КОЛИШНІМ І НИНІШНІМ СТУДЕНТАМ ДОНЕЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Ми, колишні співв’язні Василя Стуса, беззастережно підтримуємо ініціативу колишніх і нинішніх студентів Донецького національного університету щодо присвоєння університетові імені Василя Стуса. І не лише тому, що сиділи з ним в уральській катівні, а й тому, що Стус — видатний поет ХХ століття, яким пишалася б кожна нація. Тішимося, що цю ініціативу підтримали міністр освіти і науки та Президент України. Якби так сталося, то це означало б, що Стусова мала батьківщина визначилася: тут Україна, тут територія корінної української культури і мови. На жаль, чуємо, що місцева влада в особах голови Донецької облдержадміністрації Володимира Логвиненка та голови облради Анатолія Близнюка (ніби ж українці родом?) висловилася проти. А ми пам’ятаємо, якими високими словами пан В. Логвиненко 25 вересня 2008 року промовляв про Стуса на ІV Всеукраїнській науковій конференції “Василь Стус: життєві і творчі контексти”… Що, той текст йому написали? І то було сказано для красного слівця? Ми не дивуємося, що в цю справу 5 лютого втрутилася Партія реґіонів в особах депутатів Азарова (цей “парень из Калуги” прибився на Донеччину 1984 року), Бахтєєвої, Дейча (родом з Румунії), Януковича (мати його з Орловщини, а батько з Вітебщини). Це люди неукраїнської культури (а Янукович — той поза будь-якою культурою, бо Анну Ахматову називає Ахмєтовою, а Гулак-Артемовський у нього — Ґулаґ Артьомовский). Україна їм не батьківщина, а територія і населення, над яким хочеться попанувати. Українська мова зав’язає їм у зубах. І якщо декому іноді й доводиться відбувати перед мікрофонами чи телекамерами осоружний їм ритуал україноговоріння, то вони тяжко потіють, а потім біжать до умивальника виполіскувати рот від українських слів. Далебі, не ми придумали цей образ: так казав Стус про своїх “україномовних” слідчих-кадебістів. Тож ці депутати висунули альтернативну пропозицію: присвоїти університетові ім’я Володимира Дегтярьова. Він родом з Тули, в цьому університеті, на відміну від Стуса, не навчався. Був секретарем Сталінського, а потім першим секретарем Донецького обкому КПУ — з 1957 до 1976 року. Цей не осквернив свої вуста жодним українським словом. За його правління Донеччину було майже повністю зросійщено. А тепер його ідейні спадкоємці поспішають закріпити (по-їхньому — “застолбить”) досягнення російського імперіалізму в Україні. Вони — проти Стуса, проти його громадянської позиції, тобто проти України. Вони раді б назвати університет Сталінським імені Дегтярьова. З цими чужинцями — спадкоємцями російських окупантів — усе зрозуміло. Але серед “примкнувших к ним” є і власники українських прізвищ: Олена Бондаренко, Валерій Коновалюк, Олександр Стоян з Партії реґіонів, БЮТівці Геннадій Задирко, Володимир Каплієнко, Володимир Скубенко. І навіть один з НУ-НС — Олександр Клименко, голова обласної організації НРУ! Як це назвати? По-французькому — колабораціонізм. А по-нашому — національна зрада. У Галичині за небіжки Австро-Угорщини таких презирливо називали хрунями. За такої ситуації може й правильно, що Вчена рада університету вирішила поки що залишити назву без змін. Але при вході до одного з корпусів університету вже є велична меморіальна таблиця зі скульптурним портретом Василя Стуса. Є музей Стуса, є аудиторія Стуса. Є Стусівські конференції. Є сквер його імені, у якому незабаром постане пам’ятник Стусові. А не Дегтярьову. А головне — в університеті є дух Василя Стуса, свідчення чого — сотні підписів студентів за присвоєння університетові його імені. Усе це — наслідки зусиль української громадськості Донеччини, зокрема й вас, студентів. Кажуть, що студентів, які збирають підписи за ім’я Стуса, переслідують. Стуса тяжче переслідували, але він переміг. Ціною життя. “Ви ще не до крові билися, підвизаючись за ім’я Моє”, — сказано у Святому Письмі. Ніщо не дається без зусиль. Тому вам, спадкоємцям Стусової справи, кажемо словами Тараса Шевченка: Борітеся — поборете, Вам Бог помагає!За вас правда, за вас славаІ воля святая! Стусові співкамерникиЛевко ЛУК’ЯНЕНКО, Герой України, Михайло ГОРИНЬ, кавалер ордена Свободи,Василь ОВСІЄНКО, лауреат премії імені Василя Стуса 18 лютого 2009 року, Київ

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment