагадаємо читачам про події, що спричинили історію загальнонаціонального масштабу, навколо якої сьогодні так багато політичних маніпулювань, словесного бруду, позавчорашньої риторики і взаємозвинувачень.Отож, 29 грудня 2008 р. до приймальні ректора Донецького національного університету надійшла заява-звернення від громадської ініціативи Донеччини з відновлення історичної пам’яті за підписом Станіслава Федорчука. До заяви додано копії “Відкритого звернення представників творчої інтелігенції, науковців, студентів та просто небайдужих громадян до Міністра освіти і науки України І. О. Вакарчука щодо надання Донецькому національному університетові імені Василя Стуса”, а також копія заяви молодіжних громадських організацій, колишніх та нинішніх студентів ДонНУ щодо присвоєння імені Василя Стуса.30 грудня міністр освіти і науки України Іван Вакарчук надіслав лист із проханням обговорити в колективі й на Вченій раді університету цю пропозицію. 10 січня ц. р. ректорат ухвалив рішення щодо початку громадського обговорення питання за встановленою процедурою.Здавалося б, обговорять цю ініціативу на факультетських зборах та в підрозділах університету, на Вченій раді й засіданні трудового колективу і, безумовно, питання буде розв’язано позитивно. Бо в кого з професорів, доцентів, викладачів, а тим більш студентів університету — найерудованішої частини нашої молоді, підніметься рука проголосувати проти імені Стуса, випускника цього навчального закладу, Героя України, високоталановитого поета, закатованого радянським режимом у таборах за право розмовляти на рідній українській землі рідною мовою, право почувати себе людиною, громадянином, а не безсловесним рабом чи слухняним ґвинтиком державного механізму покори, доносів і прислужництва? Та не так сталося, як гадалося. “Знаки духовної аномалії”, про які писав Д. Стус у начерку “Двоє слів читачеві”, виявляється, не минули досі, через півстоліття з часу його студентської юності.Щоб перешкодити присвоєнню імені Василя Стуса ДонНУ, 5 лютого надходить “Відкритий лист патріотів України до трудового та студентського колективів Донецького Національного університету про ініціативу розглянути на загальних зборах трудового колективу питання щодо надання ДонНУ імені колишнього першого секретаря обкому Компартії України Володимира Дегтярьова”. Під листом підписи 35 народних депутатів України — Віктора Януковича, Миколи Азарова та інших, як сказано у заголовку, патріотів України (з них — 31 представник фракції Партії реґіонів).Це ж треба придумати — протиставити імені Василя Стуса, закатованого радянським режимом за спробу викриття русифікації, політики національного приниження, кандидатуру колишнього першого секретаря обкому партії, який власноруч здійснював русифікаторську політику Донеччини.Прес-конференції, студентські акції, конференції колективу студентів і аспірантів, збір підписів до владних структур, засідання Вченої ради — все це вихлюпнулося на сторінки газет і екрани телевізорів.І під час обговорень на факультетах з’явилися нові пропозиції щодо найменування. Так, хіміки запропонували назвати університет іменем першого ректора, академіка НАНУ Леоніда Литвиненка, математики висунули ім’я академіка НАНУ Ярослава Лопатинського, було названо також ім’я колишнього проректора. Пристрасті вирували. І в тому не було б ніякої біди, якби антиукраїнські сили не виливали на ім’я Василя Стуса стільки бруду, називаючи його презирливо, зневажливо — “націоналіст”, “нацик”, “нашист”. І це — з уст народних депутатів, політиків, “патріотів України”? Навіть не віриться, що таке може діятися на 18-му році незалежності України.19 лютого відбулася позачергова конференція трудового колективу університету. Я подзвонила до ректора і попросила розповісти про результати зібрання.Володимир Павлович повідомив, що з 300 делегатів було 284.При відкритому голосуванні за те, “щоб присвоїти університетові ім’я видатної людини” не проголосував ніхто, проти — 283, утрималося — 1; за те, щоб залишити нинішню назву без змін, проголосувало 283 представники, проти не було нікого, утрималося — 1 особа.Я запитала ректора, Героя України, голову Донецького обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” В. П. Шевченка: чому студенти і викладачі університету виступили проти імені Василя Стуса? І яка його власна думка?Ректор відповів, що група, яка виступила з ініціативою щодо присвоєння університету імені Стуса, не порадилася з колективом, не врахувала обставини тощо. Мовляв, ми живемо серед людей, і треба зважати на їхню думку. Поліпшиться політична ситуація, зміняться обставини, зросте освітній рівень людей, і можна буде тоді повернутися до цього питання. А зараз не час.— Як без Василя Стуса можна виховувати свідомого громадянина України, прищеплювати любов до української мови, почуття людської гідності? — запитала в ректора.— Наш університет впроваджує еволюційне вивчення української мови. Настануть впевненіші часи в нашій державі, а зараз непрості обставини. Ви знаєте, як ми виживаємо? Гадаєте, нам держава фінансово багато допомагає?Тут доречно нагадати рядки самого Василя Стуса з його листа до Андрія Малишка. Це написано 12 грудня 1962 року: “Як можна з усім цим миритися? Зовсім не важко знайти факти найгрубішого шовінізму, найбезсоромнішого національного приниження… Чому ж ми такі байдужі, звідки у нас стільки покори перед долею як фатумом?Прошу — зрозумійте мене як слід. Я хочу тільки добра, а асиміляторство — хіба це чесна штука? Зрозумійте мене в моєму горі, бо я чую прокляття віків, чую, бездіяльний, свій гріх перед землею, перед народом, перед історією. Перед людьми, що своєю кров’ю кропили нашу землю”.Чесно кажучи, не можу зрозуміти Героя України Володимира Шевченка, який вважає, що у вільній, незалежній Україні ще не настав час називати університет іменем борця за свободу Василя Стуса. І соромно за студентів, які збирали тисячі підписів проти імені того, хто загинув за їхнє щастя, за їхню свободу. Тож у якій державі ми живемо? І доки будемо на своїй землі не господарями, а покірними рабами?

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment