«НЕ ТАК» ПО-УКРАЇНСЬКИ

Володимир ФЕРЕНЦ,м. Івано-ФранківськУкраїнські політики не завжди демонструють справжню українськість, але постійно в різних віріаціях розказують народові анекдот про тещу і невістку. Мовляв, усе “Не так!”, а коли вже всім це набридає — “Чортзна як, але не так!” Складається враження, що нікому з вищих колишніх і чинних політиків не шкода сердешних українців, тому радять щоразу інше і не кажуть про можливі наслідки. Так повелося, що в найгірші моменти роль національного аксакала перебирає на себе найвищий лідер політичного блоку “Не так”, перший президент Леонід Кравчук. Роль авторитетної “тещі” беззаперечно належить йому. Горезвісна хитрість дала йому змогу ухилитися від багатьох справедливих звинувачень лише тому, що він завчасно зробив себе персоною історії й від нього відчепилися зубаті сучасники. Цього разу екс-президент Кравчук закликає чинного президента Ющенка піти у відставку, мовляв, якщо президент не може керувати державою, контролювати економіку і систему влади, то хай добровільно віддасть владу за прикладом Леоніда Кравчука. Що в Україні негаразд, ми і так знаємо. А далі як? Без конкретної поради громадянам ця театралізована заява більше скидається на якусь політтехнологію. Може, і довелося б ламати голову над розв’язанням цього ребуса, якби не зателефонували знайомі. За їхньою панічною реакцією, мовляв, кожен день чинного президента нас губить остаточно, стало зрозуміло: це політтехнологічний хід, розрахований на відгук у душі кожного знервованого українця, який став жертвою телебачення. А яка відома політична сила працює лише на технології словесно-обіцяльного упередження бажань і сподівань електорату? Саме в цієї сили є інтерес “розлучитися” з президентом передчасно. Якщо вже “задіяно” Леоніда Кравчука і подав голос Олександр Мороз — на нас чекають непрості часи. Складний період переживає і визнаний претендент на президентське крісло. Кравчук і Мороз з Мельниченком з’являються зазвичай у прикінцевий або важкий момент кожної української виборчої кампанії. За всіма ознаками, готують план примусово-добровільної відставки чинного президента. Спочатку буде моральний тиск і потужна інформаційна атака, підготовка громадської думки, потім на це рішення відреагує вкрай незадоволена владою громадськість. Далі щось на кшталт форсованого варіанту акції “Україна без Кучми” і масова зрада оточення президента. На завершення може бути щось талановите, в красивому драматично-театральному виконанні. Проте конструктивної відповіді на питання “Чому не так?” і “Яка користь?” немає. Домислювати доводиться нам самим. По-перше, кому вигідна така заява Леоніда Макаровича? По-друге, які сюрпризи чекають на нас у випадку виконання Ющенком поради піти у відставку? Безумовно, це не дружня порада колезі-президентові. Це можна розцінити як чіткий сигнал самолюбивому, універсальному президентському оточенню про те, що пора остаточно перебігати до сильнішого учасника президентських перегонів. Спостерігаючи за публічною поведінкою Леоніда Макаровича, важко не зауважити, як йому імпонує роль національного патріарха, політичного старійшини і старанно культивоване табу на його значні прорахунки. Він теж прагне сприяння наступного президента. Ніхто ж не звинуватить того, хто був першим. Можливо, то були вимушені прорахунки, зумовлені непростим становленням держави, але вони були, і значні. Можливо, помилки Ющенка теж значною мірою були вимушеними і пояснюваними, зважаючи на якість парламенту й несподівано талановиті сюрпризи оточення та соратників. Ніхто не аналізуватиме, адже так можна дійти до визнання єдиної помилки Ющенка — занадто всім довіряв. Вимагати за це негайної відставки, знаючи реальні конституційні можливості президента після реформи, — не зовсім чесно і порядно. Кравчук це добре знає, як і те, що Ющенкові після добровільної відставки не дадуть спокою, як Кравчукові, а радо звинуватять у всіх бідах України, не давши слова для виправдання. Саме ця ситуація вкрай потрібна іншому сильному учасникові президентських перегонів, як рятівний громовідвід у час накопичення великої хмари кризового електорального негативу. Звичайні виборці теж зрадіють добровільній відставці Ющенка як можливості одержати хоч якусь сатисфакцію за нездійснені обіцянки й особисті проблеми. Вони сприймуть це з полегшенням, втомившись від суперечки “у верхах” і не стануть перейматися тонкощами політреформи, конституційної зміни повноважень та можливостей президента. Навіть усі агітатори Троцького не змогли б переконати українців у тому, що Ющенко вже не має конституційних повноважень Кучми. Недоладна згадка про Троцького навіює думку про те, що методи цього маніпулятора зневіреними і неосвіченими масами в ХХІ столітті живі й діють в українській політиці, навіть складають основу багатьох політтехнологій. Чи насправді вигідна передчасна відставка Ющенка нам, простим громадянам? На хвилі емоцій багатьом здається, що гірше вже не буде, зате на душі полегшає від почуття справедливої помсти за нездійснені сподівання, кризу і курс долара. Дехто щиро вважає, що президент саботує роботу уряду і прагне гіршого для нації, підставивши під народний гнів можливого конкурента. Переконати людей у чомусь іншому важко: народ сам поводиться, як дитина, що лінується вчити уроки. Коли ми в чомусь і переконуємось, буває надто пізно. Чому Ющенко досі не зміг переконати націю в тому, що дбає тільки про національні інтереси і хоче, щоб уряд працював для якнайшвидшого виходу з кризи? Відповідь на це питання є, але вона надто запізніла і тому не має значення. Ті, хто розуміє Ющенка, керуються непомильним принципом довіри українця до українця. Я теж серед тих, хто переконаний: Ющенко зумисно не чинитиме зла нації, аби залишитися на другий термін. Він не здатний на це, бо з діда-прадіда українець. Щоправда, за цих умов і в рамках зміненої Конституції він не може позитивно впливати на уряд і парламент, швидше за все не реалізує власного бачення виходу з кризи. Він також не зможе байдуже спостерігати за діями уряду і парламенту, по-своєму реагуючи і викликаючи на себе нові звинувачення. Він не ухилятиметься і робитиме зауваження урядові, хоч не має повноважень відповідати за виконавчу владу. Виправдовувати і жаліти президента ніхто не стане, він сам повинен відповідати за все як глава держави і лідер нації. Решту скажуть історики. Ті, хто квапить Ющенка йти у відставку, нещирі й нелогічні. Адже невдовзі президентські вибори, і своє слово скаже народ. Президент зараз об’єктивно не може зашкодити роботі уряду — був би лише план урядових дій. Хоч критика президента може і не подобатись кандидатові в президенти, але вона дуже потрібна прем’єрові як засіб тестування антикризових заходів і не заважає урядові діяти, адже остаточне рішення ухвалює саме уряд. Нам, громадянам, треба сприймати це не як сварку лідерів, адже без цього ми не мали б бажаної прозорості дій уряду. Якби не критика президента, можливо, лунали б самі оптимістичні урядові заяви. Президент, попри симпатії чи антипатії до нього, — найвища посадова особа в державі. Тому єдина думка вищої влади, за логікою Конституції, залежить не від бажання президента погоджуватись в усьому з усіма, а від уміння голови уряду як керівника виконавчої структури тактовно переконати чи запевнити президента у рації власної позиції. Якщо ж виконавча структура дозволяє собі публічно звинувачувати президента у брехні, цивілізований світ відмовляється таке розуміти. Це спотворена етика державної влади, і тут відставка президента не зарадить. Саме в цьому — наше “не так”, адже українська традиція заснована на повазі нижчого до вищого. У випадку добровільної відставки президента сварка з його тінню все одно триватиме до кінця виборчих перегонів. А потім хтозна як буде, але схоже на те, що старійшина Леонід Кравчук вже не наважиться сказати “не так!” чи знову закликати когось подати у відставку. Найгірше, що українське суспільство починає грати ганебну роль безкультурної масовки, що деградує в технології самоприниження через публічне приниження гідності президента. Це може доволі швидко перетворити нас на знервований, безкультурний і простий в управлінні натовп.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment