НА ПРОСВІТЯНСЬКИХ СТЕЖКАХ З ЛЕСЕЮ УКРАЇНКОЮ

Віктор ТЕРЛЕЦЬКИЙ,письменник, голова Шосткинського міського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, Сумська обл.У родині Косачів він був відомий під ніжним, теплим звертанням — Ласочка. Так називала його в листах Леся Українка, зокрема, пишучи 7 та 18 червня 1913 року до Михайла Кривинюка (1871—1944), чоловіка сестри Ольги, яка входила до першого складу заснованого в Києві 1905 року Товариства “Просвіта”. З подружжям Кривинюків перебував у дружніх стосунках. Про це свідчить лист Олени Пчілки, адресований Михайлу Васильовичу Кривинюку і Ласочці у Київ з Кутаїсі за 4 липня 1913 року.Ідеться про призабутого поета з Сіверщини. В автобіографії, яка зберігається в Інституті рукописів ЦНБ ім. В. Вернадського НАН України, він так сказав про себе і своє походження: “Петруненко Хведір Григорович нар. 6 червня ст. ст. 1879 р. в м. Шостці на Глухівщині (тоді це містечко входило до Глухівського повіту Чернігівської губернії — Авт.). Батько його — селянин з с. Журавки на Глухівщині (мав прізвище Петруня), українець. (За назвою місця проживання, можливо, й народження батька Федір Петруненко взяв за псевдонім Ф. Журавський — Авт.) Працював робітником у Шостенському пороховому заводі. Мати — російського походження. Обоє — неписьменні”.Певний час у літературознавчих статтях, виданнях, присвячених висвітленню життя і творчості Лесі Українки, його помилково називали “Петровичем”. А у 12 випуску поетичної антології “Українська муза”, яку впорядкував і видав український письменник Олекса Коваленко (1880—1927), він був поданий як “Петрусенко”. Саме тут Петруненко подав на суд читачів свої перші поезії. Потім поетичні твори Петруненко вміщував у журналі “Рідний край”, одним з організаторів і редакторів якого (1905—1906) був Григорій Коваленко (1868—1937), що разом з Б. Грінченком, М. Лисенком, Ф. Красицьким, М. Старицьким та іншими 1905 року підписав Статут київського товариства “Просвіта”. Значний перелік інших видань, у яких Петруненко вміщував свої твори. Це “Молода Україна” (1908—1914), який видавала власним коштом Олена Пчілка; альманах “Українська хата”, “Рада”, “Літературно-науковий вісник”, “Дзвін”, “Маяк”, двотомний українсько-російський тижневик “Огні”, “Сніп” (Харків), тижневик “Дніпрові хвилі” (Катеринослав).Редактором останнього видання в 1911—1913 роках був проф. Д. І. Дорошенко. Спочатку він, хоч і не з перших, став членом київської “Просвіти”, а опинившись у Катеринославі, увійшов разом з дружиною Наталею до міської “Просвіти”. До речі, шосткинця Петруненка і Дмитра Дорошенка пов’язувала предківська земля — Глухівщина.Зворушливий допис Ф. Петруненка до збірника “Досвітні огні”. Його 1906 року упорядкував голова київської “Просвіти” Б. Грінченко. У третьому виданні (1914), вже після смерті Бориса Грінченка і Лесі Українки, Федір Петруненко вмістив вірш “Чарівниця”.Є дані, що за час літературної праці в 1908—1914 роках Петруненко опублікував 60 віршів. Більшість їх підписано справжнім ім’ям, частину псевдонімами: “Богдан Раєвський”, “Криштоф Май”, “Ст. Вершій”.Петруненко спілкувався з родиною Косачів. Особливо близько потоваришував із Лесею Українкою. “В роках 1911—1913, — писав Федір Григорович в автобіографії, — під час мого перебування в Києві, стоячи близько до журнальних справ українських, я взяв на себе клопіт допомагати особистим, літературним та іншим справам Лесі Українки, тобто пересилати до Кутаїсі й Каїра, де жила тоді Леся, потрібні книжки, клопотатися по редакціях, де друкувалися Лесині твори, відносно гонорару та інше”.Допомога Петруненка була щирою. Це не раз засвідчувала сама поетеса, особливо в таких рядках свого листа з Хоні за 22 грудня 1911 року: “Вельмишановний пане Петруненко! …Коли мама дома, то попросіть у неї для мене, що знайдеться в хаті от із сих книжок (усе етнографія): “Етнографічний збірник” Т. VII; Галицькі народні новели (той же збірник, Т. ХII-ХIII); Галицько-руські народні легенди (той же збірник — Т. XV); Знадоби до галицько-руської демонології (сей останній найбільше для мене бажаний)… Ще якби можна дістати від кого в позику Франка “Апокрифи”… Книжки сі мені потрібні не для цікавості тільки”.Климент Квітка у спогадах “На роковини смерті Лесі Українки” свідчив, що поетеса “з симпатією відносилася до молодого поета Петруненка”, вважаючи, “що він занадто скромний і що більш одваги було б на пожиток, і з того вийшов би і більший розмах його поетичної діяльності”.Петруненкові належить честь надрукувати останній творчий задум Лесі Українки — план-конспект ненаписаної драматичної поеми.Смерть Лесі Українки глибоко вразила Ф. Г. Петруненка. Боляче сприйнявши цю втрату, він 1914 року кидає свої літературні спроби, залишає Київ. Місто без поетеси для нього не існувало…Повертається до рідної Шостки. І лише з часом, коли 1923-го тут виникає літературна організація “Стройка”, береться за перо. Інколи друкує поезії на сторінках місцевої преси. Коли шосткинські й глухівські літератори-початківці об’єдналися у федерацію і випустили літературно-художній альманах “Вперед” (Глухів, “Червоне село”, 1928), став одним із його авторів. І, що цілком зрозуміло і природно, надрукував у ньому три листи Лесі Українки до нього. Гадаємо, що листів поетеси до шосткинця було значно більше. Підтвердження знаходимо у виданні “Ольга Косач-Кривинюк. Леся Українка. Хронологія життя і творчості”. Нью-Йорк, 1970. Поетеса п’ять разів згадує Петруненка в кореспонденціях до рідних; у виданні вміщено великий (С. 849—850) лист Лесі Українки до шосткинця.…Коли розпочалося небачене послідовне і жорстоке знищення еліти української творчої інтелігенції, 30 квітня 1938-го заарештували і Ф. Г. Петруненка, тоді машиніста-переписувача Шосткинського райфінвідділу. Спочатку тримали під вартою у в’язниці м. Глухова, згодом переправили до Чернігова. Колишнього кореспондента Лесі Українки звинувачували у належності до партії есерів, яку він заперечував. Приписували йому участь у збройному повстанні проти більшовицького загону Ремньова 1918 року. Дарма що Петруненко заявляв, що тоді, з 21 лютого до 20 квітня 1918 року він перебував у Криму, в Алушті.Збереглися документи, які засвідчують: “Петруненко Федора Григорьевича расстрелять. Лично принадлежащее ему имущество — конфисковать”. То був протокол № 69 засідання “трійки” при Чернігівському обласному управлінні НКВС УРСР за 5 травня 1938 року. Акт за 7 червня того самого року ствердив: “Приговор приведен в исполнение”.Звернімо увагу: поета розстріляли наступного після дня його народження. Це був збіг обставин? Гадаю, ні!Фізичне знищення єзуїтська система поєднувала із тяжкими душевними стражданнями… 67-річного літературознавця, редактора-видавця “Киевской старины” (1893—1906), заступника голови УЦР (1917), голову Товариства “Просвіта” (у Києві) Володимира Науменка, який народився 19 липня 1852 р. в Новгороді-Сіверському, колегія надзвичайної комісії засудила до розстрілу 8 липня 1919-го.…19 червня 1957 року президія Сумського обласного суду реабілітувала Ф. Г. Петруненка. В одному з перших своїх віршів поет вигукнув:“Ой, вмираю!” Та крізь тугуБільш з ковадла чути другу Річ веселу та нову: “Ой, живу, живу, живу!”Знищений більшовиками, кореспондент Лесі Українки залишився живий у нашій пам’яті.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment