Петро АНТОНЕНКОНі, таки ж злодійкуватість у комуністів у натурі. Починаючи ще з жовтневого перевороту, коли більшовики викрали у демократичних партій гарні соціальні гасла, під якими й проскочили до влади. Далі довго й нудно переповідати всю їхню “історію з географією”. Перейдімо одразу до сьогодення. 23 лютого чи то комуністи прагнули відзначити річницю створення Радянської армії в більшовицькій Росії, що досі чомусь в Україні відзначається як день захисника Вітчизни, чи згадали про день народження Віктора Ющенка. Але свою акцію вони гучно провели саме цього дня на Майдані Незалежності. Щодо злодійкуватості: навіть назву акції ленінці вирішили вкрасти з добре відомого в Україні гасла антикомуністичного спрямування: “Чемодан. Вокзал. Росія ”. У цьому гаслі комуністи замінили Росію на Америку, а щоб не подумали, що це вони туди збираються, вказали, кому пропонують, — Президентові України. Зняли з гасла й вокзал, бо поїзди туди не ходять, та й швидше їм хочеться позбутися глави держави, тому пропонують йому літак. Навіть притягли якийсь списаний на Майдан. Але залишили ключове слово гасла: “чемодан”. Навіть поставили її, цю валізу, тут на асфальті. І запросили учасників свого мітингу кидати в неї гроші на авіабілет Президентові. А ще в скляний ящик поруч. Сумна була картина, навіть попри бадьорі комсомольські пісні Кобзона, що линули з динаміка. Ось перед самою сценою — літня змарніла жіночка. Їй при мені організатори мітингу увіпхнули в руку два прапорці — Компартії й Росії. Цій жіночці вже розповіли, хто винен у її злиднях, адже вона, як і подібні до неї, таки прийшла сюди, на мітинг, і сподівається, що саме тут почнеться її нове заможне життя. Їй патетично розкажуть про це ще краснобаї-оратори з натренованими на мітингах і в парламенті голосами. Розкажуть, що всі її злидні від того, що “розвалили” Радянський Союз, що Україною керують націоналісти, які прагнуть відірвати її від “матушки-Расєї”, а головний націоналіст — президент, який говорить про українську історію, про соборну незалежну державу.Як, якими словами розтлумачити цій жіночці й мільйонам таких, як вона, що першим націоналістом мав би бути навіть той комуніст, який стоїть поруч, на мітингу, якби він був справжнім, а не “інтернаціональним” патріотом своєї землі. Що далеко ще у нашій державі до справді національної влади, що у цих мітингувальників, парадоксально, але закономірно знайдуться союзники і в найближчому оточенні Президента, і серед його соратників з Майдану. Союзники “потаємні”, але всім відомі. Ті, хто волів би справді відіслати якнайбільше нас, українців, з такими облупленими “чемоданами” на закордонні заробітки, в чужоземні холопи. Прикро, звичайно, що комуністам є на чому жирувати: на безладі в країні, на чварах у владній еліті. Залишається сподіватися, що це колись таки мине. І тоді організаторам, ляльководам таких комуністичних мітингів, знадобляться їхні “чемодани”, які у них давно вже налаштовані й напаковані. До речі, декому з утікачів у ту ж російську “матушку” вони вже й знадобилися.
