Степан БОЙКО,просвітянин, м. Івано-ФранківськВасиль Мороз, мешканець села Саджави Богородчанського району, що на Івано-Франківщині, за час незалежної України з допомогою просвітян розбудував музей етнографії й побуту села і зібрав понад 12 тисяч експонатів. На Всеукраїнському конкурсі музейних працівників його нагородили дипломом лауреата. Проводили конкурс Міжнародний благодійний фонд “Україна-3000” та Український центр розвитку музейної справи. “Це мені подяка до 140-річчя заснування “Просвіти” і 16-річчя відродження осередку в селі”, — сказав В. Мороз.Василь Іванович 20 років збирав надбання історії, культури, народного мистецтва рідного села, щоб пізнавати свою минувшину і вчитися на ній могло не одне покоління саджавців.Перші експонати потрапили до музею зі… смітників, куди селяни викидали старі речі. Дещо Василь Іванович розшукав удома, дещо дали сусіди. Звернувся із проханням до колег-учителів, учнів. Так назбирав понад сотню речей. Сьогодні в музеї дев’ять просторих залів, близько чотирьох тисяч експонатів. Їх поділено на 29 основних експозицій, разом з підрозділами їх налічується 45. Це історія назви села, перші поселенці, знаряддя праці, предмети побуту; буденний, святковий та весільний одяг різних часів; мисливство та рибальство; розмаїтий світ вишивки; розвиток освіти й культури в селі — словом, усе, чим жила Саджава і саджавці впродовж майже шести сотень літ.В експозиції “Просвіта” вчора і сьогодні” йдеться про будівництво народної школи, церкви, будинку “Просвіти” з читальнею. Відтворено розповіді про сільський та церковний хори, драматичний гурток, традиції просвітян, спортивне життя селян, патріотичне виховання молоді, участь односельців в українських визвольних змаганнях, розповіді про вшанування героїв і розбудову незалежної соборної України.Серед багатьох цікавих речей у музеї є унікальні, наприклад різьблений дерев’яний хрест 1516 року. Такі хрести селяни кріпили над вікнами, молилися до них і як безцінну сімейну реліквію передавали з покоління в покоління. Або двері 1840 року, зроблені без жодного цвяха; дитяча колиска 1900 року, корито кінця XVIII століття; вишивані рушники, яким понад сто років тощо. Багато разів В. Морозові пропонували продати раритетні експонати. Відповідав: “Та ти що, чоловіче, мені ж люди все безплатно віддали, тут майже на кожному експонаті ім’я його власника написано, а ти смієш торгуватися”. Для Василя Івановича кожен відвідувач — найдорожчий гість. А побувало тут за роки існування музею понад 12 тисяч. У музеї зібрано багатющий матеріал, який використовують на уроках мови, літератури, географії, історії, народознавства. Недаремно йому кілька років тому присвоєно звання народного, а 2008-го — найкращого в Україні.
